24 лютого 2022 року Михайло Черкас прокинувся в Івано-Франківську від дзвінка матері. Вона повідомила, що почалася повномасштабна війна. Чоловік увімкнув телевізор, почитав новини, зібрав документи та поїхав у військкомат. Пригадує, що тоді там було дуже багато людей. Оскільки в Михайла не було бойового досвіду, йому запропонували лишитися служити у військкоматі, бо їм був потрібен юрист. Але він хотів у бойову бригаду. Так за два дні Михайло Черкас потрапив у 50 полк Національної гвардії України.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Пише Правда.іф з посиланням на Національну гвардію України.
«У мене не було вагань. Я був офіцером запасу, мав військову кафедру, я є юристом за освітою, тож поїхав виконувати свій конституційний громадянський обов’язок».
Михайло був і на командному пункті за кілометр від лінії фронту, і зі своїми бійцями в окопах на передовій. Він вважає, що присутність командира поряд з бійцями має велике значення.
«Люди мають бачити, що командир поруч. Це також підвищує його авторитет у підрозділі. І людина знає, що в багатьох критичних ситуаціях командир біля тебе. Комусь від того легше, а на когось, може, і не впливає. Та як показує практика – впливає».
Михайло глибоко поважає піхоту, вважаючи її справжніми героями на передовій.
«Є такий вислів, де стоїть нога піхоти – там наша територія. Не хочу образити артилеристів, бо артилерію називають богами війни, але мені здається, що таки піхота – боги війни. Як терпить піхота, так не терпить ніхто».
Михайло нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Розказує, що там, у Кремінній, вони стримали великий штурм ворога, не здали жодної позиції, жодного клаптика землі не віддали. Той штурм тривав безперервно кілька днів.
«Було тяжко, тому що багато хто з нас раніше не був на війні, не знав, що це таке. Але вистояли, виконали завдання, втримали позиції. Ми всі тоді з нуля вчилися, вперше зброю в руках тримали. Вчилися на ходу. Війна динамічна, ледь не щодня все мінялося – і так само щодня мінялися ми».
Це було влітку 2023 року. На фронті з Михайлом завжди були обереги від його дівчини. Вона залишала різні записочки десь у формі, у бронежилеті.
«Я оті записочки збирав і вони завжди були зі мною. На броні є спеціальний відсік для документів, який не пропускає воду. То вони були там під час кожного бойового виходу. Це був мій оберіг, я всі її записочки зберігаю, ношу біля себе. Я ті слова, які там написані, запам’ятав, і в багатьох моментах мені це допомагало. Молився в багатьох моментах. Хто з військових каже, що на війні не страшно, то він, скоріш за все, там не був. На війні дуже страшно».
За словами Михайла, командир роти – найтяжча ланка. Адже в підпорядкуванні має багато людей й мусить бути для них і мамою, і татом, і другом, і братом, і побратимом.
«Якщо ти хочеш успішного виконання будь-якого завдання, ти повинен завоювати авторитет в роті, а він з’являється тільки через повагу. В жодному випадку не можна ставити себе вище за когось – чи це солдат, чи офіцер. І коли люди бачать, що командир за них стоїть горою, що командир за них переживає, що він вирішує їхні проблеми перед вищим командуванням, то і люди стають за тобою горою. Люди – це основне».
Війна, зазначає Михайло, показує справжні обличчя, і там братерство виходить на найвищий рівень. Він пишається кожним побратимом, який за ці три роки був з ним пліч-о-пліч. Усі виконували завдання, не жаліючи себе, своє життя, своє здоров’я.
«Усі завдання, які виконував наш підрозділ – усі ми виконали успішно. Ми стояли за той кожен клаптик землі, не віддавали його. На жаль, багато наших побратимів поклали життя. Ми мусимо це пам’ятати, цінити. Берегти про них світлу пам’ять»
Подробиці у відеосюжеті:
