Михайло Зеленчук разом із дружиною Марією із села Бережниця Верховинського району, що на Івано-Франківщині, виготовляють чільця — традиційний гуцульський головний убір.
Його одягають наречені на весілля, а також на свята. На створення одного виробу подружжя витрачає п’ять-шість днів.
Як на Гуцульщині створюють автентичні прикраси, читайте в матеріалі Суспільного.
Подружжя Зеленчуків із села Бережниця Верховинського району виготовляє традиційний гуцульський убір — чільце. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Перейняв справу від батька
“Чільце не носять постійно. Молоді дівчата, коли йшли до церкви, одягали прикрасу просто на чоло. Нареченій на весіллі — на очі. Висульки внизу прикраси — бомблики називаються — закривали молодій очі, щоб не зурочили”, — розповідає Михайло Зеленчук.
Гуцульське чільце одягають нареченій на чоло. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Майстер почав виготовляти чільця ще у дитинстві. Такі ж автентичні прикраси створював його батько.
“Тато робив паси, а мама ткала, мама робила силянки, тато трісунки робив. У цьому я виріс, навчився це робити з дитини”, — розповідає Михайло Зеленчук.
Майстер Михайло Зеленчук з Бережниці. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Майстер каже, що колір чілець у кожному гуцульському селі відрізняється.
“У нас на Верховинщині використовуються більш такі чорнобриві кольори. Якщо брати Косівський район, наприклад, села Яворів чи Соколівка, у них чільця більше схожі на корони. У Космачі для прикрас використовують здебільшого жовті тони”, — каже Михайло Зеленчук.
Чільце складається з металевої пластини, оздобленої витисненими кружечками, що кріпиться на оксамитову тканину. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Щоб робити чільця, має бути добрий зір
Його дружина Марія навчилася робити чільця, коли вийшла заміж.
“Починається робота з розкроювання матеріалу. Потім у тканину закладаються шнурочки, зашиваються. У середину також кладеться картон”, — говорить Марія Зеленчук.
Чільця дівчата одягали на свята й весілля. Фото: Cюзанна Словак
Майстриня додає: чільце складається з металевої пластини, оздобленої витисненими кружечками, що кріпиться на оксамитову тканину.
“Просто підшити чільце — важко. Треба довгенько посидіти, бо пришивається воно через малесенькі дірочки. Потрібна тонесенька голка, щоб все рівнесенько було. І добрий зір має бути”, — каже Марія Зеленчук.
Традиційний гуцульський головний убір — чільце. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Металеву пластину прикрашають трикутними бляшками із зубчиками, які власноруч робить Михайло. На них подружжя нанизує бісер та лелітки. На одне чільце потрібно до 150 бляшок. Нижню частину прикраси оздоблюють декоративними бомбликами. А завершують чільце традиційною прикрасою — китицею.
“У нас скрізь використовуються китиці: на кожухах, сардаках. Гуцули люблять таке пишне і файне”, — говорить Михайло Зеленчук.
Одне чільце Михайло та Марія виготовляють п’ять-шість днів.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
“Ми робимо чільця, щоб зберегти традицію”
У 2023 році подружжя виготовило 20 чілець. Одне з них надіслали у Сполучені Штати Америки.
“В останні роки почали відроджуватися традиції. Багато людей питають, цікавляться. Ми виготовляємо чільця, щоб зберегти цю традицію. Своїх внуків вчимо робити, вони вже трохи вміють і допомагають нам”, — розповідає Михайло Зеленчук.
Фото: Михайло Зеленчук
Подружжя також відновлює старі чільця.
“Ми ще займаємося і реставрацією. Давні вироби важко відновлювати, бо є такі, що вже сиплються, але все одно робимо”, — каже майстер.
У Михайла Зеленчука є мрія — виготовляти ще один атрибут гуцульського одягу — паски з металевими елементами та інкрустованим каучуком.
