Станом на 16 травня 2021 року на обліку в Івано-Франківському обласному центрі з профілактики ВІЛ-інфекції та боротьби зі СНІДом перебуває приблизно 1 200 людей. З них у майже 400 — стадія СНІДу. Про це повідомила заступниця генерального директора Івано-Франківської обласної клінічної інфекційної лікарні Наталія Дьоміна.
Журналісти Суспільного Карпати поспілкувалися з лікаркою, із соцпрацівниками, працівницею благодійного фонду “Захід Шанс”, а також із людиною, яка живе з ВІЛ, аби з’ясувати ситуацію із захворюванням на Франківщині сьогодні, як на боротьбу із ним вплинула пандемія COVID-19, і з якими основними проблеми стикаються люди, які причетні до хвороби.
За кілька метрів від цвинтаря
— Бачите, я ще бігаю. А якщо бігаю, то вже ліпше, ніж труп, — каже Олександр і посміхається. Чоловікові — 50. Позитивний ВІЛ-статус у нього виявили у 2012 році.
Олександр народився у Криму, потім батьки отримали роботу в Івано-Франківську і переїхали сюди. У місті він закінчив школу, опісля навчався у Львівській політехніці, а далі були 90-ті.
— Я займався, будемо так казати, “м’ясним” бізнесом. Він був пов’язаний із виробництвом ковбас тощо. В той час я дуже сильно вживав наркотики. Взагалі, є два варіанти, коли люди починають вживати, — або від гарного життя, або від поганого. Я, скажімо, почав від гарного. Знаєте, не було де розслабитися, а працював багато в той час, ну, і так сталося. Один неправильний крок, а виявилося, що на все життя.
Чоловік пригадує, що уперше спробував наркотики у 22-23 роки, коли був у Москві. Ділиться також, що приблизно здогадується, коли міг інфікуватися.
— Справа у тому, що зараз на “івано-франківській наркосцені” є більше наркотиків хімічного походження, які майже на 99 % відсотків готові до ін’єкційного вживання. Тоді цього не було. Була “ширка”, варили самі вдома. Ще був такий “доморощений героїн”— його теж варили. І от, коли його робили, то вже готовий продукт падав у таку баночку, і вже з неї усі набирали собі шприцами. Вистачає, аби хоч один заражений опустив туди свій шприц, і решта інфікуються.
За деякий час в Олександра відмовили нирки і він потрапив до лікарні.
— Тоді я важив 38 кілограмів. У 42 роки. Якось прийшла лікарка-інфекціоністка, поговорила зі мною і сказала, що треба довго лікуватися. Я пів року пролежав у лікарні, а потім ще час від часу лягав щороку. По три-чотири рази на рік мав запалення легенів. Батьки сприйняли діагноз нормально — мені пощастило із сім’єю.
Чоловікові призначили антиретровірусну терапію (АРТ). Почалися місяці звикання до препаратів.
— Вони досить токсичні. Треба було довести прийняття таблеток до автоматизму, вживати щодня, а то й по годинах, не пропускати. Коли я починав, то у мене було чотири препарати двічі на день, а зараз — два препарати один раз у день. Останні кілька років я відчуваю себе більш-менш нормально.
Олександр має сина. Вони у добрих стосунках, бо ж син, розповідає чоловік, усе прекрасно розуміє.
— Як змінилося життя? Я ішов строгим напрямом на цвинтар, а за кілька метрів до нього звернув в інший бік.
Ті, що дають шанс
Ініціатор створення благодійного фонду “Захід Шанс” Олександр Гринь очолює його більше 10 років.
Чоловік родом із Франківська. Упродовж 20 років вживав наркотики, але згодом перейшов на замісну терапію і сам почав допомагати узалежненим. Щороку “Захід Шанс” надає послуги приблизно 2 тисячам людей, які вживають наркотики, більш ніж 400 секс-робітницям і більш ніж 500 чоловікам, які практикують секс із чоловіками.
— Наша організація спрямована на профілактику ВІЛ-СНІДу і раннє виявлення туберкульозу. Крім того, ми надаємо послуги замісної терапії, пост- і доконтактної профілактики. Усі питання СНІДу і туберкульозу фактично зав’язані на нашій організації. Як і я сам, так і працівники фонду – здебільшого теж учасники замісної терапії.
Олександр Гринь розповідає, що за 10 років роботи, фонд досягнув значних результатів у роботі з людьми, які вживають ін’єкційні наркотики.
— Коли ми заходили на цей “простір”, то захворюваність серед таких людей була 77 %, а зараз – 17 %, а може й менше. Результат дали і профілактичні заходи і вулична робота наших соціальних працівників.
Робота на зменшення шкоди
Соцпрацівники фонду ходять вулицями, виїжджають в райони, спілкуються з людьми, які вживають ін’єкційні наркотики, залучають в організацію, тестують швидкими тестами на ВІЛ, гепатит, видають одноразові шприци, презервативи.
Презервативи
— Аби вони не заражали один одного, аби кожен мав свій інструмент. Тому що таке явище, як наркоманія, мабуть, не зникне ніколи. Тому наша робота це, радше, “зменшення шкоди”. Ми йдемо до людей, які здебільшого не дивляться за своїм здоров’ям, навіть не цікавляться тим, чи є у них ВІЛ-інфекція. Вони не зважають на це, їх цікавить, де знайти дозу, де знайти на неї гроші.
