Американці ніколи не виявляли інтересу до європейських газотранспортних систем. Що змінилося? Пише Главком
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Свіжі публікації у західній пресі щодо реанімації давнього путінського довгобуду «Північний потік-2» наробили галасу.
Прокладання цього газопроводу з Росії до Німеччини було заморожено з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а одна з двох ниток Nord Stream 2 зазнала серйозних пошкоджень внаслідок загадкових вибухів.
Перший газопровід «Північний потік» було запущено в експлуатацію у вересні 2011 року. Угода про будівництво додаткових двох ниток «Північного потоку-2» була підписана у 2015 році між «Газпромом» та міжнародними компаніями Royal Dutch Shell, E.ON, OMV та Engie. Будівництво цього газогону тривало кілька років, але він так і не був запущений у роботу. Після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну «Газпром» спочатку обмежив, а у серпні 2022 року оголосив про повне припинення поставок першим «Північним потоком» «через ремонт газоперекачуючого агрегату».
26 вересня 2022 року на «потоках» сталася масштабна аварія – були зафіксовані сильні підводні вибухи. Внаслідок цього були виведені з ладу обидві нитки «Північного потоку» та одна – «Північного потоку-2».
І от тепер з приходом у Білий Дім команди президента Дональда Трампа та карколомного потепління відносин між Вашингтоном та Москвою росіяни чіпляються за примарний шанс, нарешті, запустити газогін. Ця оборудка може стати одним з елементів тієї самої «мирної угоди» Трампа-Путіна, про яку багато говорить американський президент, але навіть нарисів якої ніхто досі не бачив. Звісно, не обійдеться тут і без бізнес-інтересу самих Штатів, що якраз у дусі останніх рішень адміністрації Трампа.
Наскільки реальною є перспектива запуску скандального газопроводу та з якими складнощами вона може зіштовхнутися, розбирався «Главком».
Таємні перемовини. Кого з ким?
Схожі публікації щодо можливого світлого майбутнього «Північного потоку-2» протягом кількох днів з’явилися в американському The Financial Times та німецькому Bild. FT зазначає, що план перезапуску газопроводу підготував колишній офіцер Штазі у Східній Німеччині Маттіас Варніг, який раніше керував компанією Nord Stream 2 AG. Варніг, що фактично представляє інтереси Кремля, намагається вибудувати зв’язок з командою Трампа через американських бізнесменів у рамках посередництва у припиненні війни в Україні та поглиблення економічних зв’язків між США та Росією.
І нібито інвестори у США, які розробляють умови підсанкційної угоди з «Газпромом», вже знайшлися. План полягає у відновленні постачання до Європи російського газу вже під американським «дахом».
Таким чином, американці хочуть посилити свій вплив на постачання енергоресурсів до Європи, а росіяни – хоча б частково повернутися на європейський ринок, куди вони після зупинки українського транзиту постачають газ лише через «Турецький потік».
Показово, що російський диктатор Путін проговорився, що кілька американських компаній уже вели попередні перемовини щодо економічних вигод від співпраці з Росією, якщо будуть укладені «мирні угоди» з Україною. Проте якихось конкретних заяв щодо «Північного потоку-2» ані «Газпром», ані інші потенційно зацікавлені сторони поки не робили.
«Північний потік-2» мав повторити успіх першого «потоку», але не пропрацював й дня
Очевидно, що реалізація нової газової схеми наштовхнеться на низку складнощів: США потрібно буде скасувати нинішні санкції проти Росії, а Німеччині – дозволити проходження газу через свою територію. Плюс не факт, що європейські регулятори будуть поблажливо спостерігати за спробами повернути Росію у газову гру на континенті.
До того ж, акціонери Nord Stream 2 загрузли в судових суперечках, без вирішення яких питання роботи газопроводу не зрушить з місця. Є проблеми й суто технічного характеру: сама законсервована труба, яка ще ніколи не працювала, перебуває нині незрозуміло в якому стані.
