Назар продовжує родинну справу, просуваючи старовинне гуцульське ремесло — мосяжництво. На сьогодні він — один з небагатьох, хто продовжує робити такі сокирки в Карпатах.
Про це пише Правда.іф з посиланням на ШоТам.
Історія барток
У давнину без барток місцеві в гори не ходили — ними рубали ліс і захищалися від диких звірів. А в 16-17 століттях гуцули носили їх як ознаку панівного класу. Сьогодні ж бартка — це атрибут колядництва та місцевий сувенір для туристів. І Назар не дає давньому ремеслу зникнути. Виготовляти сокирки навчився в дідовій майстерні, коли мав лише 10 років.
А з часом власноруч облаштував собі кузню та змайстрував інструменти. За день роботи Назар відливає 20-30 барток. Для переплавлення використовує зібраний заздалегідь металолом. Плавить метал, обробляє заготовки, шліфує їх, обпилює, надає форму, наносить орнаменти.
«Орнамент наноситься – бурується й наноситься, пластмаса туди забивається. Колись був каучук, а тепер з каучуком не так дуже — тепер більше вже пластмаса.»
Сьогодні дідуся, який навчив Назара мосяжництва, вже немає. Але його діло живе: онук невтомно працює, продовжуючи просувати гуцульські традиції. А в планах Назара — передати вміння своєму синові.
