Під трояндовим кущем біля криниці, між двома стріхами в стодолі, під підлогою у стайні — в 1940-х роках у селі Топільське, тоді Станіславської, а нині Івано-Франківської області, в половині зі 120 обійсть розміщувалися криївки.
Щоб відшукати їх, радянська влада організовувала масштабні облави й репресії проти місцевих. За підозрами у зв’язках із повстанцями до 40 родин вислали із села в Караганду й Хабаровський край.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Кореспонденти Суспільного поїхали в Топільське, щоб поспілкуватися з очевидцями партизанського руху в селі — Іваном Василечком та Анною Бойчук. Іван малим хлопчиком допомагав воякам УПА копати бункери й збирав харчі. Свекор Анни був станичним, за що його вбили агенти Міністерства державної безпеки.
Чотири бункери на подвір’ї Івана Василечка
Іван Василечко народився у 1932 році. Крім нього, в сім’ї були троє братів і дві сестри. У школі він провчився до сьомого класу, а далі вже “партизанка пішла”.
“Ми бункер копали. Я, як “офіцер”, стояв на посту, аби хто не надійшов. Четверо хлопів копали, я стояв біля воріт на город, а брат — на горі. Він мав закашляти, якби щось, а я тут вже його слухаю. А хлопці копають цілу ніч. До ранку “знака” немає — от робота йшла: за ніч бункер готовий”, — пригадує Іван Василечко.
На подвір’ї Василечків розміщувалися чотири криївки. Три — “гостьові”: під стайнею, у стодолі під сіном і між двома стріхами. Основний бункер облаштували під кущем троянди біля криниці.
“До криниці ніби воду йдеш брати, а так — даєш знати, коли мос**лі в селі є. Один камінь з криниці вибраний, аби був люфт. Відро опускаєш і говориш: більшовики є, “Савин” або “Коломієць”, бо то два оперативники були. Так що говорити можна було з повстанцями, а мос**ль може стояти поряд і не знатиме, що я з ними спілкуюся”, — розповідає Іван Василечко.
Вхід у криївку розташовувався посеред стежки, що вела від хати до криниці. Аби спуститися всередину, потрібно було спеціальними дротами зачепитися за гачки скриньки із землею і витягнути її.
“Сторож”, “Муха”, “Оксана”
Іван Василечко пригадує трьох повстанців і зв’язкову з криївки під криницею.
Тарас Муха, “Святослав”, провідник “Сторож” і “Оксана”. “Оксану” звали Неля, здається. Така маленька була, файнезна дуже, пам’ятаю. З бункера мало вилазила, лиш друкувала й друкувала на машинці. У неї роботи було страшенної, там документів — кара: три полиці повненькі, всі забиті”, — розповідає чоловік.
Усі троє, зі спогадів Івана, були вбрані в зелену форму з тризубом на нагрудній кишені.
“На шапці — тризуб. Чоботи блискучі, все культурно страшенно, чисто-чисто. Зброя в кожного обов’язково: автомат, пістолет, гранати. Взимку халати вдягали і йшли з автоматами. А потому, перед ранком або наступного дня вночі, поверталися”, — пригадує Іван Василечко.
У криївці, крім друкарської машинки й полиць з документами, стояла буржуйка. Спали повстанці на дерев’яних лежанках.
Також у бункері тримали музичні інструменти.
“Скрипка, бубон, цимбали були в них тут. Співали ті партизанські пісні. А на цимбалах як вигравали! Тарас по весіллях грав до партизанки”, — говорить Іван Василечко.
