Сезон 2021/22 для івано-франківського клубу почався з епічної перемоги 6:0 в Ужгороді, за підсумками шести з 20-ти турів літньо-осінньої частини сезону Прикарпаття входило в п’ятірку найкращих і зараз зимує на сьомому місці з мінімальним відставанням від групи лідерів, пише правда іф
У чому причина такого прогресу команди, близько 90% гравців якої – місцеві вихованці?
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Помічник головного тренера Прикарпаття, «мозковий центр» тренерського штабу Василь Яцурак відповів на питання Sport Arena про це неоднозначне півріччя, де було і кілька феєричних матчів, і досить гіркі розгроми від Металіста, програші від Оболоні, Полісся та Олімпіка. А головне, що було – Прикарпаття переконалося, що може всерйоз боротися за вищі місця на заданому рівні.
– Василю Івановичу, для вас самих стало сюрпризом, що команда завелася і після минулого сезону продемонструвала відчутний прогрес?
– Хочу сказати, що стоїть задача збудувати в Прикарпатті боєздатний колектив на рівні Першої ліги ‒ причому, саме на базі вихованців прикарпатського футболу. Ми виконали зараз велику роботу, переглянувши багато футболістів з аматорського футболу. Постійно спілкуємося з футболістами, які грають в інших командах, але є уродженцями нашого краю. Їхній прихід у нашу команду можливий, навіть вірогідний. На сьогодні тренерський штаб Прикарпаття постійно моніторить низку гравців із нашого краю, які грають як у командах більш високого рівня, так і в аматорських колективах (за умови, що вони мають хороші спортивні перспективи).
– Наскільки ведеться робота у пошуку своїх земляків у клубах Прем’єр-ліги? Адже не секрет, що абсолютна більшість найталановитіших молодих футболістів збирається на контрактах у клубах УПЛ. Чи є такі краяни, як Семотюк, який був в Динамо і Арсеналі, чи можливо ще хтось, кого ви можете вести і запросити до себе з клубів УПЛ?
– На даний момент ведуться переговори щодо повернення в нашу команду Богдана Оринчака — це мій вихованець, з ним спілкуємося. Є уродженці Франківщини, які не грають у Русі, так що, скоріше за все, будемо брати їх на збори в зимовий період, можемо в оренду їх взяти, якщо вони будуть достойно виглядати на зборах.
– А в цілому чи задоволені співпрацею з футбольним клубом Рух? Адже ви взяли Леня і Рудюка зовсім молодими гравцями, вклали зусилля, щоб вони адаптувалися на дорослому рівні. Чи не заберуть їх відразу і таким чином нівелюють проведену роботу?
– Якщо чесно, то задоволені роботою в такому напрямку. Лень більшість ігор зіграв, він молодий, але вже досвідчений. Рудюк непогано виглядав в перших матчах. Тому вони нам допомогли. Тому ця співпраця йде на користь команді.
– А вони залишають команду зараз? Приєднуються на зборах до Руху?
– Вони залишаються з нами на весняну частину. Будуть з нами приймати участь у зборах.
– Загалом, очікували такого результату? Адже відносно недавно команда боролася за виживання, а зараз серйозно бореться за місце в першій п’ятірці…
– Якщо взяти загалом, то тяжко щось казати. Старалися в тому напрямку працювати, знали про формат Першої ліги — чотири команди вилітають, п’ята ‒ грає перехідну гру, тому старалися боротися, бути у вісімці чи десятці. Виходили на кожну гру, щоб здобути позитивний результат.
– Із кінця 90-х прикарпатський футбол не представлений на найвищому рівні, а окрім того, що формат Першої ліги передбачає виліт п’яти команд, ще чотири клуби мають шанс поборотися за підвищення в класі. Чи стоять такі завдання зараз?
– Після останньої гри з Волинню (поразка з різницею в один м’яч у Луцьку при нереалізованому пенальті, ‒ прим. Sport Arena) сказав хлопцям, що треба зробити правильні висновки. Не зупинятися на цьому, рухатися далі, добре відпочити. У весняній частині треба боротися за п’ятірку, а там вже як дасть Бог — як вийде.
– Чи всі із нинішньої команди увійдуть з нею у весняну частину сезону? Чи є гравці, які на сьогодні не підійшли команді і покинуть її?
– Так, на даний момент з чотирма гравцями працюємо над тим, щоб розірвати контракти. Це Іван Пастух, Микола Сікач, Роман Толочко і Богдан Мицик. Ще подивимося по зборах, може, два-три футболісти до них приєднаються.
– Втрати – це не лише гравці, які пішли, а й гравці, які травмувалися. Через це був відсутній Роман Борисевич, відомий своїм універсалізмом і досвідом. Як у нього йде процес відновлення, коли ви на нього зможете розраховувати?
