Сучасні панянки кожного дня ламають стереотипи та освоюють нові професії. Зустріти жінку, яка працює в поліції, дорожній службі чи водолазом, вже не є чимсь незвичним, пише МІСТО.
Сьогоднішня наша історія про одну з галузей, де ще донедавна вважалося, що жінкам не місце — лісгосп.
Коли я закінчувала школу, а це був 1985 рік, всі мені говорили, що робота у лісі не для жінки. Попри все я твердо вирішила, що піду вчитися. Батько з мамою пішли мені назустріч. Мабуть, я все-таки вибрала своє, — каже інженер лісових культур ДП “Солотвинське лісове господарство” Оксана Боднар.
Загальний стаж роботи жінки — більше 25 років. У Солотвинському лісгоспі пані Оксана працює близько 8. Хоча в більшості колектив чоловічий, це не є перешкодою для роботи.
В чоловічому колективі працювати чудово. Чоловіки кращі друзі. Я в цьому переконалась. До того ж я їм дуже вдячна. Вони багато мені підказали та розказали, — каже жінка.
Проте серед усіх “мужчин” у колективі для жінки все ж є один особливий — її чоловік. З ним Оксана познайомилась ще в студентські роки. Певний час вони працювали у різних лісгоспах, але зараз разом працюють у Солотвинському. Оскільки спеціальності у них різні, то і на роботу стосунки ніяк не впливають.
У нас у лісгоспі працюють і жінки, але чоловіків значно більше. Така у нас специфіка роботи. Ми маємо бути на варті 24 години на добу, охороняти ліс у будь-яку погоду. Це не тільки психологічно важка робота, але й фізично, — каже головний лісничий ДП “Солотвинське лісове господарство” Ярослав Крицун.
Майже увесь свій час лісівники проводять саме у лісі — оглядають територію, контролюють додержання вимог лісового та мисливського законодавства, охороняють ліси від пожеж та незаконних рубок, насаджують нові ліси.
Зазвичай плоди своєї праці ми не бачимо. Для того, щоб з маленьких дерев виріс новий ліс, потрібно приблизно 80 років. Саме тому ми працюємо для того, щоб залишити добрі починання для наших дітей та внуків, — додає лісничий.
Окрім основної роботи в лісгоспі налагоджена багаторічна співпраця з декількома шкільними лісництвами та клубом рейнджерів. Для цього біля центрального корпусу лісництва створили учнівське лісництво та музей лісу. Там діти мають змогу постійно навчатися.
У нас є чудова колекція різних шишок, порід дерев та насіння. Діти можуть не лише оглянути це все на стенді, але й детально роздивитися та прощупати. Так інформація краще запам’ятовується. До того ж у нас є збірка інвентарю, яким лісівники користувалися ще до початку появи нових технологій, — каже пані Оксана.
Музей лісу став цікавинкою не лише для дітей, але й для дорослих. Особливо популярними серед експонатів стали межові знаки.
Саме ці знаки дуже допомагають при пошуку людей. Якщо людина, яка загубилася, знаходить у лісі такий знак і повідомляє нам про це, то ми можемо дуже швидко її відшукати. Головне тоді лише не відходити від нього. Ми постійно допомагаємо у пошуках людей, хоч мало хто про це згадує, — підсумовує жінка.
