Незважаючи на значну географічну віддаленість, Японія і Китай, ці дві екзотичні країни, завжди викликали у галичан загалом і у мешканців Станиславова великий інтерес.
Загадкові звичаї та багата культура Китаю хвилювали уяву, а з Японією станиславів’яни на початку ХХ століття навіть відчували певну спорідненість, адже вона воювала з Росією, яку вже тоді ненавиділа більшість містян, пише Правда.іф з посиланням на Західний кур’єр.
Враження галичан
У галицькій пресі можна знайти багато відгуків мандрівників, які розповідали свої враження про Китай та Японію. В березні 1904 року в Станиславові, у залі «Сокола» (тепер площа Міцкевича, 2) відбулася лекція відомого мандрівника Станіслава Бобеляка, під час якої він розповідав про свою подорож до цих країн. Мандрівник також друкував свої подорожні замальовки на шпальтах газети «Кур’єр станиславівський».
На думку мандрівника, китайці суттєво відрізнялися від японців не лише своїми звичаями, а й способом життя. Як зазначав Бобеляк, «терпляче ставлення до страждань, властиве всім китайцям, крім браку почуття солідарності, спричинилося до того, що китайці у міжнародних конфліктах демонструють так мало опірності. «Спокою не дочекаємося ніколи» – цією філософською тезою китайці втішаються під час усіх нещасть. Цілі місцевості безупинно страждають від голоду, посухи чи повеней, мандарини немилосердно обкладають народ податками, і нічого не робиться для покращення життя людей. В будь-якій іншій країні уряд принаймні заради почуття власної гідності вжив би хоч якихось заходів, аби зарадити лихові, але терплячі китайці без нарікань зносять усі випробування.
Китайці також вирізняються величезною працьовитістю і можуть довго знаходитися в одному й тому ж положенні тіла. Писар або урядник пише цілий день, неначе автомат, ремісник цілий день не полишає свого робочого місця і виконує свою роботу день у день. Китайці можуть спати у будь-якому місці й у будь-якій позі. Вони сплять міцно і добре, поклавши голову на камінь замість подушки, влігшись на кілька жмутків рисової соломи. Всі подорожні також відзначають у китайців брак прагнення до чистоти. Якщо в Японії купання в теплій воді належить до найважливіших потреб людності, то в Китаї ми рідко стикаємося з таким звичаєм. Найприкріший запах не викликає в китайців огиди і їм не заважає, тому вони можуть спокійно їсти найогидніші страви, які європеєць не став би їсти навіть під загрозою голодної смерті. Китайці масово їдять хворих тварин, і це не викликає у них жодних проблем зі здоров’ям».
В листопаді 1932 року Борис Пільняк, журналіст львівської газети «Хвиля», відвідав Токіо і зокрема токійський квартал Йошивара, де розташовані публічні будинки. «В тому районі все було просякнуто світлом і радістю життя, –описував він свої враження. – А коли я зайшов до одного з публічних будинків, мене там зустріла урочиста тиша. Мені зразу ж подали чашку чаю, і до кімнати ввійшли гейші – спокійні, милі й усміхнені. Публічний будинок у Японії не є місцем розпусти і ганьби, а лише присвячування свого життя благові народу, тому статус гейші в суспільстві є доволі високим. Деякі дівчата потрапляють до публічних будинків з власної волі, деяких віддають батьки. Через кілька років дівчина може залишити свою службу, і для неї завжди знаходиться кандидат у чоловіки, який гордий із того, що його дружина понесла таку велику жертву для блага народу.
Якщо повія служить народові, то народ теж не забуває, що повинен опікуватися проституцією. Мої очі, очі європейця, з подивом споглядали статуетки у вигляді статевих органів, виставлені у вітринах крамниць. Коли чоловік працює цілий тиждень, а жінка є цілковито відданою своїм дітям, раз у тиждень чоловік відчуває потребу зробити собі приємність. Він іде до чайного будиночку в Йошивара, де його зустрічають гарні жінки, які розважають його легкою бесідою, піснями і танцями. З грацією вони наливають гостеві скляночку саке –міцної японської горілки, але самі не п’ють ані краплі. Взагалі, нам ніколи не зрозуміти стосунків між чоловіками і жінками у Японії. З дитинства кожна японська жінка мусить пройти курс навчання «Онна Дайгаку», який навчає її ніколи не бути ревнивою, завжди підпорядковуватися батькові, чоловікові і старшому синові, ніколи не сперечатися і не робити зауважень. А коли жінка завершує цей курс навчання, вона отримує статуетку у вигляді трьох мавпочок – символ жіночих чеснот. Одна мавпочка затуляє собі вуха, друга очі, а третя –рота».