Варто зазначити, що наразі і сам нібито головний «двигун проєкту» Маттіас Варніг, не є особливо «рукопожатною» персоною: він перебуває під американськими, британськими та українськими санкціями. Все-таки робота на Москву – не найкращий рядок в біографії. The Financial Times розповідає, що німець став близьким другом Путіна у 1990-х роках. Тоді Варніг відкривав офіс Dresdner Bank у Санкт-Петербурзі, а нинішній кремлівський всеволодар керував комітетом мерії із зовнішніх справ. Вони зблизилися настільки, що Путін попросив Варніга поселити своїх дочок у будинку банкіра в Редермарку, коли їхня мати Людмила серйозно постраждала в автокатастрофі. Натомість Путін навчав дітей Варніга кататися на лижах у Давосі та запросив його на похорон свого батька.
Маттіас Варніг та ще один німецький лобіст Кремля ексканцлер Німеччини Герхард Шредер отримують вказівки від Володимира Путіна
Ця дружба дала свої плоди – Варніг працював членом наглядової ради банку «Росія», посидів у радах директорів «Транснафти» та «Роснафти». Німецький друг Путіна показово хизується в інтерв’ю своїм давнім знайомством з одіозним приятелем. Ба більше, підкреслює, що розкритикував вторгнення Путіна в Україну і пішов у відставку з правління двох керованих Кремлем енергетичних компаній після початку війни в Україні у 2022 році. Варніг стверджував, що навіть особисто звернувся до Путіна з проханням припинити вторгнення (як бачимо, безуспішно) і запевняв, що є ледь не єдиною людиною, яка може щось казати ізольованому від зовнішнього світу російському диктатору.
Після запровадження американських санкцій на Nord Stream 2 AG з боку американського бізнесмена з досвідом роботи в Росії Стівена Лінча пролунала пропозиція купити цю компанію. Але наразі, за даними FT, перемовини щодо подальшої долі проєкту ведуться не з цим бізнесменом, а з консорціумом інвесторів, які можуть розраховувати на підтримку американської влади. Утім, видання відзначає, що складна структура власності «Потоку» та скептична позиція Європи створюють серйозні потенційні перешкоди для будь-яких інвестицій у цей токсичний проєкт.
Німецький таблоїд Bild зі своїх джерел підтвердив метушню навколо російської труби: за його даними, Дональд Трамп вже кілька тижнів таємно працює над перезапуском «Північного потоку-2». Згідно з розслідуванням німецького видання, у Швейцарії (керуюча компанія Nord Stream 2 зареєстрована саме там) кілька тижнів тривають секретні переговори про те, як дешевий російський газ може незабаром знову надійти до Німеччини. Така угода між Трампом і Путіним вважається «частиною головоломки» для припинення війни в Україні.
За даними Bild, від США проєкт курує експосол у Німеччині Річард Греннел. Іронія полягає у тому, що під час першого президентства Трампа він погрожував Німеччині жорсткими санкціями за запуск «Північного потоку-2». Тепер же Греннел нібито має стати людиною Трампа для місії, яка матиме «далекосяжні наслідки для Німеччини».
Експосол США у Німеччині Річард Греннел (праворуч) вибиває для Дональда Трампа чергову «угоду»?
Ідея полягає у тому, щоб держави уклали угоду про постачання, в якій США виступатимуть як посередник і спрямовуватимуть російський газ газопроводом «Північний потік-2» до німецького Мекленбурга. При цьому гарантами газової угоди виступлять неназвані американські інвестори. Сам Греннел назвав припущення, що він причетний до перезапуску газогону, «фейком».
Попри те, що йдеться лише про нічим конкретно не підтверджені публікації в пресі, європейські політики вже відреагували на чутки про можливе повернення «Північного потоку-2». Так, міністр економіки Німеччини Роберт Габек зауважив, що незалежність від російського газу «має стратегічне значення для німецького уряду з точки зору політики безпеки». Про те, що Німеччина не планує знову налагоджувати постачання природного газу з Росії, заявив також офіційний представник уряду ФРН Штеффен Хебештрайт.
А речниця Єврокомісії Анна-Кайса Ітконен наголосила, що російський газогін не становить спільного інтересу для держав Євросоюзу, бо не диверсифікує джерела постачання газу.
