Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Франківка Галина Заболотна на позивний Психолог служить у Збройних силах України девʼять років. Вона долучилася до війська пізніше, ніж її чоловік, однак першою із сім’ї поїхала у зону бойових дій.
Батьки прийняли її вибір, не змогла змиритися лише хресна. Перший позивний Галини — Добро. Побратими так її назвали через уміння вислухати та підтримати. За цей час військова служила у трьох бригадах. Зараз вона є санітарною інструкторкою евакуаційного відділення медичної роти 102 бригади ТрО та упродовж року перебуває на ротації в Івано-Франківську. Галина Заболотна повернулася на службу до рідного міста, щоб бути ближче до дітей, адже виховує двох доньок — Софію та Марту, які упродовж останніх років через війну бачили батьків рідко, передає Правда ІФ з посиланням на Суспільне
Як Галина Заболотна поєднує материнство та військову службу, що спонукало її повернутися з фронту та як війна вплинула на виховання дітей.
“Щоб зрозуміти, треба туди піти”
Якби у 2014 році Галина Заболотна не чекала на народження молодшої доньки, то, каже, пішла б захищати Україну ще на початку АТО. У 2016 жінка доєдналася до 8 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 ОГШБр. На той час старшій доньці Галини було 11 років, а молодшій — два. Військова каже: піти на службу її спонукала Революція гідності.
“Хотіла захищати Батьківщину. В мене дуже багато було знайомих, друзів, які у 2014 році пішли воювати. І в кого б я не питала, що там, вони всі казали: “Та ми тобі не маємо про що сказати. Щоб зрозуміти, треба туди піти”. Ось я і вирішила піти”, — говорить військовослужбовиця.
На фронт Галина Заболотна потрапила у 2017 році. Тоді вона служила зв’язківицею у Попасній на Луганщині.
“Були дуже складні умови. Ми не перебували в бліндажах — жили в таких розбитих хатах. Якщо всі вікна були цілі, це вважалася “дуже класна” хата. Робота — цілодобова. Ти постійно маєш бути на зв’язку. Траплялося, що на світанку просто “виключалася” на кілька хвилин — організм не справлявся з навантаженням”, — пригадує Галина Заболотна
Перше татуювання — з іменами доньок
Чоловік Галини — військовослужбовець, офіцер ЗСУ з 2004 року. Поки жінка перебувала в зоні бойових дій, доньок виховував він, бо проходив службу в Івано-Франківську.
“Було дуже важко насправді. Не вистачало саме дітей. Коли ви перебуваєте там, це постійна рутинна праця. Деколи навіть не було змоги подзвонити додому, бо колись не було “старлінків”. Щоб зателефонувати, треба було пертися в поле за 2-3 кілометри, щоб зловити хоча б якийсь зв’язок. Але ти просто звикаєш. Звикаєш до того, що раз на день дзвониш додому, якщо виходить”, — розповідає жінка.
На фронті Галина сумувала за доньками. Тож перше її татуювання — з іменами дітей.
“У 2017 році в зону бойових дій до нас приїжджала дівчинка з Маріуполя, яка била татуювання, і я вирішила зробити собі “Марта Софія”. Донькам дуже сподобалося, єдине — було питання, чому спочатку Марта, адже вона — молодша. Мені просто Марта Софія милозвучніше звучало”, — пояснює Галина Заболотна.
“До перших “прильотів” по нашому аеродрому діти вже були в безпеці”
У 2018 році чоловіка Галини перевели на службу до Львова, а вона перейшла у 114 бригаду тактичної авіації, що дислокується в Івано-Франківську. Жінка продовжила служити зв’язківицею. У Франківську й застало її повномасштабне вторгнення росіян.
“Нас ніхто не готував до повномасштабного вторгнення. О 4:00 пролунав дзвінок з частини, і я почула таку фразу: “Галю, у нас вже годину тривога, ми про тебе забули”. Я живу дуже близько до військової частини. 24 лютого якраз мала виходити з лікарняного по догляду за дитиною, бо вона хворіла. Я почала будити дітей. З їхніх рюкзачків повикладала шкільне приладдя, поставила туди “набір виживання” і сказала: “Чекайте мого дзвінка, вас заберуть”, — пригадує військовослужбовиця.
Галина Заболотна попросила куму, щоб та вивезла дітей з Івано-Франківська, а сама поспішила у військову частину.
“Мій чоловік тоді перебував на Луцькому аеродромі, він також служив у авіації. Ну, слава Богу, діти до перших прильотів ракет по нашому аеродрому вже були в безпеці. Я в той момент була на службі, ми отримали зброю і чекали на десант мо**алів, але, на щастя, він у нас не висадився”, — говорить військовослужбовиця.
Своїх дітей Галина Заболотна побачить за два місяці після початку вторгнення.