Банзай, Японіє!
Російсько-японська війна у 1904–1905 роках за контроль над Маньчжурією і Кореєю викликала у мешканців Станиславова величезне зацікавлення. В січні 1905 року газета «Кур’єр станиславівський» повідомила, що новина про капітуляцію міста Порт-Артур дійшла до Станиславова в понеділок ввечері і викликала велику радість у більшості мешканців міста. Значна кількість тодішньої станиславівської людності ненавиділа Росію, а тому ретельно стежила за ходом війни і гаряче підтримувала Японію. Міська молодь влаштувала маніфестацію на честь взяття Японією Порт-Артура. Маніфестація розпочалася на Гетьманських валах і продовжилася вулицями Сапєжинською (тепер вул. Незалежності), Третього Мая (тепер вул. Грушевського) і Липовою (тепер вул. Шевченка). Учасники маніфестації несли транспаранти з написами «Геть царат!» і «Банзай, Японія!». Перехожі з цікавістю спостерігали за демонстрацією, а деякі навіть приєднувалися до неї. Біля пам’ятника Міцкевичу відбувся імпровізований мітинг, на якому оратори наголосили на великому значенні російсько-японської війни для послаблення Росії. Згодом натовп розійшовся під вигуки «Банзай, Японія!»
Симпатії містян до Японії відображені й у тодішній газетній рекламі. В 1905 році фірма «Ceres» розмістила в «Кур’єрі станиславівському» рекламу яблучного соку з таким текстом: «Хто переміг росіян? – Алкоголь, алкоголь і тільки алкоголь!». Далі наводиться цікава історія часів російсько-японської війни. Перед боєм моряки російського флоту пили горілку для хоробрості, японські ж вояки за порадою адмірала споживали тільки воду. В результаті японці перемогли флотилію ворога, адже в бою основне – це сильні нерви і ясний розум. Таким чином споживачів заохочували замість горілки пити корисний яблучний сік. Продукція фірми «Ceres» продавалася у крамниці делікатесів М. Фоєра, що знаходилася на площі Ринок.
Щоб продемонструвати прихильність до Японії, станиславівські модниці прикрашали свої зачіски, сукні і туалетні столики хризантемами. Ці квіти, які вважаються символом Японії, відразу ж подорожчали у місцевих квіткових крамницях.
Культура і торгівля
Тріумфальна перемога Японії у війні з Росією лише підсилила зацікавленість мешканців міста життям цієї країни. В жовтні 1905 року на вул. Сапєжинській біля реальної школи (тепер вул. Незалежності, 17) відбулася виставка воскових фігур, яка тривала недовго, але викликала справжнє захоплення у містян. Тут демонструвалися фігури різних монархів, зокрема японського імператора, а також сценки з російсько-японської війни – форсування ріки японськими солдатами та сцена потоплення японцями російських кораблів під час морського бою.
6 лютого 1910 року в Станиславові відгримів японський костюмований бал, і місцева преса згодом із великим захватом описувала це дійство: «Японська редута, що відбулася минулої неділі в театральній залі імені Монюшка, перевершила найсміливіші очікування, її відвідала численна публіка з найвищих сфер нашого міста. Театральна зала була оздоблена японськими килимками, зеленню, квітами… Залу заповнили пані у бальних туалетах і японських масках і панове у вечірньому вбранні. Місце біля сцени зайняв ансамбль «Гармонія», який заграв японський марш. Розпочалася різнобарвна хода, що включала в себе людей в японських костюмах, мундирах японських військових і костюмах гейш. Чарівним був виїзд гейші на візку, в який був запряжений справжній кінь. Гейша дарувала натовпу чарівні посмішки. Свято сакури, молитва до сонця і танець із парасольками були наступними пунктами цікавої програми. Завершили вечір танці, що тривали до п’ятої години ранку. Серед публіки переважали японські костюми, хоч не бракувало й інших дуже гарних убрань».
