Анастасія Подужайло зранку працює на сміттєвозі, а ввечері — у ресторані. Після повномасштабного вторгнення жінка переїхала із Запоріжжя у село Братківці, що поблизу Івано-Франківська. Там вона живе з двома доньками. Аби забезпечити дітей всім необхідним, Анастасія працює на двох роботах, зокрема, й водійкою сміттєвоза.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Як вона дає собі раду за кермом, чому обрала таку професію та про що мріє — в матеріалі Суспільного.
“Якось діти мене питають: “Мамо, ми не помремо?”
Три кішки, собака та шиншила зустрічають кореспондентів Суспільного в оселі, яку Анастасія Подужайло орендує у військовослужбовця в селі Братківці Івано-Франківської громади. Після повномасштабного вторгнення росіян в Україну жінка з дітьми спочатку виїхала до Києва, а звідти — на Прикарпаття.
“Я навіть не знаю, де мені рідніше: там чи тут, якщо чесно. Не знаю, чи хотіла б я повертатися. В Запоріжжі залишилися родичі. Там постійно обстрілюють. Якби не діти, то я, напевно, не переїхала б, бо я того не дуже боюся, але більше хвилювалася за доньок. Бо це — страшно, коли вони плачуть. Якось діти мене питають: “Мамо, ми не помремо? Бо ми у своєму житті не все бачили”. І ти не знаєш, як правду сказати, бо не знаєш, куди наступний раз “прилетить”, і чи зможеш зберегти свою дитину”, — каже Анастасія Подужайло.
В Івано-Франківську область жінку запросили друзі. Тут Анастасія планувала пожити місяць-два та повернутися в Запоріжжя.
“Там працювала на заводі “Мотор Січ”. Ми перевіряли лопатки, маленькі та великі, вони різні бувають. Недороблені відносять на рихтування, хлопці рихтують, після них треба перевірити на інших станках. Багато різних операцій треба робити. Але цікаво”, — говорить Анастасія Подужайло.
“Гроші не пахнуть. Я готова до будь-якої роботи”
Окрім роботи на “Мотор Січі”, жінка працювала фотографинею, адміністраторкою, декораторкою вітрин, вивчала англійську філологію, але ніколи не думала, що кермуватиме сміттєвозом.
“Я потрошки на КамАЗі пробувала їздити. Теж цікаво. І на тракторі пробувала. Поки що сміттєвоз — то таки моє, мені подобається. Всі дивувалися: як дівчина на вивантаження поїхала. Там же ж смердить, а ти з міста приїхала вся така причепурена, і тут на таку машину сісти. А я кажу: гроші не пахнуть. Якщо що, я готова до будь-якої роботи, головне, щоб були гроші, бо діти є, яких треба одягати, годувати”, — пояснює Анастасія Подужайло.
“У перші дні беруші, які вставляють у вуха, я вставляла в ніс”
Старшій доньці Аліні — дев’ять років, молодшій Саші — сім. Жінка виховує дівчат сама. В Івано-Франківськ, пригадує Анастасія Подужайло, приїхала з однією валізою і певний час була без роботи.
“Наразі я — єдина жінка, яка їздить на сміттєвозі в Івано-Франківській області. Сподіваюся, що деякі жінки переосмислять, що робота є не тільки в салонах, кафе чи ще десь, але сміттєвоз — теж не поганий. Люди, які переїхали сюди, нехай пробують усю роботу, яка є. Насправді я ніколи в житті не їздила на сміттєвозі, але мені це сподобалося. І мені здається, я б їздила постійно. Якби мені в Запоріжжі сказали, що я приїду сюди й буду їздити на сміттєвозі, я б, звісно, посміялася з цього. Але зараз розумію, мені не смердить — звикла”, — говорить водійка.
За її словами, у кабіні вантажівки неприємних запахів майже немає. Сильний сморід відчутно вже на полігоні.
“Я в перші дні беруші вставляла в ніс. З часом звиклося і ти не звертаєш на це увагу. Швиденько завантажуєш і все”, — каже Анастасія Подужайло.
За зміну збирає від 2 до 10 тонн сміття
На сміттєвозі водійка працює у селах Івано-Франківської громади. За зміну збирає від 2 до 10 тонн сміття. Найдовший маршрут, який вона проїхала на сміттєвозі, — дорога до Ужгорода та назад. Анастасія пригадує й випадки, коли не лише кермувала, але й баки зі сміттям вивантажувала.
“У нас траплялися такі випадки, коли не було хлопців. Мені тоді плакати хотілося. Були такі важкі баки, що я перевертала, відчувала, як хочу просто плакати, бо в мене болить спина. Я не можу, то важко. Ще в мене такий випадок був: я якраз вантажила і сидів чоловік, який просто дивився. Він такий: “Чому ж ти так то довго робиш?” І замість того, аби допомогти, сидів і дивився на це все”, — пригадує жінка.
За кермом великогабаритного транспорту Анастасія Подужайло їздить понад два роки.Жінка пригадує, коли перший раз сіла за кермо сміттєвоза, то боялася з’їхати з дороги чи перевернути авто.
“У деяких селах такі вузькі вулиці, що коли я їх вперше побачила, то думала, що там тільки люди ходять, якщо чесно. Тепер здається, що ця машина не така вже й велика. Перед тим як почати їздити й працювати на цій роботі, я проїхалася один раз зі своїм керівником. Він оцінив мою роботу і дозволив тут працювати. Не кожна людина готова взяти жінку до себе на роботу, особливо на такі великі машини”, — розповідає Анастасія Подужайло.
Навчає кермувати сміттєвозом свою куму
Наразі Анастасія Подужайло навчає кермувати сміттєвозом свою багатодітну куму. Також жінка нагадує, як важливо бути надійним тилом та підтримувати українських військових.
“Мій начальник воює, а ми намагаємося не загубити те, що він сам збудував, — свій бізнес, всю роботу. Мій напарник — теж зі статусом ВПО і колишній військовослужбовець. Треба донатити хлопцям і взагалі, хто чим може, допомагати. Ми іноді скаржимося, що у нас гарячої води немає, ще чогось. А я собі уявляю, як їм в окопах там”, — розповідає Анастасія.
Окрім роботи на сміттєвозі, жінка працює в ресторані в сусідньому селі. Хотіла б створити й свою справу — відкрити автошколу. Водійка мріє й про власний легковий автомобіль. Попри це жінка нагадує: важливо отримувати задоволення від роботи.
“Загалом мені все подобається. Можу бути сьогодні на сміттєвозі, завтра — в ресторані чи навпаки. Я ціную життя, кожен Божий день. На роботу треба ходити з настроєм. От чесно кажу: робота має бути така, щоб у тебе було бажання туди йти. Якщо немає бажання, то не твоя робота”, — додає Анастасія Подужайло.
