Тут уже купу років люди живуть разом із лелеками, гнізда є майже біля кожної хати. Галицьке село Блюдники називають лелечим. Місцеві жартують, що уже й не ясно, хто в селі головніший – люди чи бузьки, пише ГК.
Немає магії
Цього року в Блюдниках мало лелек. Чомусь не всі прилетіли. Чи, може, не долетіли. Хоча торік бузьків у селі було багатезно. Місцеві кажуть, то постійно чергується.
«Відколи себе пам’ятаю, завжди у нас були лелеки, я собі навіть уявити не можу, як би село жило без них, – усміхається місцева вчителька Анна Мисів. – Вже ніби і звикла до лелек, але все одно, як бачу їх у себе на городі чи на подвір’ї, біжу за телефоном, аби встигнути зазнимкувати».
Десь із вісім років тому коло школи діти нарахували аж 16 гнізд. Дуже захопилися, вирішили створити гурток «Лелека». Дітлахи визбирували з землі різні мотузки – лелеки полюбляють таку всячину нести до гнізда, а пташенята заплутуються і гинуть. А ще школярі вели анкети інвентаризації гнізд. Кожен спостерігав за якимось лелечим гніздом, а результати записував до анкети: розміщення гнізда, дата прильоту птахів, терміни бійок за гніздо, кількість викинутих яєць, перший виліт пташенят із гнізда, випадки каліцтва… Потім надсилали ці нотатки до орнітологів, а ті навіть виписували дітлахам подяки. А тоді почався карантин і дослідження припинилися.
Зараз біля школи залишилося значно менше гнізд. «Одне гніздо саме завалилося, було дуже старе, перекривилося, – розповідає Анна Мисів. – Вивезли аж три фіри того всього. Іноді вага гнізда може дотягувати аж до пів тонни. Інше гніздо мусили забрати, бо лелеки туди наносили багато клейонки, і коли дощило, вода не проходила – пташенята топилися».
У тому, що лелеки обрали Блюдники, немає магії. Річ у тім, що в селі багато болотистих територій, поруч річка, є озера, в лісі повно потічків – бузьки завжди мають що їсти.
А ще в селі кажуть, що бузьки сюди повертаються, бо в Блюдниках живуть добрі люди. Колись давно, коли ще хати були з солом’яними стріхами, люди вірили, що ніколи і нізащо не можна виганяти лелек з обійстя. Якщо вже вони побудували гніздо на хаті, то чіпати його зась. Інакше ображені бузьки спалять хату – принесуть у дзьобі вуглинку.
Солом’яних хат уже давно нема, але місцеві досі дружать із лелеками. Навіть городи орють разом. На полі лиш з’являється трактор, а з десяток лелек уже там. То для них час доброї поживи – за трактором визбирують з землі черв’яків. Варто лиш вийти на город сапати, як за метрів двадцять уже спацерує лелека. Люди сміються: «То головний агроном походжає, перевіряє, чи добре все робимо».
Фотографуватися тутешні лелеки не дуже люблять. Якщо лиш трохи постояти під гніздом, виставляючи кадр, бузько схоплюється і починає кружляти.
Приносять сніг
Лелеки створюють пару тільки на один сезон, але буває, що та сама пара зустрічається у спільному гнізді багато років. Висиджують яйця по черзі, а слабких і хворих пташенят безжально викидають з гнізда.
Перед тим, як вперше вилетіти з гнізда, пташенята багато тренуються – махають крилами. А якось люди бачили, як на подвір’ї школи, на сходах, лелеки влаштували собі справжнісінькі тренувальні польоти. Їхнє гніздо тоді впало, і птахи ще не мали куди подітися.
Голос у лелек слабкий, тому вони спілкуються клацанням дзьобів і шипінням. А сплять, стоячи на одній нозі, причому змінюють ноги, не прокидаючись.
Найбільше в Блюдниках люблять дивитися, як зграї бузьків прилітають навесні. Їх тоді дуже багато. Спочатку довго кружляють, ніби тішаться, що нарешті вдома. У ті дні навіть уроки в школі не дуже й проведеш – всі дітлахи коло вікон, на подвір’ї виглядають бузьків, міряються, хто встиг побачити більше.
Кажуть, лелеки завжди приносять на своїх крилах сніг. І справді, потім обов’язково б’ють морози. Цьогоріч вони прилетіли зовсім рано – у перші дні березня. Було дуже холодно. Бідолахи летіли грітися на «бурштинське море» – там трохи тепліше.
