Раніше в Україні вівчарство було мертвою галуззю. За останні кілька років зробили величезний скачок, бо заявили про нього на всю планету, зацікавили арабський світ, напрацювали прямі контракти.
За 2020 рік експорт товарних баранчиків виріс в 14 разів. Це за даними державної митної служби в Україні.
Про це журналістці Фіртки розповів Василь Стефурак, голова громадської організації «Асоціація вівчарів».
Пряма мова респондента:
Того ж року я вперше їздив на слухання по розподілу державної дотації в Аграрному комітеті Верховної Ради, щоб нас почули і дали певну підтримку, треба було зацікавити людей, а хлопці-колеги поїхали на виставку в Об‘єднані Арабські Емірати, де напрацювали пару десятків прямих контрактів.
Що важливо – до цього я готувався понад сім років, тобто виводив породу, набирав критичну масу баранів, аби мати що запропонувати. Тоді хлопці привезли результат арабам і шейх Шарджа стояв на стенді з нашими вівчарями.
Факт, що сам шейх прийшов до наших вівчарів свідчить про те, що ми щось толкове запропонували.
Коли я сказав, що наш експорт так стрімко виріс – хлопці з USD Agro поклали під сумнів мої слова і вирішили перевірити інформацію. Дали запит на державну митну службу і знайшли відповідні цифри. Тоді при наступній зустрічі сказали мені:
«Так, пане Василь, підтверджуємо, баранчики в 14 разів виросли, але впало поголів‘я експорту вівцематок».
Вони там були, звісно ж, але не такі колосальні. Якраз падіння кількості вівцематок на експорт – це доказ того, що в Україні виріс інтерес до вівчарства. Люди почали тримати для себе ці вівцематки і нарощувати поголів‘я, а згодом продавати товарних баранчиків, яким 6-8 місяців.
Потім знову спостерігалося падіння поголів’я. У 2021 році я знову приїхав у Київ. Перші підсумки – ріст експорту є, але мені поставили запитання:
«Є падіння поголів’я, ми тішимося експортом, але це що – ми продаємо материнське поголів‘я?»
Я відповів, що це зовсім не так. Падіння поголів‘я є, це була моя вказівка вівчарям – не тримайте пусте. Краще продайте 50, залиште 20, але класних.
Ми тоді акцентували увагу на якості, а не на кількості. У 2020 у нас було так зване перезавантаження – ми почали спродувати все, що не підходило для розвитку, і нарощувати якісне поголів‘я.
Ми самотужки багато років фінансували фактично державну програму підтримки, де кожен охочий міг придбати одного племінного баранчика за 100 доларів.
Основа поголів‘я – це баран. Племенні тварини коштують величезних грошей. Наприклад, самця породи Дабл-Даймонд продали за 380 тисяч фунтів.
Кілька днів тому ми з товаришем говорили про розвиток, і я заявив, що продам барана за мільйон доларів. Зараз це для мене вже чітка, зрозуміла ціль.
Коли я кілька років тому сказав, що в Україні буде розвиватися вівчарство – на мене дивилися, як на барана.
У 2020 році весною мене підтримав чоловік, якого я дуже поважаю, який зробив неймовірно багато для розвитку вівчарства – це Тарас Висоцький, заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства в Україні. Вислухавши всі мої доводи, сьогоднішній міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський, який був тоді головою аграрного комітету, ініціював створення робочої групи, в яку увійшли представники асоціації виробників молока, секретар аграрного комітету Іван Чайківський із Тернопільщини, який, до слова, дуже добре володіє аграрним питанням.
Тоді посадовці вислухали всі мої аргументи і Тарас Висоцький під час робочої зустрічі сказав мені:
«Пане Василь, ви ж розумієте, що зараз говорите про галузь, якої не існує в Україні?».
Тобто у 2020 році вівчарства як такого – не існувало. Тоді ми домовилися, що представники влади дають нам можливість, підтримку, включатимуть у державні програми, а ми працюємо і показуємо результат. І рівно через рік збираємося всі у тому ж місці і підбиваємо підсумки, чи ми вівчарі, чи пастухи, бо між цими термінами величезна різниця.
Ми спробували. Буду чесним до кінця, вже тоді я знав, що хлопці поїхали на виставку в ОАЕ. Там дуже багато відповідних площ і саме там проходить одна з найбільших аграрних виставок.
Європейський банк реконструкції і розвитку через агенцію «Астарт» виділив нам кошти на цю поїздку, бо це дуже дорого. Олег Демчук нам допомагав з цією виставкою. Виставка вартувала приблизно сто тисяч доларів, і ми їхали туди презентувати.
Ми були готові, бо коли я просив про підтримку, то вже знав, що нас побачать в Еміратах і що вже виведена породна група. До того ж, ми вже мали критичну масу овець, яку можна продати.