– Я з ним спілкувався, він працює індивідуально, відновлюється. Як він сказав, після Нового року буде приступати до роботи в загальній групі. Процес відновлення у нього йде, він хлопець із характером, працює над собою. Думаю, що до весняної частини чемпіонату має бути готовим. Але ще покажуть збори, як він буде виглядати і почувати себе, бо травма серйозна — хрестоподібні зв’язки, меніск, цілий букет. Але Роман за собою слідкує, працює, тому у нього проблем не буде.
– Прикарпаття називають Командою рідного краю, але відстоювати це звання дуже непросто, тому що черпати до кінця надра обласного футболу можна, якщо ви не ставите амбітних завдань. А нові завдання вимагають нової якості підсилення. Чи не боїтеся, що підходите до розвилки, де вам доведеться запрошувати гравців з інших областей і, при всій повазі, не таких, які були раніше, а набагато вищого рівня?
– Хотілося б, ми зараз над цим працюємо. Прикарпаття було Командою рідного краю, але за цей рік ми це трішки зламали, тому що рівень аматорського й обласного футболу зараз не такий високий, щоб новачки відразу вливалися в Першу лігу. Нема таких футболістів, щоб одразу закріпилися в першій команді та ще й її підсилили. Треба буде ламати цю традицію.
– Значний вектор у роботі клубу — це розкриття місцевих футболістів. Приємно відзначити багато відкриттів — Семотюк, Воробчак, які раніше були відомі лише в молодіжному або аматорському футболі, а зараз вже цілком відповідають рівню Першої ліги. Яку роботу конкретно з цими хлопцями проводили, як знаходили їм оптимальні позиції? Семотюк взагалі приходив форвардом, пізніше його на інсайда ставили, а тепер він у вас центральний півзахисник.
– Перед сезоном були збори в Моршині, вони все показали. Подивилися по іграх: треба посилювати центральну зону. Ось і звернули увагу на Семотюка. В нього є здібності до відбору м’яча, здорово грає на перехватах. Ще на зборах поговорив з ним один на один, грали з Нивою (Тернопіль), потім ще дві-три гри — так і перевів його у центральну зону, на позицію опорного хава.
– Чи відразу гравець повірив у свою перспективність на цій позиції? Не секрет, що атакувальні гравці часто не хочуть так опускатися, мінятися…
– Ні, він не заперечував. Де скажуть — там він і буде грати. Він боєць, з характером.
– Суттєва проблема вашої команди полягає в тому, що обмаль матчів у сезоні ви грали оптимальним складом. У чому причина травматизму? То Волошинович випадав, то флангові захисники, то ще на когось не могли розраховувати. Фактично, в дуже багатьох матчах Прикарпаття грало в неоптимальному складі.
– По Волошиновичу — у нього були проблеми зі здоров’ям, грип. Француз у перших турах випав, у матчі з Металістом отримав травму — надірвав зв’язку, потів два місяці лікувався. Квасний після шостого туру підключився до нас, наче влився в колектив, але на другу-третю гру відчув біль у коліні. А так, в основному, випадали через хвороби. Якщо не брати Борисевича, то важка травма була лише у Француза, більше таких серйозних випадків не було у цьому чемпіонаті.
– Були кілька проблемних позицій у команди: фланговий захисник, той же опорник…
– Так, була проблема з фланговими захисниками і опорниками. Якщо Семотюк вибував, то була проблема в середині поля. Потім ми Сондея змістили в центр поля. Потрібно посилювати кожну ланку, щоб була здорова конкуренція. Як показує статистика — в заключні 15 хвилин ми ні одного м’яча не забили, а гравці, які виходили на заміну не підсилювали гру.
– Напевно, неприємно ставити лівоногого Писка на правий фланг оборони?
– Це було вимушено. В грі з Оболонню ми його змістили, тому що була проблема на правому фланзі, Квасний отримав травму, тому ті три останні гри потрібно було ставити Писка або Пастуха.
– Існує думка, що в нинішній Першій лізі підібрані рівні команди. Навіть той же Ужгород, який отримав болючий урок від Прикарпаття (6:0 на полі суперника в стартовому турі), по ходу сезону вирівнявся. Вам не здається, що в цій рівності криється проблема, адже неможливо спрогнозувати хто і як завершить, і немає сталості та передбачуваності? Слизький чемпіонат виходить.
– Дуже слизький, я такого чемпіонату давно не бачив. Металіст — це виключення, а так з другого по шістнадцяти місця — всі команди однакові, виходять, б’ються в кожній грі за шість очок. Неважливо, хто де знаходиться — всі рівні.
– Раніше ми називали Прикарпаття «домашньою командою», але в цьому чемпіонаті все вирівнялося. Навпаки, здалося під кінець сезону, що з’явилася впевненість і сміливість у виїзних матчах. Де ви не добрали свої очки? В яких поєдинках Прикарпаття розраховувало на кращу турнірну долю?