А перед відльотом наприкінці літа крилаті красені обов’язково влаштовують свою лелечу нараду. Збираються на полі біля лісу, гуртуються у велике коло, а один посередині, і всі щось клекочуть.
Мусять відлетіти до Спаса, 19 серпня. У селі навіть приказка є: «Ходиш, як бузьок по Спасі» – так кажуть про самітника.
І серед птахів є ледарі
«Колишній директор школи так любив лелек, що прив’язував до стовпів колеса від машин, аби птахи робили там гнізда, – розповідає Анна Мисів. – А якось на стовпах закріпили спеціальні металічні платформи, знову ж таки, щоб бузькам було зручніше гніздитися. Але не всім крилатим та ідея сподобалася – не сідали, хоч ти лусни. Певно, лякалися, коли під час вітру платформа трохи стукотіла об стовп. А взагалі лелеки – такі першокласні архітектори, що людської допомоги не потребують».
Якось лелеку вдарило струмом, то місцеві помістили птаху у велику коробку і відвезли до Галицького національного природного парку.
Десь зо п’ять років тому іншого пораненого бузька люди цілу зиму тримали у себе в стайні. Навіть ім’я дали – Михась. Птах травмував крило якраз перед відльотом у вирій. Впіймали його легко, бо був дуже виснажений, хоч і намагався захищатися дзьобом. Сусіди теж перейнялися лелечою бідою: приносили живі рибини, курячі потрохи… Спочатку лелека з переляку нічого не хотів їсти. Але швидко звик і налягав навіть на курячу їжу. Перезимував. Навесні пристав до своїх. Скоро знову прилетів до тієї хати, до свого гнізда, але воно вже було зайняте. Бузьок довго кружляв і таки полетів геть. Кажуть, тепер оселився на стовпі коло сільської крамнички.
Торік у сусідньому селі був такий лелека, який крав курчат. Люди дуже злилися, хотіли прибити. Але нікому так і не вдалося – бузьок виявився надто спритним.
До речі, у лісі, майже одразу за Блюдниками, люди бачили рідкісного чорного лелеку. Але він – одинак і відлюдник.
А недавно у селі люди спостерігали справжній лелечий поєдинок – птахи воювали за гніздо. Десь зо дві години. Лелека-загарбник напав на пару, яка вже не перший рік облюбувала собі там гніздо і навіть висиджувала яйце. Окупант намагався викинути те яйце, відчайдушно бився і вперто нападав.
«Але вони таки відігнали нахабу, – сміється Петро Лилик, все сталося коло його хати. – Бачте, і серед птахів є ледарі, які хочуть чуже відібрати – лиш би не працювати».
Як люди
У Блюдниках є не тільки лелеки, але й голуби. Уже багато років їх розводить 86-річний Федір Басовський. Колись мав багато декоративних – німецькі виставкові, а тепер лишилися самі звичайні. Господар уже не має сили пильнувати за декоративними, вони ж хочуть доброго догляду.
Дідусь говорить, що майже все вміє робити. Сам побудував голуб’ятник на подвір’ї, шпаківні, має вулики… І у всьому селі лише в пана Федора досі стоїть пліт з лози замість звичного паркана. Виплести такий вже точно ніхто не вміє. «Пліт може стояти довго – 25-30 років, – усміхається дідусь. – Паркан так довго не витримає. Пліт і дешевше обходиться».
Уже купу років пан Федір веде щоденник, записує все: що садив і робив коло хати, яка погода, що сталося в селі, хто помер… Списав купу грубих зошитів. Усе зберігає, бо для господарки вигідно, та й просто цікаво. «17 квітня. Неділя. Відправа в другій годині. У масці. Карантин. Далі люди умирають. Погода дощова…» «18 квітня. Понеділок. Закінчили колоти дрова…»
Дідусь досі дуже жвавий. Постійно каже, що завжди і в будь-якій справі треба йти до кінця і боротися зі всім: бур’янами, хворобами, ворогами.
Біля хати пана Федора живуть і лелеки. Він весь час спостерігає за ними: «Ще недавно будували своє гніздо, а тепер дивлюся, що або бузьок лишив її, або вона кинула його. Гніздо трохи похилилося, вони сварилися-сварилися… І потім одно десь щезнуло. Як люди…»
Наталя МОСТОВА
