Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Артур Дронь — 24-річний поет, який під час війни написав збірку “Тут були ми”. З початку повномасштабного вторгнення він захищає країну в складі 125-ї бригади територіальної оборони. Минулого року він отримав поранення і проходив лікування. Нині, використовуючи лікарняну відпустку, Артур вирушив у тур.
Про що книжка та як йому вдалось зібрати нею один мільйон гривень на допомогу дітям — в інтерв’ю Суспільному.
Триває твій тур, презентації книжки “Тут були ми”. Цей тур міг би бути швидше, але кілька місяців тому ти отримав поранення. Як ти себе зараз почуваєш?
Зараз почуваю себе значно краще завдяки нашим лікарям. Поранення я отримав ще 31 жовтня, то до цього часу я відбув вже всі операції, всі медичні процедури. Наразі в мене завершальний період реабілітації.
Я знаходжусь в лікарняній відпустці. Нещодавно в мене була вже остання операція, і поки в мене перерва з реабілітаційними процесами, то ми з видавництвом вирішили, що це непогана нагода поїздити трішки з цією книжкою.
А розкажи, будь ласка, про свою службу.Поділись історією, як для тебе все почалося, як ти вирішив стати на захист країни?
Почалося все із початком повномасштабного вторгнення. 25 числа наступного дня я прийняв рішення все-таки долучитись до ЗСУ.
В ті часи це було не так просто без досвіду служби, без бойового досвіду одразу потрапити в військову частину, тому це зайняло якийсь час. На початку березня 2022 року я став військовослужбовцем 125-ї львівської бригади територіальної оборони. І до цього часу служу. Ми брали участь в бойових діях на Донеччині, Луганщині, Харківщині і на Запоріжжі.
Тут на початку книжки є присвята, присвята твоїм побратимам. Розкажи, будь ласка, про цих людей.
Я люблю повторювати те, що армія – це такий зріз суспільства. Там представники різноманітних професій, соціальних класів. Зрізом не лише в плані поглядів і професій, але і в плані віковому. Зі мною служили хлопці від 18 років до 59-60 років.
В найскладніші, найважчі періоди служби ми трималися один за одного.
Чи було і є щось таке, що тебе підтримує увесь цей час і, зокрема, на війні?
Найперше, це рідні люди, яких любиш. Твоя родина, твоя сім’я. Згодом із побратимами складається такий міцний зв’язок, такий контакт, який не налаштуєш в цивільних умовах.
Це і тримає. Десь є, звичайно, речі, про які ти не розповідаєш своїм рідним, чи не можеш сказати, чи не хочеш сказати.
А хлопці, з якими ти служиш, твої найближчі побратими, коли вони тебе краще знають, ніж ти сам себе знаєш. Зараз багато побратимів звільнені або після поранення лікується. Велика частина з них перебуває в Львові.
І зараз такий період, коли ми намагаємося допомагати один одному легше адаптуватися, легше прийти в цей цивільний простір,
Книжка”Тут були ми” проілюстрована дитячими малюнками. Розкажи, будь ласка, про ці малюнки. Що це за роботи? Хто їх надсилав?
Так, це малюнки, які нам з усієї країни присилали діти, учні шкіл, інколи навіть дошкільнята.
Багато людей, які мають, наприклад, близького у війську, вони знають, що ми часто отримуємо листівки, особливо перед новорічними, різдвяними чи великодніми святами. Ми ними зачитувалися, і зворушувалися, і сміялися, і зберігали собі на пам’ять.
Коли ми вже працювали над цією книжкою, то прийняли таке рішення, аби проілюструвати книжку цими уривками дитячих листів. І мені здається, що це додало ще один такий дуже важливий, дуже особливий голос тій книжці. Я думаю, це буде дуже така хороша і важлива згадка на роки, на десятиліття.
Ти зі своїм видавництвом вирішили, що весь прибуток, який надходитиме від цієї книжки, ви спрямуєте на благодійний фонд “Голоси дітей”. Ці речі якось пов’язані між собою?
