Сергій Дутка з села Рожнів Косівського району – відомий кераміст, займається також волонтерською діяльністю. Народився 20 квітня 1986 року у селищі Лисець Івано-Франківської області.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Пише Західний кур’єр з посиланням на фб-спільноту Косів. Імена.
Балагур і жартівник з твердим цілеспрямованим характером. Дорослий чоловік з дитячою душею, який і досі усім цікавиться, усьому дивується і придумує іграшки. Експериментатор і новатор. Отримує величезне задоволення від процесу творення, що відчувається у кожній його роботі. Продукує цікаві ідеї і реалізовує їх. Ефективний комунікатор і лідер. Уміє мотивувати і надихати інших. Провінційний керамік, ім’я якого нині знають чимало журналістів і любителів гончарного мистецтва Прикарпаття, України та зарубіжжя. Усе це – про Сергія Дутку з Рожнова.
Він народився 20 квітня 1986 року у селищі Лисець Івано-Франківської області. Навчався у Косівському училищі, згодом – в інституті прикладного і декоративного мистецтва. Кілька років (2009-2011) працював викладачем відділу художньої кераміки Косівського училища ПДМ. Відтак перейшов на вільний хліб. Здається, Сергій з тих людей, які не можуть довго перебувати в чітко окреслених межах, задихаються без свободи вибору і дій, потребують простору для творчості.
Талановитий аніматор і новатор
Вже десять років Сергій Дутка творить у своїй майстерні в с. Рожнові. Оригінально ліпить з глини традиційний ужитковий асортимент – горнятка, миски, тарелі, дзбанки. Його вироби не тільки служать людині, а ще й прикрашають помешкання, милують погляд, не набридають.
Любить скульптуру. Здобув велику популярність серед поціновувачів кераміки як анімаліст – митець, що створює фігурки тварин.
Фонтанує ідеями. Наприклад, відтворює копію легендарної печі Олекси Бахматюка, що колись зачарувала цісаря Франца Йосипа. Виготовляє кахлі для неї.
Постійно експериментує, пробує щось нове: поєднує різні види глини, змінює температуру випалу, створив глазур з попелу.
Придумав і в 2020 році за кілька тижнів збудував з друзями єдину в Україні (мобільну) і в світі (за конструкцією) гончарську піч, яку можна перевозити чи в гори – на пленер, чи в будь-яке місто – на фестиваль. Вона працює на дровах порід, що не коптять і тримають температуру. Завдяки добре продуманій топці, максимум випалу сягає 1250 градусів. Це допомагає отримати вироби високої міцності.
Один з учасників минулорічного пленеру керамістів «Золоте горно» розповідав, що 2014 року був на схожому дійстві біля Парижа, тамтешню піч теж опалювали дровами. І хоча температура в ній сягала 1270 градусів, випал тривав 16 годин, «кожен градус доводилося доганяти».
У печі, сконструйованій умільцями з Косівщини, гартування пекельним жаром закінчується вже через 5-7 годин. За один випал піч приймає в себе 600 умовних літрів керамічних виробів.
Перший далекий вояж похідного горна відбувся торік, у серпні. Піч їздила в гості до Міжнародного фестивалю гончарів «Не святі горшки ліплять», що проходив у Тернополі. Диво гуцульської техніки везли 300 кілометрів автомобілем, на причепі. У косівському горні випалювали роботи учасників фестивалю. Це відбувалося на очах гостей цього яскравого дійства і запам’ятається їм назавжди.
Глина. Ватра. Рок-н-ролл
Та найбільшу медійну популярність Сергій Дутка здобув як ініціатор і натхненник міжнародного пленеру керамістів «Золоте горно», започаткованого 2018 року. Торік пленер проходив уже втретє (2020 року не відбувся через епідемію коронавірусу).
Придумати і посіяти в маси цікавий замисел – не так уже й складно. Проблема, зазвичай, виникає на шляху його реалізації. Ініціаторові треба заразити своєю ідеєю інших, змусити повірити в неї, знайти однодумців, помічників, інвесторів, заручитися їхньою підтримкою і, головне, – самому впрягтися в цього воза, тягнути його на повну силу.
Сергій Дутка усе це вміє робити. Інакше як пояснити той факт, що за короткий час довкола нього згуртувалися десятки соратників і помічників –сім’я, родичі, близькі друзі, місцеві керамісти, викладачі Косівського мистецького закладу, представники органів самоврядування («…секретар міської ради намети носить, мер радий допомогти», – дивувалися приїжджі учасники пленеру).
«Якби мені не допомагали, я сам не впорався б», – визнає Сергій Дутка.
Кожен пленер відрізняється тематикою. Кожен учасник створює авторську, а всі разом – одну спільну роботу на згадку про подію. В ці дні жителі та гості Косівщини беруть участь у майстер-класах, з цікавістю спостерігають за творчим процесом, що проходить у мальовничому урочищі «Три сосни» неподалік Косова.
Гасло пленеру: «Глина. Ватра. Рок-н-ролл». У цих трьох словах багато змісту, вони – про творчість, життєвий і мистецький гарт, єднання з природою, драйв і свободолюбство.
Зазвичай пленер триває 10 днів. У ньому беруть участь керамісти з Косівщини, різних регіонів України та з-за кордону. Багатьох Сергій Дутка знаходить у соціальних мережах. Колеги жартують, що добирає їх за якоюсь лише йому відомою групою крові.
Запросити митців улітку в мальовниче карпатське містечко, спокусити їх безкоштовними проживанням і смачнючими гуцульськими стравами, пізнавальною і культурною програмою – не так уже й складно. Важко за короткий термін згуртувати в одну команду незнайомих особистостей, кожна з яких має свої характер, звички, творчі амбіції. Непросто знайти і торкнутися важливих струн душі, щоб кожен виклався на повну, щоб фінальна спільна виставка не стала зібранням халтури, а вражала і глядачів, і самих авторів.
