Можна купувати на емоціях, тобто яка одяганка кинулася в очі, або ж прицільно шукати репліки стародавніх зразків, зібравши попередньо інформацію з різних джерел.
Про це пише Правда.іф з посиланням на ПІК.
Отакої! А ми собі назагал думали, що вишиванка – то просто тренд, яскрава обновка, яка вигідно обрамлює дівочий чи жіночий стан, або ж виструнчує парубка та чоловіка. А то – справжня магія, код нації. Пам’ятаймо про це та пишаймося, що маємо такі національні скарби.
Найбільший вибір – у знаменитій писанковій Коломиї
Хто збирався на ринку вишиванок у Коломиї придбати обновку до Великодня, то вже проґавив час. До цього знаменитого місця треба вибиратися в четвер удосвіта, де торгують від 5-ї ранку десь до 11-ої.
Втім, замовити можна й через сайт, де ціни на 400-500 грн нижчі від такого ж виробу в Івано-Франківську. Або неспішно прогулятися писанковим містом та насолодитися барвистим розмаїттям у численних крамницях.
«Ще як не було введено комендантську годину, то активні торги на цьому ринку починалися із 2-ої ночі щочетверга, – розповідає коломиянка Ольга Гаврилюк. – То був час для гуртових покупців з різних регіонів, які опісля роз’їжджалися до своїх крамниць чи торгових точок на ринках. Якщо ж треба придбати одну вишиванку, то можна приїхати й о 7-й ранку. Ринок – на березі Прута, від автостанції в напрямку Косова можна пройтися пішки, то недалеко. Зараз ціни зросли порівняно з минулим роком, але попит не зменшився. Національний підйом, бажання самоідентифікації додали стимулу. Тож наступного четверга просимо в гості за обновками».
Допоможе з вибором перегляд музейних колекцій
Серед вишиванкового розмаїття визначитися з вибором доволі складно. Тож мешканка Івано-Франківська Ірина Камінська, яка представляє творчу майстерню «Краля», радить попередньо продумати майбутню покупку.
Кравецький досвід має неабиякий: раніше спеціалізувалася на пошитті хутряних виробів, а коли цей тренд відійшов, захопилася виготовленням вишиваних виробів. Працювала в команді відомої франківської дизайнерки, тепер реалізує власні задуми. Каже, що тригером стала війна, і потяг до національного, до нашого коріння виплеснувся назовні.
«Для початку варто визначитися, з якого регіону хочете вишиванку, чи просто за орнаментом, – наголошує народна майстриня. – Іноді шукають за регіоном народження або ж обирають стилізовану. Допоможе з вибором перегляд музейних колекцій, бо за правдивими джерелами можна купити репліку-відтворення сорочки з давнім візерунком».
Ірина каже, що треба знати значення мотивів на вишиванках. Приміром, квіти пелюстками вверх символізують життя, і навпаки. Вартість вишиванки залежить від тканини: чи це конопляне, домоткане лляне полотно, бавовняне, синтетичне тощо.
А ще від додаткових деталей, крою, якості виконання виробу. Варто звернути увагу й на внутрішній бік вишиванки, щоб зауважити якісь дефекти чи перекручення ниток.
«Звісно ж, вартість виробу залежить від ниток: чи то французькі DMC, чи акрил, муліне, – додає Ірина. – Давні сорочки вишивали шерстяними. Тепер є різні бренди, тож вибір великий. Дорого цінується ручна вишивка та мережка. Але й сучасна машинна за красою іноді не поступається. Важливо зрозуміти, що кожен майстер вкладає у майбутній виріб душу, вміння та надбання, щоб передати майбутньому власнику свої емоції і тепло».
Ірина багато вишиває білими нитками на білому полотні та наголошує, що Решетилівська (полтавська) вишивка «білим по білому» вже цьогоріч може поповнити список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. А до Великодня працює над дизайнерською горсеткою і торбинкою до неї. Візерунок знайшла в журналі та стилізувала на сучасний лад.
