27 червня у селищі Ворохта на Івано-Франківщині зустріли звільненого з російського полону командира відділення 128 окремої гірсько-штурмової бригади Юрія Варцаб‘юка.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Військовослужбовець повернувся в Україну 25 травня 2025 року. Опісля він перебував на реабілітації у Вінницькій області.
Докладніше про повернення воїна на батьківщину — у матеріалі Суспільного.
Звільненого з російського полону Юрія Варцаб‘юка у Ворохті зустріли оплесками. Жителі рідного селища тримали у руках українську символіку та плакати з вітаннями бійця вдома.
Матір Юрія Варцаб’юка Любов Ілитчук каже: її син три роки та три місяці був у російській неволі. Після звільнення жінка уже бачилася з ним, коли той був на реабілітації у Вінницькій області. Пригадує: від несподіванки не впізнала його.
“Віра в те, що він живий і він повернеться, мене тримала. Знаю, що він надію не втрачав, бо я знаю свою дитину. В нього надія теж дуже міцна. Він у нас гуцул з непростим характером. Вони, наші хлопці, міцні, — говорить Любов Ілитчук. — Син був у російському пеклі. Але настав той день, 25 травня, коли ми почули веселу звістку, що його звільнили. І якої вже було радості та сліз, це вам словами не переказати. Нарешті ми дочекалися, що Юра ступив на свою рідну землю, вже буде вдома. Ми дуже чекали цього дня”.
Зі слів Любові Ілитчук, син служив за контрактом з 2020 року. Він — командир відділення 128 окремої гірсько-штурмової бригади Збройних сил України. У полон потрапив під час бою біля міста Мелітополь наприкінці лютого 2022 року.
“Перший лист я отримала у серпні 2022. Він мені написав буквально пару слів, що живий, здоровий і з ним усе добре. І потім аж у 2023 році, теж десь під осінь, ми побачили на російських пабліках його відео. Він розказував про себе, і після того знову довга мовчанка. Аж у 2025, коли хлопці поверталися з полону, то нам сказали, де син, що вони сиділи з ним в одній камері, що він живий і здоровий більш-менш”, — говорить Любов Ілитчук.
Сестра Юрія Варцаб’юка Надія Ткачук до зустрічі з братом разом з донькою підготувала плакат. Жінка каже, що також ходила на акції на підтримку військовополонених.
“Кожного вечора лягала з думкою про те, як він там, уявляла брата, молилася за нього. І тепер нарешті я видихнула. Писала листи. До речі, перед обміном він отримав наші листи, тому що протягом всього терміну в полоні їх не давали, дали перед самим звільненням. Але добре і так”, — каже Надія Ткачук.
Тетяна Баревич прийшла на зустріч, щоб побачити друга дитинства, адже змалку товаришувала з Юрієм Варцаб’юком. Каже: коли дізналася про його звільнення з полону, то не могла стримати емоцій та плакала від щастя.
“Буквально через два-три тижні після того, як Юру повернули додому, ми приїхали до нього у Вінницьку область, де реабілітаційний центр. Хвилювалися всі: і друзі, і ми, і сам Юра. Але це вже таке приємне хвилювання, мені здається, — пригадує Тетяна Баревич. — Юрчик дуже добрий насправді. Але він не завжди висловлює свої емоції, а ми найбільше переживали, щоб він “не закрився”. Але коли ми з ним вперше зустрілися, зрозуміли, що все добре. Він насправді великий молодець”.
Жителька Ворохти Світлана Романюк знає Юрія Варцаб’юка від малого.
“Ми дуже раді, що він зміг це все витримати, повернутися. Це дуже велико значить для родини, для нашого селища. Ми всі вірили. Дякувати Богу, нехай ця дитина одружиться, сім’я, діточки, і нехай він це все забуде, як страшний сон. Знаєте, як то з пекла. Але все буде добре, тому що є родина, є друзі”, — каже Світлана Романюк.
“Дуже вас усіх люблю, дуже люблю Ворохту. Радий, що я вже тут нарешті. Всім-всім дуже сильно дякую”, — сказав військовий.
