Виготовлення постолів , як давнє шевське ремесло українців регіону Карпат активно побутувало на Прикарпатті і Закарпатті від ХVI і до початку ХХ ст. У деяких регіонах, зокрема бойківських, ремесло з виготовлення постолів уже давно переселилося з людських осель у музеї.
Проте не все так безпросвітно. Отож мандруємо до Космача для того, щоб вкотре підтвердити унікальність народного майстра декоративно-прикладного мистецтва шевця взуття Тараса Дзвінчука та принести оптимістичну звістку: нині пошиття і попит на гуцульське автентичне взуття стають модою і добрим смаком, пишуть Версії з посиланням на 52 Carpathian Lifestyle Experiences.
Швець та майстер з виготовлення різноманітного гуцульського начиння Тарас Григорович віддав своєму ремеслу 48 років життя. Проте для виготовлення постолів не має і не потребує окремої майстерні. А живе і працює, зберігає матеріали та інструменти в одній невеличкій кімнатчині. Роботи ж Тараса Дзвінчука знають не лише на Прикарпатті, а й далеко за межами України – в Європі, США, Канаді, Австралії і т. ін.
«Шию постоли передусім святкові, – розповідає народний майстер, – а не на щодень, які чоловік, жінка чи дитина вбирають два-три рази на рік. Колись постоли носили щодня, а зараз — це вже предмет розкоші. Замовляють найчастіше на весілля або на Великдень. Шевства я навчився від тата, а він – від когось із родичів, бо ще маленьким осиротів. Тата навчила біда, життє заставлєло, аби босим не ходити. Чоловіки навіть у лісі в постолах робили, бо іншої обуви не мали».
Для виготовлення постолів треба мати оброблену шкіру, бажано з худоби. Хоч зараз використовують готову заводську. А колись самі виготовляли – Квасили.
«Спочатку клали у розчин з вапна, щоб обсунути шерсть. Далі брали кору зі смереки і все разом парили у бочці, бо посудина мусіла обов’язково бути дерев’яна. І так квасилося ціле літо, лиш кору міняли десь вісім разів. Лише на осінь виходила шкіра, з якої можна було шити постоли. Як бачите, процес був дуже довгий».
Для одного постола треба приблизно шматок шкіри 25х30 см. Загалом на пару постолів треба три такі куски, бо два йде на постоли, а один – на задні і передні паски тощо.
«Колись на Верховинщині, до речі, не шили постоли з прєшками і пасками, а з волоками – шнурками. Ходили у постолах і влітку, і взимку. Але ніколи постоли на голу ногу не вбирали. Хоч кажуть, що постоли шиють, але для їх виготовлення не треба ні ниток, ні цвяшків. Постоли роблять. Для виготовлення жіночих постолів з прикрасами треба два дні, а чоловічих – день».
