“Килими з дитинства” тче прикарпатський майстер Петро Лукинчук. Чоловік не отримав профільної освіти. Ремесла навчила його бабуся. І хоча працював токарем, пік хліб, пробував себе у торгівлі, проте завжди чоловік повертався до ткацького верстата.
Кореспондентці Суспільного Петро Лукинчук розповів, як йому вдається продовжувати родинну справу та мати шанувальників у різних куточках світу.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
“Я виріс біля верстатів — і бабуся ткала, і мама ткала. І вже з восьмого класу мені бабуся подарувала свій верстат. І так до недавнього часу на ньому працював. Правда, немає вже того верстата”, — каже Петро Лукинчук.
Чоловік мешкає у селі Пістинь Косівської територіальної громади. Килими, які тче майстер, прикрашають стіни як українських домівок, так і закордонних. Серед поціновувачів, каже майстер, —й українська діаспора.
“Дуже багато роблю на замовлення, переважно туди — за океан. В Україні смак змінився, більше хочуть європейського стилю. А от що йде за кордон, то вони хочуть саме тих килимів, як вони кажуть: “Хочуть дитинства”, — каже Петро Лукинчук.
У килимів є свої назви. Наприклад, є серед них килим “Гуцул” і більше оздоблений — “Старий гуцул”. Їх прикрашають орнаментами — “зубами”, ружками.
Килими майстер тче з данської нитки. Над однією роботою чоловік працює до місяця. Вдень тче до 10 см і все на стоячи.
“Сировину отримую з Данії. Це є шерсть овеча — 97% овечої шерсті, 3% лише якась добавка до неї іде. Пофарбування їхнє, все заводське. Все – данська нитка”, — каже Петро Лукинчук.
Чоловік працює човником переважно, коли тче верети. Таких інструментів має безліч та різних розмірів. Є серед них і раритетні.
“Є фабричні човники, а це — мого тата робота, зробив теж власноруч. Деякі з човників вже й клеєні — старі човники. Взагалі, хто там знає, скільки їм — антикваріат”, — каже Петро Лукинчук.
Жодна робота не схожа одна на одну, каже митець. З поганим настроєм чоловік ніколи не працює.
“Інколи не знаєш, що вийде. Хотів, наприклад, смереку робити — смерічки у дзеркальному відбитті, а вийшла ружка. Робив одне – воно мені не подобалося. Переробляв інше, ось вийшла така робота”, – каже чоловік.
Найбільше Петро любить ткати вночі. Тоді чоловік стає до верстата, перебирає нитку за ниткою та щодуху співає.