Так. Мені дуже важливою була тема дітей. Діти — це якесь таке найбільше уособлення болю і найбільше уособлення всього найболючішого, що зараз відбувається, і водночас уособлення надії. Все, що болить тобі, найстрашніше пов’язане з тими стражданнями, які переживають зараз діти.
Але водночас і найкраща відповідь на питання, чи воно того варте? Щоб зрозуміти людей, які добровільно йдуть на війну, вартує просто глянути на дитину, який щось загрожує.
Також мені дуже хотілося, аби ця книжка була чимось більшим, ніж просто книжкою, аби вона виконувала якусь додаткову функцію, аби з нею була практична користь.Ми вирішили зробили її благодійним проєктом. Прибутки передаємо фонду “Голоси дітей”.
У Львові на крайніх благодійних читаннях ми перетнули межу в один мільйон гривень благодійної допомоги для цього фонду. Це прибутки з книжки, виручення кошти із донатів, благодійних аукціонів, зборів.
Під час повномасштабної війни в тебе був період, коли ти припинив писати. Пам’ятаєш, як це сталося і що тебе повернуло назад до діяльності?
Так, це сталося одразу і з початком повномасштабного вторгнення. З нами почали діятися якісь такі речі, з якими ми ніколи не стикались. І тому багато речей з попереднього життя відійшло на третій, четвертий, восьмий план.
І те, що я вважав одним із найважливіших в житті – письмо, література, читання, воно для мене також втратило якусь таку вартість, втратило сенс. Я довго думав, чи воно цей сенс має, чи є зміст у складанні слів, оцей період, коли вбивають дітей, коли діються такі ж жахливі речі. Тому що письмо видавалося чимось таким найменш практичним, найменш корисним в усій цій ситуації.
І це тривало десь трохи більше пів року. І впродовж цих пів року траплялися якісь такі речі, які наштовхували мене на думки, що все-таки воно вартує. Я багато думав про письмо, багато думав про літературу, якось так дійшов до повної зневіри і потім потрошки до перевідкривання для себе цього мистецтва заново.
Я почав писати, але з умовою, що писатиму не просто про війну, про речі, які зараз відбуваються, а перш за все про людей, які в цій війні, в цих умовах живуть, виживають, продовжують любити один одного.
Тобто ти можеш сказати, що це не тільки твій голос, а ти говориш про інших людей, хто ці люди?
Так, мені важливо було, аби в книжці було багато голосів. Це різні люди і не лише військові. Там є і мої побратими, ті, кого я бачив на війні, і наші загиблі друзі, з якими ми прощаємось. І військове середовище. Там є також голоси тих, хто вірить і чекає вдома, хто любить, але змушений йти на війну.
Голоси тих же ж дітей, які розуміють все по-своєму, але все-таки розуміють і значно доросліше, ніж дорослі собі вважають. Там є такі голоси і звертання, і дорікання, можливо, чи крики до Бога в контексті того, що зараз відбувається.
Власне, і назва “Тут були ми”, вона мені вагомою була через підкреслення цього багатоголосся, через те, що важливим є те, що конкретно ми опинились тут.
Зараз, коли твої тексти цитують, коли їх перекладають, і, зокрема, наприклад, прем’єр-міністрка Італії так цитувала тебе на пресконференції з Зеленським, були інші цитування, що це все означає для тебе?
Така література, література теперішніх військових, вона є дуже важливою для іноземної аудиторії, тому що із новин зі ЗМІ, британець або француз може дізнатися, скільки людей загинуло в Україні, по якому місту прилетіло в Україні, але вже з руками це для нього перетворюється в якусь статистику, і він в цьому все менше співпереживає.
Через літературу, через особисті історії, через поезію, він відкриває для себе особисті історії реальних людей в усіх цих обставинах, це допомагає ще їх тримати в цьому контексті, нагадувати, що це все надзвичайно важливі речі, це не суха статистика. Тому, власне, оця увага із-за кордону, вона є дуже приємною.
Наразі книжка вийшла англійською мовою, норвезькою, шведською, і ми от чекаємо цьогоріч польського і французького перекладу, дуже сподіваємось, що ці переклади тільки продовжуватимуться.