Косівські музейники розповідали, що коли у них торік діяла експозиція виробів учасників пленеру «Золоте горно», відвідувачі, яким пощастило її побачити, отримували культурний шок. Вони прийшли в провінційний етнографічний музей, а водночас натрапили на виставку модерної кераміки: оригінальної за формою і виконанням, алегоричної і метафоричної за змістом. Біля кожної роботи хотілося зупинитися, постояти, довго розглядати.
Нагадаю, що учасники пленерів обов’язково виготовляють з глини спільну велику творчу роботу, яку дарують організаторам. «Так ми зможемо поступово «одягати» Косів у красу, – каже Сергій Дутка. – Треба надавати місту естетичного вигляду, щоб кожен, хто сюди приїжджає, відразу бачив – це місто митців, а не самих лишень магазинів».
Творці історії
Очевидно, що пленер «Золоте горно» – це ще й унікальний майданчик для спілкування, обміну досвідом, думками, творчими ідеями, фаховими таємницями, ефективна промоція Косівщини і нашої культури.
Викладачка Державного педагогічного університету, учасниця багатьох міжнародних фестивалів, бієнале і пленерів (зокрема торішнього «Золотого горна») Світлана Шугжда з Кишинева (Молдова) згадувала: «Коли я опановувала кераміку в Кишинівському республіканському художньому педагогічному училищі імені Рєпіна, на заняттях з історії кераміки вивчали гончарні центри СРСР. Їх було небагато, один з них – у Косові. Вашу кераміку знали в усіх мистецьких закладах СРСР – училищах та інститутах. Потім про неї почали забувати. Часто спілкуюся з молодими керамістами, в розмові згадую косівську кераміку і бачу, що вони не розуміють, про що йдеться. Тому, коли я отримала запрошення приїхати сюди на пленер, відразу ж погодилася. По-перше, хотіла побачити ваші Карпати, по-друге, зраділа нагоді поспілкуватися з людьми, що виробляють унікальну кераміку, про яку я так багато чула в юності. Хочу сказати: вам дуже пощастило, ви отримали великий шанс. Історію, як відомо, творять особистості. Хороших керамістів, котрі виготовляють гарні речі, дуже багато. А от людей, які можуть створювати і проводити такі пленери, – одиниці. Вам дуже поталанило з Сергієм, який уміє це робити: може зацікавити митців, домовитися зі спонсорами та місцевими керівниками. Він знає як і знає що робити, у нього вистачає на це терпіння, запалу. І головне – він дуже молодий. Вам треба створити для Сергія всі умови, і він зробить вам історію. Сподіваюся, через кілька років, коли будуть говорити про кераміку в Україні, в першу чергу згадуватимуть не Опішню, а Косів».
Світлана Шугжда помилилася. Насправді Косівщині пощастило двічі, бо вона має аж дві унікальні особистості у царині гончарного мистецтва.
Керамістка і мистецтвознавиця Марія Гринюк почала торувати цей шлях набагато раніше за Сергія Дутку. Вона теж уміє розробляти цікаві проєкти, знаходити для їх реалізації організаційну і фінансову підтримку впливових людей. Завдяки її ініціативі і цілеспрямованій діяльності, про Косівську мальовану кераміку заговорили в Україні, її визнали на міжнародному рівні – присвоїли статус нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Марія Гринюк стала хресною популярного і вже традиційного (спершу районного, а відтак обласного) фестивалю кераміки «Мальований дзбаник».
Багато років тому в уяві Марії Миколаївни виникли обриси оригінальної будівлі у вигляді глечика, з’явився замисел створити культурно-мистецький центр художньої кераміки. Ще років п’ять тому це здавалося утопією. Торік триповерховий дзбан та інші супутні об’єкти почали будувати в селі Старому Косові. Вони ростуть буквально на очах, і є надія, що запросять на входини вже влітку цього року.
Марія Гринюк – палка шанувальниця і захисниця Косівської мальованої кераміки. Довкола ж Сергія Дутки гуртуються, на мій погляд, ті, кому тісно або не дуже цікаво у лещатах її традиційних форм і лімітованої палітри кольорів (жовтий, зелений, коричневий і трішки синього).
В цьому немає нічого поганого. Керамістів на Косівщині чимало, і вона може дозволити собі як розкіш збереження традицій, так і новації. Недарма ж хтось із відомих помітив, що мистецтво – це завжди або плагіат, або революція.
Сергій Дутка переконаний: «Інтерес до косівської кераміки зросте, коли вона почне йти в ногу з часом, коли її можна буде назвати не тільки традиційною, але й сучасною».
Поки що Марія Гринюк і Сергій Дутка, їхні соратники творять і діють ніби у паралельних площинах. Перші з любов’ю доглядають та оновлюють торований талановитими предками шлях, другі – креслять нові магістралі.
Яким буде цей процес? Що переможе в результаті – давня традиція чи новітні тренди? Чи стане творчість Сергія Дутки та його однодумців культурним явищем, таким же рідкісним і впізнаваним, як Косівська мальована кераміка? Чи можлива і потрібна унікальність сьогодні – в часи глобалізації та космополітизму? Відповість на ці питання час.
А сьогодні Марія Гринюк, Сергій Дутка і талановита спільнота керамістів Косівщини перебувають у центрі цікавих тектонічних зрушень. На наших очах твориться новітня історія гуцульської кераміки, наслідки і масштаб якої зможемо оцінити через кілька десятиліть.
Автор допису – Аліса МУДРИЦЬКА.
Газета «Гуцульський край» №4, 28 січня 2022 року.
Фото зі сторінки Сергія Дутки.
