Громада прощалася із сином, батьком, чоловіком, братом, другом, з Людиною, яку знали, любили, поважали.
Десятки людей біля його рідної домівки. Мовчазний біль, квіти, прапори з чорними стрічками. І дуже багато сліз. Неможливо було не любити Романа. Бо за життя він дарував людям світло. Бо був добрим, працьовитим, чуйним, вірним.
Похорон Романа Леочка
Він народився 22 березня 1983 року в селі Задністрянське. Тут закінчив школу, звідси вирушив у доросле життя. У Тернополі здобув освіту. Серцем і руками завжди залишався майстром. Його роботи з дерева — у церквах, домівках, у серцях людей. Його інструменти сьогодні мовчать…
У 2016 році одружився. Разом із дружиною Тетяною виростили двох чудових дітей — донечку Сашу і сина Тадея. Вони завжди були разом — удома, на вулиці, у церкві… Родина, в якій жила любов.
З раннього дитинства Роман прислуговував у храмі. Був вірним християнином. Жив вірою — і віра давала йому сили. Коли розпочалась повномасштабна війна, Роман не стояв осторонь.
У грудні 2024 року він став на захист України, став стрільцем-помічником гранатометного відділення.
29 липня 2025 року Роман помер, виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи Україну, внаслідок отриманого поранення.
Залишилися дружина Тетяна, дітки, мама Марія, брат. Залишився біль, який неможливо виміряти. Бо найбільше горе — коли мати ховає сина… Маріє Михайлівно, дякуємо Вам за Сина. За виховання, за любов, за приклад, який Ви подавали, – йдеться у повідомленні
Журналіст
Петро Якимчук
Журналіст, фрілансер. Інформаційний оглядач інтернет-ресурсу Правда іф. Закінчив економічний факультет ПНУ.