З початку повномасштабного російського вторгнення Василь Сметанюк був волонтером, втім через чотири місяці вирішив долучитись до лав ЗСУ та стати військовим капеланом.
Про це інформує 102 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщини.
«Я пішов в армію не для того, щоб когось змінити чи навернути. А задля того, аби дати приклад віри прикладом свого життя. В мене також є сім’я, дитина, та я готовий захищати свою державу.
Хтось боїться армії. Хтось тікає й відсиджується вдома. Але хто, як не ми, може зупинити того ворога», — ділиться Василь Сметанюк.
Капелан наголошує, якби кожен сьогодні діяв, як на початку повномасштабної російсько-української війни, вдалось би досягти набагато більше.
«Найважче переносити загибель побратимів. Коли ти живеш з хлопцями, працюєш, вони тобі розказують свої думки, плани, ідеї на майбутнє, то дуже складно, коли вже бачиш його мертвим.
Колись складатимуть легенди, як хлопці зупиняли своїм “живим” щитом московську орду.
Кожен чоловік має подумати: “Хто, як не я сьогодні має взяти до рук зброю? Хто, як не я, має піти першим у бій — дати приклад?”. Жертовність людей зараз не палає, лиш тліє», — додає .
Важливо, продовжує Василь Сметанюк, щоб після закінчення війни, українці знали, що їхні діти, внуки та правнуки ніколи вже не воюватимуть.
«Наша мета — перемога. Аби ми мали мир, аби мали нашу державу та життя, яким воно було до війни.
Щоб, коли закінчилася війна, я знав, що мої діти, внуки та правнуки ніколи не воюватимуть. Що вони житимуть вже в новій державі. Що матимуть нові закони правдиві. Сьогодні ми це виборюємо.
По-перше, мусимо відвоювати всю нашу Україну. По-друге, за тих, хто загинув, повинні дати відплату ворогу.
Третя річ — страшна, але говоримо про те, щоб не марно померти, а померти за те, що важливо. Якщо померти, то героїчною смертю», — наголошує чоловік.
