ЗСУ щодня впевнено звільняють від окупантів українські міста й села. І раз за разом, після радості перемоги, українців накриває хвиля жаху від тих звірств, які довелося пережити місцевим.
На жаль, проблема сексуального насильства виявилася такою ж актуальною для звільненої Харківщини, як це було навесні на Київщині. Мережа «Eleos-Україна» ще з початку війни допомагає жінкам, які постраждали від сексуального насильства окупантів. Так, уже наприкінці жовтня вони відкриють шелтер для них в одній із громад Франківщини.
Про можливості й страхи, біль і віру в людей «Репортер» поговорив з Тетяною Івановою, керівницею проєкту допомоги жінкам і дівчатам, що постраждали від сексуальних злочинів і тортур з боку російської армії.
Пані Тетяно, яким і коли буде новий прихисток на Франківщині…
Шелтер буде в одній із громад області, ми не говоримо, де саме. Наразі там триває ремонт, він уже близький до завершення. Відкриття плануємо на кінець жовтня – початок листопада. Там прийматимуть жінок і дівчат, які постраждали від сексуальних злочинів.
Наш проєкт також забезпечує евакуацію з місць, які нещодавно звільнені, місць, де відбуваються активні бойові дії. Тобто ми зможемо самі доставляти жінок у шелтер і надавати їм там допомогу.
В шелтері ми забезпечуємо цілодобовий соціальний супровід, психологічну допомогу, роботу з психологами – і онлайн, і офлайн. Тобто це гуманітарна допомога і правовий захист. Співпрацюємо з Генеральною прокуратурою, з новоствореним відділом СНПК (сексуальне насильство під час конфлікту). І також з Українською Гельсінською спілкою. Відповідно, ці злочини документує Генпрокуратура.
Яку це має силу по факту?
Якщо навіть ці злочинці перебувають на території російської федерації і їх неможливо знайти і притягнути до відповідальності, то після того, як вони заочно засуджені, вони не можуть покинути територію рф, тому що їх затримають. І вже сам факт, що людина замкнена в кордонах росії, неабияка тюрма.
Звісно, для нас, як для суспільства, як для держави Україна, дуже важливо документувати ці випадки і передавати їх в міжнародні суди. Щоб світова спільнота бачила, що це проблема, яка дійсно існує, це проблема, з якою ми стикнулися не тільки на початку повномасштабного вторгнення, а потім усе це пройшло. Ні – це продовжується.
Більше того, це відбувається від початку війни, з 2014 року. Коли ми почали працювати, до нас стали звертатися жінки, які постраждали ще тоді.
Наша команда готова приймати й реагувати на ці випадки, надавати прихисток в різних куточках України. Організація «Eleos» має п’ять шелтерів – Київська область, Чернівецька – два, Рівненська і Франківська. На Франківщині вже працює шелтер, де приймають постраждалих від домашнього і гендерно зумовленого насильства. Також завершуються роботи ще в одному, про який ми згадували раніше.
Ми забезпечуємо медичний супровід у Києві, Івано-Франківську та Мукачево.
Що мається на увазі під медичним супроводом, зокрема в Івано-Франківську?
Ми ще навесні уклали меморандум про співпрацю з одним з медичних закладів міста. І вже відремонтували частину поверху гінекологічного відділення, де жінкам будуть надавати медичну допомогу – стаціонарну, амбулаторну, яка буде потрібна, включно з операціями.
Навесні про випадки сексуального насильства говорилося дуже гучно. Зараз аж розголосу такого нема. Їх стало менше?
Їх не менше. Не те, що вони злякалися, побачили розголос і перестали це робити. Ні, не перестали. Вони як були садистами, так садистами й залишилися. Я не можу коментувати, чому про це говорять менше. Для нас важливо надати допомогу, ми знаємо, що ці випадки є, і що ми робимо все можливе, щоб створити умови, де люди зможуть відновлюватись і повертатися до спокійного життя.
Є випадки, коли ми знаємо, що там дійсно така трагедія сталася, але люди не готові навіть почати працювати з психологами. Вони бояться навіть почати про це говорити. От зараз взяти Ізюм, там немає Інтернету, там дуже поганий телефонний зв’язок. Перше, що просять люди, це гуманітарну допомогу, вирішити якісь дуже нагальні побутові питання. І ми в першу чергу реагуємо на це. А потім – в процесі, коли буде налагоджений нормальний зв’язок – матимемо можливість працювати з людьми по цій проблемі.
Якщо говорити про цифри, віковий діапазон… Наскільки масштабна проблема?
Ті випадки, які є у нас, то віковий діапазон – від 8 до 84 років. Ми були здивовані, що дуже багато випадків зґвалтувань саме літніх жінок. Це пов’язано з тим, що молоді жінки виїжджали, у них була на це змога. Літні люди переважно лишалися, бо думали, що їм нічого не загрожує, бо вони ж самі не несуть ніякої загрози. Але… Це дуже складно осягнути, це дикість, звісно, але це те, з чим ми маємо справу як суспільство.
І ми знаємо, що ми будемо мати з цим справу ще багато років. Тому що жінки починають говорити після того, як опиняються у безпеці. У кожного цей період різний. І часто так буває, що на це можуть піти роки.
Коли ми готувалися до цього проєкту, то проходили тренінги в Ізраїльської коаліції травми. Одна з їхніх спеціалісток – жінка, яка працювала в Косово – ділилася досвідом. Вона розповідала нам, що у них після війни, через 10-15 років, були просто масові звернення щодо зґвалтувань.
Це я до того, що ми будемо мати справу з цим ще багато років і ми свідомі цього. Ми ще не знаємо, що робиться на території Херсонської області, Запорізької…
Шелтер на Прикарпатті – що він собою являє, скільки там можна перебувати?
Це гарний будинок у горах, він абсолютно новий. У шелтері зможуть перебувати до 30 людей. Це жінки із членами сімей, а також хлопчики до 12 років теж з рідними.
Там новий ремонт, нова техніка, дуже приємна атмосфера. Це гірське село і нам здається, що це місце буде також гарно впливати на душевний спокій людей. І ми направду ним дуже пишаємося.
Ми ремонтуємо шелтер з литовськими партнерами. Коли ми навесні були в Литві на конференції та говорили про цю проблему, то наші литовські друзі відгукнулися першими. З ремонтом також допомагає релігійна організація – це Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Вони нас дуже підтримують. Тут не йдеться про якісь релігійні втручання, просто помагають своїми ресурсами.
Також допомагає Південна Корея, ми разом з ними робили ремонт в лікарні Івано-Франківська і це теж такий хороший внесок в інфраструктуру міста, це залишиться на довгі роки. Тобто така далека країна, але така близька і чуйна. Коли набуваєш такі партнерства, то стаєш ще більше впевненим у нашій перемозі. Що за нами весь світ – і ми дійсно сила.
Щодо партнерів – це ще посольство Словаччини, і Латвія – жіноча організація «Марта», а також латвійське МЗС.
Якщо цей матеріал читає людина, яка потребує вашої допомоги, як до вас можна звернутися?
На базі колцентру Яніни Соколової «Варто Жити» – номер 55-22 – ми запустили напрямок саме для жінок, які постраждали від військових злочинів. На цей номер можна звертатись. Дівчата, які працюють на цій лінії, за потреби перенаправлять до нас.
