У селі Криворівня Верховинського району, що на Прикарпатті, розташована колиба-музей, в якій Параджанов знімав фільм “Тіні забутих предків”. Доглядає за нею подружжя Василя та Василини Зеленчуків, яких ще називають хранителями гуцульських традицій.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Якщо у житті щось пішло криво, то в цьому селі воно вирівняється, – жартував письменник Іван Драч. І мав на увазі карпатське село Криворівню.
А ще – це місце-магніт: тут завжди відпочивали найвідоміші письменники, історики, драматурги. Навіть Параджанов свого часу з вірменина став справжнім гуцулом. Ходив у сорочках з дрібного полотна і любив місцеві страви.
До подружжя Зеленчуків з Криворівні у гості приїздять звідусіль, аби побачити справжніх гуцулів.
“До нас хочуть їхати, послухати, подивитися, що воно дійсно так є!”, – каже Василь.
Перше, що впадає в очі – колорит. Він – в архітектурі, в говірці і в одязі. Крисаня, сардак, постоли – все ручної роботи, бо ж кожна ґаздиня дбала для родини.
Гуцули завжди ходили в кептариках. Лише святкові були вигаптувані, а буденний одяг – більш простий. Колись гуцули не знали ні спідниці, ні сукні. Це була сорочка, запаска, фартух.
Так було не завжди – за радянської влади з одягу та звичаїв гуцулів кепкували. Василина каже:
“Був ще такий анекдот складений: “Куме, куме, продамо кожухи, купимо си костюми!”.
“Але…гуцули, то твердюхи”, – каже Василина.
Василь Зеленчук розповідає, що батько також у традиційному гуцульському одязі ходив увесь час. До речі, сам майстрував постоли.
Його дружина додає:
“Тут жила прабабуся мого чоловіка Василя – Параска Харук. Вона мала 103 роки, 13 дітей, не знала ні доктора, ні пігулки, зате добре знала свої звичаї і обряди. Нею захоплювався Франко. Не йняв віри, як неграмотна жінка могла так багато знати”.
Пан Василь згадує і своїх предків. Частенько до його прадіда на мед заходив Франко. І Коцюбинський теж гостював тут.
Все, що пов’язано з історією, Зеленчуки хочуть зберегти. Василь за професією вчитель математики, але в серці – історик. Він вирішив під старість написати книжку про історію села.
“Шкодую, що в діда всього не випитав. Але, якщо хтось знайдеться ще, є на що опертися”, – показує книгу Василь Зеленчук.
Трембіта й роги досі сповіщають про радість чи сум гуцулів. А на свято – гамірно, збирається уся родина. За столом почуєш і столітню колядку, і коломийки як “Пан Біг світ сотворив”. Тут “Тіні предків” оживають.
