2020-го в Івано-Франківську з’явився заклад із франшизи “Veterano Pizza”. Його відкрив ветеран АТО та військовослужбовець Ярослав Вакалюк.
Після повномасштабного вторгнення, коли Ярослав знову пішов воювати, ведення бізнесу перейняла його дружина, та 8 жовтня заклад припинив свою роботу.
Ярослав та Анна поділилися, чому вирішили закрити заклад “Veterano Pizza” в Івано-Франківську, та підсумували свій досвід в інтерв’ю ГЛУЗDу.
“Згадували ковідні часи з іронічною посмішкою. Тоді думали, що то були найважчі періоди”
У 2017 році Ярослав Вакалюк отримав повістку й вирішив підписати контракт, бо був офіцером запасу, оскільки вчився на військовій кафедрі. Після завершення контракту почав створювати в Івано-Франківську бізнес.
“Питання було в досвіді. Можна було вибрати два шляхи: пробувати щось з нуля і набивати собі гулі власного досвіду або ж скористатися чужим досвідом. І саме в другому випадку на допомогу приходить така штука, як франшиза. На той момент мені як ветерану франшиза “Veterano Pizza” видавалася близькою, і за її цінностями я також розумів, що це спільнота, в якій завжди підтримують одне одного”, — ділиться Ярослав.
Відкрили заклад у листопаді 2020-го, в розпал ковіду. Працювали в масках та рукавичках, з опцією безконтактної доставки.
“Це був не зовсім сприятливий клімат і умови для ведення бізнесу, але, як нам казали наші досвідчені друзі-ресторатори, в Україні не буває сприятливих умов для ведення бізнесу. Якщо хочеш щось робити — робити. Важко було під час червоних зон, коли відвідування закладів дозволяли за наявності вакцинації, бо була складна комунікація з людьми. Ми згадували ковідні часи з іронічною посмішкою, тоді думали, що то були найважчі періоди. Але насправді ні”, — розповідає дружина Ярослава Анна Вакалюк.
“Я не очікувала, що він воюватиме половину нашого спільного життя”
Раніше Ярослав Вакалюк був мінометником Збройних Сил, тому в перші дні повномасштабного вторгнення не задумуючись повернувся у ЗСУ, щоб застосувати свій бойовий досвід. Він вирішив мобілізуватися, і вже 25 лютого поїхав з міста. У закладі Анни та Ярослава також працювали багато ветеранів, які після 24 лютого добровільно пішли воювати або були мобілізовані.
“Для людей, які не були в контексті того, що відбувалося в країні до 22-го року, можливо, було потрясіння. Я розумів, які процеси відбуваються, це просто продовження того, що раніше, тільки в інших масштабах”, — ділиться Ярослав.
Те, що чоловік пішов воювати, каже Анна, для неї було легше, ніж для тих, у кого близькі люди вперше вступили до лав ЗСУ після 24 лютого. Та у будь-якому випадку, найважчою є невизначеність.
“Коли в нього був контракт, я знала, що два роки залишилось, півтора, рік. Зараз ми не знаємо скільки. В мене вже більше року і тато мобілізований, а ще дядько і брат чоловіка. І коли справді буває потрібна чоловіча допомога, дуже важко. Але я знала, за кого виходила заміж. Правда, не очікувала, що він воюватиме половину нашого спільного життя. От ми сім років разом — і з них він чотири воює. Я поважаю його вибір і розумію, що для нього це так само важке рішення. Він також хотів би бути вдома, займатися бізнесом, виховувати дитину”, — ділиться жінка.
Про виклики повномасштабного вторгнення для бізнесу та рішення, до якого вони призвели
З початку повномасштабного вторгнення, за словами Анни, було дуже багато відвідувачів, оскільки “Veterano Pizza” залишалися одним із небагатьох закладів, які працювали в Івано-Франківську. На знак підтримки пораненим доставляли піцу в лікарні, а також пригощали захисників, котрі заходили у заклад.
“Ми долучилися до проєкту підтримки дітей воїнів соціальної кав’ярні “4.5.0”, які влаштовують святкування днів народження, власним коштом ми пригощали дітей Героїв”, — каже Анна.
Однією із цінностей франшизи є допомога ветеранам соціалізуватися через роботу, та оскільки після повномасштабного вторгнення багато військових мобілізувалися, брали на роботу просто містян та ВПО.
“Звісно, основним завданням залишилася соціалізація ветеранів й тих, хто якось дотичний до війни. Це люди зі спільними цінностями, і тому їм зручно працювати разом. Зараз їх уже набагато більше, ніж після 14-го, тому, напевно, такі маленькі проєкти суто під ветеранів уже не можуть покрити усіх потреб у реабілітації”, — каже Анна.
Роботу закладу не припиняли, оскільки, через моральний фон, робота для працівників була способом відволіктися. Коли вони були до чогось залучені, ставало легше справлятися з тривогою.
“Але було й стресово думати про безпеку працівників та гостей. Важко було працювати під час блекауту, бо ми не могли собі дозволити генератор, тому що багато енергії споживає піч. Був період, коли ми працювали тільки в години, коли було світло. Це стало важко і для працівників, і для нас, бо і люди мусять отримувати якісь кошти, а ти не можеш заплатити гроші, яких просто немає. Ще з часів ковіду ми мали звичку виплачувати зарплату людям щодня, бо невідомо, що буде завтра”, — ділиться жінка.
До вторгнення закладом більше займався Ярослав, Анна перейняла цю справу після того, як він поїхав воювати. Жінка каже, що все одно відчувала підтримку чоловіка, він допомагав на відстані. Натомість Ярослав ділиться, що відповідала за все Анна, попри те, що це не єдина її відповідальність:
“Думаю, вона трохи мене перехвалила, бо це практично неможливо робити щось у бізнесі на відстані. За великим рахунком, усю роботу виконувала Аня. Потрібно розуміти, що вона виховує дитину, і мої, і її батьки працюють, тому не мають можливості допомагати. Я також далеко. Тож вона не могла приділяти щодня багато часу для бізнесу, а він потребує майже увесь час щодня. Я допомагав більше порадами і тим, що я міг налаштовувати віддалено”, — ділиться Ярослав.
“Я не знаю, як в мого чоловіка, але в мене було вже вигорання, бо здавалося, що б ти не робив — усе не має сенсу. Ти ніби робиш щось, але здається, що це не дасть ніякого результату”, — каже Анна.
Військовий вважає, що ухвалити рішення про закриття варто було б раніше, оскільки процеси в бізнесі погіршилися. Точкою, яка змінила все, стали зимові локдауни, а в лютому майже на місяць довелося зачинити заклад.
“Після того, як ми відкрили “Veterano Pizza” по завершенні локдаунів, він став збитковим. І до жовтня цього року довелося щомісяця вкладати гроші, щоб покривати ці збитки”, — ділиться бізнесмен-військовий.
“Я кажу, що закриття — як завершення хорошого серіалу: краще раніше — і всі будуть згадувати, ніж перенаситити і завести невідомо куди. Можливо, нам не вдалося реалізувати якісь свої фінансові цілі, але з точки зору репутації бренду, контакту з людьми ми маємо гідний показник. Ми не знаємо, що буде попереду, але, можливо, спробуємо справу, яка не потребує такої кількості операційних витрат, стартового капіталу і яка вимагатиме не так багато ресурсу”, — ділиться Анна.
Журналістка: Ірина Блаженко
Фото: Архів героїв
