Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їхнього страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.
Статтею 119 КЗпП встановлено гарантії щодо відносин роботодавців з працівники, які були призвані на військову строкову службу; працівники, які призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; працівники, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період; працівники, яких прийняли на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби.
Гарантії поширюються на працівників, які працювали до мобілізації на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову.
Між працівником, призваним на строкову військову службу, та роботодавцем зберігаються трудові відносини, і працівник лише увільняється від виконання посадових обов’язків із збереженням середнього заробітку. У разі призову або вступу працівника на військову службу підприємство повинно видати наказ про увільнення працівника від роботи на час служби і збереження за цей період посади та середнього заробітку. Підставою для видання наказу є повістка, контракт або інший документ, що підтверджує початок військової служби працівника.
Розрахунок середнього заробітку здійснюється у порядку, встановленому постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 № 100, за останні два місяці роботи, що передують даті призову (вступу) на військову службу і підлягає коригуванню у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів).
Припинення трудових відносин із працівниками, які вступили або призвані на військову службу, за будь-яких причин, у тому числі на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, є порушенням законодавства про працю. Така позиція викладена в постанові Верховного суду України від 09.07.2020 №805/1200/17-а.
У випадку звільнення працівника, на якого поширюються вимоги ст. 119 КЗпП України, роботодавця очікують такі наслідки:
- Відновлення працівника на роботі через суд.
- Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника на підставі ст. 235 КЗпП України.
- Фінансові санкції, передбачені ст. 265 КЗпП України.
- Адміністративна відповідальність посадових осіб на підставі ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