Тайнопис генетично переданий у спадок
«Одяг має не тільки пряме призначення – прикрити тіло та зігріти, а й статусне, – наголошує член НСКУ Юрій Кречуняк, організатор Верховинського регіонального історико-краєзнавчого музею Гуцульщини (філіалу Івано – Франківського краєзнавчого музею, – ред.). – Убиря різна для дівчат, парубків, весільних молодят, чоловіків, жінок, дідусів і бабусь. Це стосується колориту й орнаментів вуставок на вишиванках, кожухах, головних уборах».
Науковець розповідає, що наші предки руси, за свідченням арабських мандрівників Х століття, носили вишиваний одяг. Зазначає, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з тими, яким прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту, трипільської (кукутенської) і кушанської культур.
Саме структурна, світоглядна ідентичність цієї символіки є ознакою того, що на нашій території споконвіку жив народ, який умів моделювати свій світ за космічними законами, і його тайнопис генетично переданий у спадок.
«Традиційний гуцульський чоловічий одяг складався з тунікоподібної сорочки, штанів, широкого ремінного пояса-череса, морщених постолів, хутряного кептаря), верхнього суконного одягу-манти, повстяного капелюха-крисані або шапки-клепані, – додає співрозмовник. – Парубок носив бартку, за крисанею справа перо дикого півня-готура. Жіночий одяг – це сорочка з вуставками, дві запаски або спідниця, пояс-попружка, кептар, намітка, хустка, постоли або чоботи, сардак, кожух. Дівка носила чільце, сорочку, вуставки з трьома шнурочками, ярований кожух з 7 рядками шнурків знизу».
При обмітуванні вирізу горловини і пазухи в жіночих сорочках здійснювались магічні приворотні і відворотні дії: відкритість жінки засвідчувало вивернуте полотно назовні, закритість – вивернуте всередину від зурочення для молодих жінок, що кормили дітей грудним молоком.
Ці унікальні творіння – барвисті «портрети» людських душ
На вуставках відображались «лінії роду»: кожен рядок, вишитий одноколірними фрагментами, означав коліно роду – оберіг, яке пам’ятали і пошановували: один рядок – рід бабусі, два рядки – рід мамусі, три рядки – рід дівчини-княгині.
На жіночих кожухах (без коміра) знизу відображалися яровані колоски-обереги: сім рядків – для дівчини, «княгині», п’ять рядків – для мамусі, три рядки – для бабусі, Чоловічі кожухи були ідентичні, з коміром.
«Кожне кодування з часом міняється, – зазначає Юрій Кречуняк. – Тому в Україні дотримувалися традиції оновлення, омолодження життєвого простору. Нова сорочка вишивалася і задля потреби мати змінний одяг, і задля кодування та призначення: весільна (молодиця носила до року – до народження дитини), великодня, різдвяна, на щодень, для польових робіт, для радості, для смутку (старші жінки шили собі сорочки на похорон), в комплекті з хустками, намітками, чоботами, запасками, попружками тощо. Обнова одягу для жінки була неабияким святом, перепрограмуванням доленосних кодів, засвідчувала чуттєвий відгук на життя».
Співрозмовник пропонує поглянути на давні сорочки: ці унікальні творіння – барвисті «портрети» людських душ.
“Найважливішим чинником народної вишивкової магії була віра в те, що закладене у вишивку бажання обов’язково сповниться. Думки і прагнення жінки визначає стан буття, і це гарантовано самою механікою Всесвіту, який нічого не забуває. Вишиваючи і розкроюючи сорочку, майстрині надавали значення вишитим узорам, формі, де частини чітко співвідносилися між собою за законом золотої пропорції, і це створювало своєрідний енергетичний коридор сил, які приймало тіло з космосу”.
Отож учасники та гості велелюдних храмових свят мали інформацію про своїх і чужих, час знайомств для молоді і прибулих.
У наш час, з Божого благословіння, основні гуцульські традиції збережені. Гуцульський рік на Верховинщині живе, поки є ми, його носії. Молодь – запорука процвітання нашого краю на перспективу.
Людмила Стражник. Фото надали спікери