Повернення на фронт
У жовтні 2022 року військовослужбовиця перевелася у 102 бригаду ТрО та поїхала на Запорізький напрямок, де тоді служив її чоловік.
“Тоді вже був такий перший момент, коли діти залишилися остаточно з бабусею без батьків. Обом було важко, але вони це пройшли”, — каже Галина Заболотна.
Жінка пригадує: коли перебувала на фронті, постійно стежила й за повідомленнями про повітряну тривогу на заході України. Під час масованих обстрілів РФ передусім переживала за дітей.
“Ти там за себе так не хвилюєшся, як тут за дітей. Ракета летить, і ти не знаєш, куди вона впаде. Коли починається тривога у Франківській області, Тернопільській і далі, було таке, що я не спала, чекала, коли все закінчиться. Якщо діти кажуть: “Мамо, все добре”, — тоді ти вже заспокоюєшся”, — говорить жінка.
Через військовий досвід у Галини Заболотної гостріша реакція на обстріли, ніж у цивільних. Тож коли вона була вдома, через російську атаку декілька разів виїжджала з дітьми з міста.
“Летів уночі “шахед”. Я сплю з відчиненим вікном і чую. Цей звук ти вже не забудеш просто. І я крізь сон думаю: коли там вже хлопці його почнуть збивати. Чую звук, що збивають “шахед”, і розумію, що я не на фронті, а тут, а “шахед” летить під моїм вікном. І тоді ти прокидаєшся, дітей, котів, собак, хом’яка — всіх треба з дому забрати. У голові вмикається, що потрібно зберегти життя. Ти всіх пакуєш в авто і просто їдеш, бо знаєш, що це таке, і що він може наробити страшної біди”, — розповідає військовослужбовиця.
“Мамо, а чому інших батьків зі школи забирають їхні батьки, а в мене і мама, і тато на війні?”
Упродовж року Галина служить на місці постійної дислокації 102 бригади в Івано-Франківську, однак, каже, що періодично їде у відрядження в зону бойових дій.
“Зараз моїй молодшій дочці Марті 11 років. Вона не хоче мене відпускати на фронт. Коли я їду, це не має займати більше часу, ніж тиждень-два, бо в дитини починається паніка. Старша дочка Софія навчається в Прикарпатському національному університеті. Хвилювання в неї є, але вона так каже: “Мамо, все буде добре?” Я відповідаю: “Так”. І вона не показує це хвилювання. Діти стараються підтримувати нас, бо знають, скільки зусиль ми докладаємо для захисту держави”, — каже жінка.
Повернутися з фронту до Івано-Франківська Галину спонукала одна з розмов з молодшою донькою.
“Вона запитала: “Мамо, а чому інших батьків зі школи забирають їхні батьки, а в мене і мама, і тато на війні?” І це, напевно, був такий переломний момент. Я сказала: “Досить, треба комусь повертатися додому”. Чоловік був на вищій посаді, тож ми вирішили, що я їду сюди. І досі в нас бувають такі моменти, коли ми гуляємо ввечері, й інші батьки ходять за ручку зі своїми дітьми, то Мартуся плаче. Тата вона третій рік вже не бачить. І коли він приїжджає у відпустку на десять днів, я дозволяю їй не ходити до школи. Попереджаю вчителів, що моєї дитини не буде, бо вона час проводить з татом”, — говорить Галина Заболотна.
“Ми стараємося жити зараз, бо завтра може і не бути”
Відколи Галина Заболотна стала військовослужбовицею, змінила свій підхід до виховання дітей.
“Після мого першого бойового виїзду в зону бойових дій змінилося те, що я почала менше забороняти дітям. Якщо вона цього хоче, то йде на гурток, не подобається — вона переходить в інший — шукає себе. А після повномасштабного вторгнення взагалі все змінилося в нашій сім’ї. Ми стараємося жити зараз, бо завтра може і не бути”, — ділиться військовослужбовиця.
Галина додає, що пішла на фронт, щоб, зокрема, захистити дітей.
“Я не хочу, щоб наші діти воювали. Тому що війна — це дуже страшно. І війна — не по телевізору. Війна — в нашій країні. І я хочу, щоб люди про це не забували й старалися зараз робити все для підтримки нашого війська, щоб наші діти не знали, що це таке. Хоча вони вже це знають, тому що в багатьох є безвісти зниклі батьки, батьки, які загинули. Однак ми робимо все для того, щоб наше майбутнє покоління просто відновило нашу країну, “поставило її на ноги”, але не воювало”, — каже жінка.
“Після перемоги плануємо пройти всі Мармароси разом”
Щоб у вільний час відволікатися від військових справ, Галина знайшла хобі — записалася на фотокурси. Їй подобається фотографувати, особливо краєвиди.
Ще одна улюблена справа жінки — походи в гори. Цю традицію сім’я Заболотних не переривала і під час війни.