Історія халеп
Аби краще зрозуміти, які завади можуть стояти на шляху запуску «Північного потоку-2», варто трохи згадати його багатостраждальну історію. Угода про будівництво двох ниток нового газогону на додачу до вже працюючого на той момент «Північного потоку» була укладена у 2015 році. Окрім «Газпрому», у проєкт вклалися міжнародні енергетичні гіганти – Royal Dutch Shell, E.ON, OMV та Engie. За розрахунками робота обох «потоків» давала можливість Росії сукупно поставляти до Німеччини 110 млрд м3 газу щороку.
Мета таких планів з боку росіян була очевидною – обхід української газотранспортної системи, до якої історично були прив’язані «Газпром» та його європейські споживачі. Вже тоді пішли розмови, що після анексії Криму та частини Донецької та Луганської областей Москва готує цей обхідний шлях, тримаючи в голові подальшу військову експансію в Україну. Втім, європейці (насамперед, Німеччина) мало зважали на такі побоювання Києва та розглядали другий Nord Stream як насамперед вигідний для себе економічний проєкт. Ба більше, як такий, що зміцнить європейську енергетичну безпеку… І це після всіх попередніх спроб Москви використовувати газовий вентиль як засіб шантажу.
У 2017-му році було укладено угоду зі швейцарською компанією Allseas для прокладання труб газогону дном Балтійського моря. А запустити його в експлуатацію планувалося вже у 2020 році.
Але на заваді цим планам російського газового монополіста стали геополітика та специфічна репутація кремлівського керівництва. США ще за президентства нинішнього приятеля Володимира Путіна Дональда Трампа різко виступали проти будівництва «Північного потоку-2», в якому бачили загрозу енергетичній стабільності Європи. Особисто Трамп звинувачував Німеччину і Європу загалом у тому, що вони купівлею російського газу самі ж допомагають фінансувати військову машину Москви.
Серед країн Євросоюзу, які розділяли занепокоєння Штатів, були Польща та країни Балтії: вони побоювалися, що трубопровід посилить залежність Європи від російського газу та забезпечить Кремлю мільярди доларів додаткових доходів для фінансування подальшого нарощування військової сили на кордонах ЄС.
Ще одразу після першого російського вторгнення в Україну у 2014-му США запровадили перші санкції проти кількох російських, а також іноземних компаній, які інвестували або допомагали російським енергетичним розвідкам. У грудні 2019-го Вашингтон засмутив європейських лобістів «Північного потоку-2» новими санкціями, що були спрямовані проти компаній, що будували газопровід і дав їм місяць на згортання робіт. Підрядники, що вже розпочали роботи, їх припинили, залучити нових «Газпрому» було проблематично і він змушений був добудовувати газогін власними силами.
Після відмови європейських компаній через санкції брати участь у зведенні «Північного потоку-2» добудовою скандального газогону займався російський корабель «Акадамік Черський»
Тим часом проєкт обріс новими американськими санкціями: так, в оборонному бюджеті США на 2021 рік були зафіксовані обмеження за сприяння продажу, оренді або наданні трубоукладальних суден для будівництва газопроводів, надання страхування та перестрахування. Щоправда, з приходом президента Джо Байдена тактика дещо змінилася. Вашингтон пообіцяв зняти санкції, натомість вимагав від Німеччини врахувати інтереси України: а саме не допустити її відокремлення від європейської газової інфраструктури, зберегти український транзит та розробити механізм відключення «Північного потоку-2» у разі, якщо Москва спробує обмежити постачання газу до України. «Газпром» при цьому заявляв, що не виключає продовження транзиту через Україну, але у дуже неконкретній формі – мовляв, якщо це буде економічно вигідно.
А у травні 2021 року адміністрація Байдена… взагалі скасувала санкції щодо «Північного потоку-2», які були накладені їхніми попередниками. Білий Дім аргументував це тім, що все одно газопровід майже добудований і намагався прибрати зайвий фактор напруження у відносинах з європейськими партнерами.