– Були провальні домашні ігри: з Гірником-Спорт, Оболонню, проте й на виїзді траплялися дуже прикрі невдачі – як приклад, остання гра з Волинню. Особливо в ній випустили перемогу з рук. Але це футбол, від цього ніхто не застрахований.
– Чи дійсно гранди настільки сильніші від усіх інших? Маю на увазі Металіст і Кривбас. Чи все не так, як може здаватися по рахунку?
– Металіст — сильніший, він на початку не був таким, але потім підтягнувся, там ротація постійна, дуже потужно виглядали останні шість-сім турів.
– Трішки здивувало у Харкові, коли Олег Рипан сказав на прес-конференції, що ваша команда проводила ротацію в грі з лідером, готуючись до Оболоні. Це прояв такого футбольного прагматизму з вашої сторони — що з Металістом і так нічого ловити?
– На кожну гру готуємося однаково, налаштовуємося тільки на позитивний результат. Такою була підготовка і до гри з Металістом.
– До певної міри, все вирішуватиме зимова перерва, тому що це час, коли хтось серйозно підсилиться, зробить ривок вперед, хтось гарно підготується і теж приємно здивує. Як Прикарпаття збирається проводити зимовий антракт, які запланували збори, турніри і де саме?
– Перший втягуючий збір запланували з 25 січня по 6 лютого 2022 року — він пройде тут, на місці, в Івано-Франківську. Другий збір ‒ в Яремче з 9 по 20 лютого включно. І з 23 лютого по 7 березня включно пройде ще один збір, на базі Руху. Тоді вже будемо готуватися до першої гри.
– Знаю, що деякі з аматорів з нетерпінням чекали проведення Кубка мера. Чи є плани по проведенню цього турніру?
– Ні, планів поки немає. Турнір не буде проведений.
– Мати настільки футбольного мера, як Марцінків — це виняткове благо, чи часто – важке випробування? Наскільки просто працювати з мером тренерському штабу і футболістам, якщо він присутній на кожному матчі, сам працював в організації спорту, має родичів-професіональних футболістів і, відповідно, глибоко в темі?
– Ні, не тяжко ‒ Руслан Романович дуже переживає за команду. Такого мера ще треба пошукати. З ним дуже приємно працювати, добре, що така людина є в цьому краї і любить так футбол.
– Прикарпаття наблизилося до того рубежа, коли дійсно не так далеко боротьба за плей-офф Прем’єр-ліги. Якщо раптом це трапиться і ви приємно здивуєте у другій частині, як почуватиме себе спорткомплекс «Рух», адже він явно не встигає за розвитком футбольного колективу Прикарпаття? Чи є в планах реконструкція?
– Зараз не можу відповісти на це питання, треба керівників питати, як вони це планують.
– На сьогодні там можна нормально проводити матчі?
– На сьогодні можна, якщо це Перша ліга. Але якщо буде Прем’єр-ліга — він не відповідає тим нормам.
– Як почалася ваша робота в тренерському штабі Прикарпаття, при якому головному тренері починали працювати?
– Я прийшов, коли Прикарпаття очолював Руслан Мостовий, царство небесне — через керівників порекомендували мене і він не заперечив. Тоді й почали працювати з ним, до кінця другого кола залишалося сім ігор. До цього працював у Тепловику, це було у 2015 році. Вибрали тоді мера Марцінківа, і він дотримався слова – як і обіцяв, відродив Прикарпаття. Саме на той час на базі Тепловика й ДЮСШ-3 почали створювати команду, яка б грала у Другій лізі. Це був короткий період.
– Це був дуже короткий, але важливий період, бо саме та команда і плюс-мінус зібрані вами футболісти перейшли в Другу лігу…
– Так, з того часу почалося відновлення команди, з 2015 року.
– Ви грали за Прикарпаття і за Лукор двадцять років тому. На сьогоднішній день набагато солідніше поставлена робота в МФК Прикарпаття?
– Якщо чесно, важко порівнювати. То були зовсім різні часи, зовсім різні чемпіонати України з футболу. Я одне скажу: для мене, як для людини, яка грала за івано-франківські команди, я починав тут, дуже важливо, що Прикарпаття відроджене. Завжди переживав і переживаю за цю команду.
– То були не найкращі часи, невдовзі команда вилетіла…
– Коли команди вилетіла, я вже в Лукорі грав. Тоді президентом був Сергій Чмихалов. Тоді все стабільно було: жили на базі, було харчування, проживання, екіпірування на вищому рівні, преміальні, зарплати… Все відповідало рівню Другої ліги. Він любив футбол, вкладав в нього кошти.
– А де він зараз?
– Чесно кажучи, не можу сказати. Давно не чути про нього. Тоді був такий період, що думали, будемо грати в Прем’єр-лізі.
– Чи до снаги Прикарпаттю та Івано-Франківську повернутися на найвищий вітчизняний футбольний рівень?
– Час покаже. А щоб відповісти на це, треба багато працювати й не зупинятися на досягнутому.
Артур ВАЛЕРКО, Sport Arena