На сцені станиславівського театру з великим успіхом демонструвалася вистава «Гейша» у виконанні львівської опереткової трупи під керівництвом відомого режисера Юліана Мишковського, а місцевий фотопластикум демонстрував численні серії діапозитивів про життя і звичаї Японії. В квітні 1904 року в фотопластикумі, який тоді знаходився у кам’яниці Хованців на вул. Бельведерській, 8, показали також серію діапозитивів про Китай.
Що стосується торгівлі, то найпопулярнішою продукцією, яка імпортувалася до Галичини з Китаю ще у XVII столітті, був посуд. Китайський посуд і кераміку тоді називали «білим золотом», і галицька знать охоче прикрашала цими виробами свої резиденції.
На початку ХХ століття у станиславівських крамницях посуду та сувенірів теж можна було знайти японські та китайські вироби. Великим попитом у місті користувалися японські ляльки, що продавалися у крамниці «Лувр» на вул. Сапєжинській.
На площі Міцкевича знаходився магазин Якуба Кисілевського, де продавали каву і вишукані сорти чаю. Тут можна було придбати справжній китайський чай – сорт «Нінг Чоу» – «Перлина Китаю» коштував 1,80 галерів за 1/8 кг, «Конго Мандарин» – 1,50 галерів, «Соу Чонг» – 1,20 галерів.
Візити і контакти
У листопаді 1902 року в театральній залі Станиславова відбувся благодійний ярмарок, під час якого збиралися кошти на користь Товариства народної школи. Однією з окрас ярмарку був павільйон у вигляді китайської пагоди, в якому пара китайців демонструвала гостям традиції чайної церемонії та пригощала їх справжнім китайським чаєм.
У вересні 1906 року в Станиславові проїздом перебували четверо японців – Какусукі, Наіто і Шингоро Рато, урядники міністерства сільського господарства, і пан Ганширо Мігіта, професор школи лісництва в Токіо. Після короткого перебування в Станиславові японські гості вирушили до Надвірної з метою обміну досвідом у веденні лісового господарства.
Великою подією для Станиславова став приїзд японського театру пані Ханако у 1908 році. Справжнє ім’я цієї японської актриси – Гіша Ота (1868–1945). Але вона не користувалася цим іменем у своїй сценічній кар’єрі, називаючи себе лише псевдонімом – Ханако. В 1902 році вона почала свою кар’єру в Європі, здійснивши велике турне. Ханако була єдиною японкою, що стала моделлю для видатного скульптора Огюста Родена, який виготовив з її обличчя дві маски. Японський театр представив у Станиславові дві одноактні п’єси, одна з яких зображувала чайну церемонію. Станиславівські модниці прийшли на виставу в сукнях, що нагадували кімоно, і в зачісках, схожих на японські.
У серпні 1909 року в Станиславові відбулися гастролі популярного цирку «Анджело», під час яких проходили вистави китайських акробатів. Місцеву публіку вразили традиційні зачіски китайців – бянь-фа. Це косичка з трьох пасм, яка запліталася на потилиці, а біля чола і на скронях волосся голили. Акробати продемонстрували кілька акробатичних етюдів, які взяли початок із повсякденного життя китайських селян. Наприклад, «танець лева», один із основних елементів китайського акробатичного театру, який виник із танцю, який виконують селяни після збору врожаю. Частиною програми були й номери з жонглюванням та обертанням каната з двома чашами, наповненими водою. Всю цю конструкцію жонглер підкидав у повітря і виконував акробатичні стрибки, перш ніж знову зловити канат руками чи ногами. Незалежно від рухів жонглера, з чаш не проливалося ні краплі води.
У квітні 1910 року в залі польського «Сокола» відбулися вистави японського балету «Хризантеми». Номери, супроводжувані цікавими світловими ефектами і танцями з віялами, викликали справжній захват у глядачів.