Але на проєкт, який був майже готовий для запуску, очікувала нова напасть – у Європі відмовлялися надавати йому сертифікацію для роботи. Для запуску трубопровід мав отримати сертифікати у Євросоюзі і відповідати правилам Третього енергопакета. Німеччина вимагала привести діяльність оператора газопроводу Nord Stream 2 AG відповідно до німецького законодавства. Третій енергопакет, зокрема, передбачав, що транспортуванням газу не повинна займатися компанія, яка його видобуває і продає – тож дочку «Газпрому» треба було замінити на незалежну компанію. Також «Газпром» мав забезпечити доступ до нового газогону третіх компаній, що по факту означало використання ним його потужностей лише наполовину. Газовий гігант намагався розбити ці вимоги в суді, доводячи, що доступ до труби інших компаній технічно неможливий, але зазнав невдачі.
Утім, про всю цю тяганину навколо «Північного потоку-2» і про його теоретичний запуск, всі забули, коли у 2022 році відбулося повномасштабне російське вторгнення в Україну. Здавалося б, остаточно похоронила путінський мегапроєкт серія вибухів на «потоках» у вересні 2022 року: обидві нитки «Північного потоку» та одна з двох труб «Північного потоку-2» були зруйновані. Версій, хто саме міг за цим стояти, з тих пір лунало декілька: зокрема, й така, що диверсію вчинила «проукраїнська група». В американській пресі називалося у цьому контексті прізвище українського розвідника Романа Червінського.
Деякі ЗМІ призначили «винуватцем» диверсії на «потоках» ексрозвідника Романа Червінського
У серпні 2024-го федеральний генеральний прокурор Німеччини Єнс Роммель видав ордер на арешт загадкового українця Володимира З., якого підозрюють в організації вибухів, але про його затримання з тих пір новин не було.
ЗМІ розводили конспірологію, що рішення про підрив «потоків» ухвалив особисто Володимир Зеленський, але офіційний Київ свою причетність до вибухів всіляко спростовував. Російська ж сторона регулярно скаржиться на те, що розслідування інциденту зам’яли і традиційно звинувачує в цій змові колективних англосаксів.
Проєкт чи прожект?
Європа тим часом великими зусиллями поступово злізла з російської «газової голки», та заповнила вільну нішу тим же американським зрідженим газом, хоч їй і довелося це робити в екстреному порядку. Проте 27,5 млрд кубів відносно дешевого газу, які можуть постачатися однією ниткою Nord Stream 2, досі спокушають багатьох лобістів цього проєкту. Що вже казати про «Газпром», який перебуває у кепському фінансовому стані – наразі його можливості перекачки до Європи обмежені «Турецьким потоком», через одну нитку якого росіяни можуть транспортувати близько 16 млрд кубів щорічно. Тут вже не до колишніх імперських прийомів у стилі «відключимо газ».
Але навіть політична домовленість щодо реанімації «Північного потоку-2», не гарантує «зелене світло» цій угоді. На думку експерта з міжнародних енергетичних та безпекових відносин Михайла Гончара, запустити газопровід відносно швидко (принаймні, протягом цього року) нереально з низки причин – технічної, процедурно-організаційної…
«Після вибухів на «потоках» «Газпром» підрахував, що потрібно пів мільярда євро, щоб їх відремонтувати, але, думаю, потрібно буде значно більше, бо три роки перебування труб у морській воді у розгерметизованому стані – це серйозно. Тож перше, що треба зробити, – провести технічний аудит, це точно не швидкий процес, – перераховує набір перепон Гончар. – Друге – формальний власник труби перебуває у процедурі банкрутства. Постає питання, куди качати газ – для цього треба підготувати відповідну договірно-правову базу, а ніхто не буде цього робити з компанією-банкрутом, яка перебуває у процедурі ліквідації. Мають бути переглянуті відносини між основними акціонерами, а вони зараз перебувають у судових процедурах, які були розпочаті через невиконання «Газпромом» зобов’язань (у червні 2024 року Стокгольмський арбітраж присудив німецькій компанії Uniper компенсацію у розмірі 13 млрд євро за непоставлений Росією газ – «Главком»). У «Газпрому» просто нема таких грошей, а це не єдині арбітражні претензії до нього».
Несподіваний інтерес американців до європейського газового ринку – також та ще загадка. Гончар нагадує, що навіть у кращі часи жодна американська компанія ніколи не проявляла інтересу до газотранспортних систем в Європі, бо не бачила в цьому бізнес-інтересу. Тож за ширмою американських інвесторів може ховатися російсько-німецький бізнес. І мусування в цьому контексті прізвища Маттіаса Варніга, який раніше опікувався Nord Stream 2, якраз свідчить про ймовірність такого сценарію.
На думку експерта, у поверненні дешевого російського трубопровідного газу до Європи зацікавлена певна група німецьких промислових компаній, передусім, хімічного сектору. Але їхні інтереси матимуть мало спільного з позицією німецького уряду, який і матиме приймати це рішення.
«По-перше, Німеччина – найбільш потужний гравець в ЄС в напрямку декарбонізації, по-друге, Німеччина, попри всю залежність від російського газу, яка у 2021 році сягнула 55%, доволі різко позбулася її в екстремальних умовах 2022 року, – нагадує Гончар. – Там зрозуміли, як дорого вони платять за «дешевий» російський газ. Та й Єврокомісія навряд чи буде сидіти склавши руки та дивитися на реінкарнацію «Північного потоку».
Додамо, що постає ще одне питання, яке мало вкладається у бізнес-логіку Трампа. Штати зараз добре заробляють на поставках до Європи свого зрідженого газу, що якраз частково замістив колишній російський трубопровідний газ. Наскільки ж значною може бути вигода для США від посередництва у «Північному потоці-2», аби вона могла перебити нинішній прибуток від власних поставок?
Директор енергетичних та інфраструктурних програм Центру Разумкова Вадим Омельченко з огляду на вищевказані проблеми взагалі не бачить підстав серйозно обговорювати запуск російського газопроводу і вважає інформацію, яка з’явилася в західній пресі, інформаційним вкидом задля відволікання уваги від інших подій. Експерт також нагадує, що європейці, на відміну від США, не накладали жодних санкцій ані на газопровід, ані на поставки газу з Росії.
«В Європі є багато бізнесменів, які б хотіли отримувати російський газ, бо це може здешевити продукцію хімічних, металургійних комбінатів, цементних заводів, які споживають багато природного газу та електроенергії, яка виробляється з того ж газу. Але від тих охочих мало що залежить, – каже Омельченко. – Тим більше не думаю, що ціна на цей російський газ так вже буде відрізнятися від зрідженого, хіба що у випадку довгострокових контрактів. Цінові переваги не є критичними, бо Євросоюз якось адаптувався до системи поставок, яка склалася з 2022 року».
Утім, як би в Європі не відхрещувалися від повернення «агресорського» газу та скільки б не заявляли про незалежність від російських енергоносіїв, сухі цифри кажуть інше. Минулого року поставки російського трубопровідного та зрідженого природного газу до європейських країн суттєво зросли. Причому зрідженого – до рекордних обсягів (17,8 млн тонн). І у цьому контексті не дуже дивує, що Єврокомісія вже вдруге відклала оголошення свого плану зменшення залежності регіону від імпорту російських енергоносіїв.
Reuters нагадує, що Євросоюз поставив перед собою мету припинити імпорт російського природного газу до 2027 року після того, як Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. Однак деякі країни-члени ЄС мало зробили для диверсифікації. Тепер перед блоком стоїть складне завдання збалансувати енергетичну безпеку, одночасно знижуючи ціни, щоб зберегти конкурентоспроможність своїх галузей із конкурентами у Китаї та Сполучених Штатах, де витрати на енергію у кілька разів нижчі.
Тож не варто дивуватися, що на такому тлі розмови про повернення до «газпромівських» «потоків» за всієї їхньої провокативності курсуватимуть частіше.
Павло Вуєць, «Главком»
Нагадаємо Подарунок для Путіна. Чому США витягують зі смітника «стамбульські домовленості»