Для проведення виїздів у фонду є мобільна амбулаторія — клініка на колесах.
— Ми їздимо, обладнаним під клініку автобусом Богдан по всій області, місцями, які нам попередньо вказують наші клієнти. Домовляємося, аби вони приводили своїх знайомих, а ті – своїх. Маємо із собою шприци, інструменти, інформаційні матеріали і нашу турботу. Зараз є дискримінація до цих людей і ми для них — маленький промінь світла у темному царстві. Вони бачать якусь допомогу і допомагають нам – приводять більше людей.
Білий автобус
Соціальна працівниця Юлія Князюк займається профілактикою ВІЛ-СНІДУ серед секс-робітниць, секс-робітників, і чоловіків, які практикують секс із чоловіками.
— Наші клієнти приходять в організацію, ми пропонуємо пройти швидкий тест на ВІЛ, він робиться за вісім хвилин. Потім ми видаємо засоби профілактики: презервативи, гель-змазки. Крім того, консультуємо, робимо скринінг на туберкульоз. Якщо результат позитивний, супроводжуємо клієнтів у центр ВІЛ-СНІДу і мотивуємо приймати антиретровірусну терапію.
На виїзному маршруті Юлії у середньому — по 10-15 людей на день. Їхній вік — від 18 до 60+ років.
— Для когось позитивний результат очікуваний, а для когось – ніби кип’яток на голову. Страх, паніка, але на людей гарно діють слова, що це так само, як із діабетом: потрібно приймати інсулін, а коли ВІЛ – антиретровірусні препарати.
Дівчина розповідає, що причинами інфікування клієнтів часто є те, що вони не використовують презервативи, або те, що презервативи рвуться. Одначе, мовить, є способи вберегтися від зараження.
— Якщо відбувся незахищений контакт, то існують ліки постконтактної профілактики (ПКП). Їх треба прийняти протягом 72 годин від моменту імовірного інфікування. Ці таблетки людина п’є упродовж 30 днів і тоді не інфікується. Є також ліки доконтактної профілактики (ДКТ). Люди із будь-якої групи ризику можуть отримати їх безкоштовно, п’ють одну таблетку в день і тоді з імовірністю 99,9 % не захворіють.
Анонімно, безкоштовно, добровільно
Крім мобільних амбулаторій благодійних організацій, обстежитися на ВІЛ у Франківській області можна будь-де: у поліклініці у кабінетах “Довіра”, в обласній чи міській клінічних лікарнях, у фтизіопульмоцентрі.
— Якщо лікар бачить покази, або людина сама каже, що хоче, то забирається кров і надходить у нашу лабораторію, — говорить заступниця генерального директора Івано-Франківської обласної клінічної інфекційної лікарні Наталія Дьоміна.
Лікарка 17 років працює в Івано-Франківському обласному центрі з профілактики ВІЛ-інфекції та боротьби зі СНІДом.
— Зараз роблять два тести, і якщо ми двічі отримуємо позитивний результат, то можемо стверджувати, що у людини ВІЛ-інфекція. Обстеження безкоштовне, анонімне і добровільне.
Наталія Дьоміна розповідає, що перед обстеженням обов’язково проводять дотестове консультування, на якому лікар зобов’язаний сказати людині: “Так, ви здаєте кров на ВІЛ”.
— Лікар має оцінити, чи були в людини якісь ризики – вживання наркотиків чи незахищені статеві контакти, чи переливання крові. Потім людина обов’язково підписує згоду про те, що обстежується добровільно і тестується.
Якщо ВІЛ підтвердили, тоді із людиною проводять післятестове консультування.
— Багато людей, особливо з гірських районів, взагалі не розуміють, що це за хвороба. Тоді треба дуже довго пояснювати.
Після консультування пацієнта оглядають, оформляють необхідну документацію – беруть на диспансерний нагляд. Це, каже лікарка, дає людині вільний доступ до безкоштовного лікування.
— Далі лікар визначає стадію, вирішує, які додаткові обстеження треба пройти, і призначає лікування. Тоді людина до кінця життя стоїть у нас на обліку.
Буває, що перший результат на ВІЛ хибний, але це, зазначає Наталія Дьоміна, швидше виняток, а не закономірність.
Працювати на випередження
Лікуватися від ВІЛ-інфекції, говорить Наталія Дьоміна, можливо на всіх стадіях.
— Ми призначаємо антиретровірусну терапію – специфічне лікування ВІЛ-інфекції. Звичайно, що раніше воно призначене, то ефективніше це лікування і менше шкоди імунній системі. На етапі СНІДу воно теж можливе, але розпочинається лише після того, як ми справляємося із опортуністичними інфекціями – хворобами, які розвиваються, коли імунітет вже “на нулі”.
Причиною того, що інфекцію часто виявляють на пізніх стадіях, лікарка називає відсутність розуміння важливості обстеження.
— На правду, ми дуже часто і стикаємося із пацієнтами, коли вони вже на III-IV стадії, адже здебільшого на I-II стадіях немає жодних симптомів. Дуже рідко люди тестуються саме у цей період, бо не заведено у нас так, нема ще розуміння, що потрібно раз у рік разом зі всіма профілактичними оглядами проходити тестування на ВІЛ. Якби воно входило в обов’язковий перелік, то, можливо, це з’ясовувалося б частіше.
Тому найважливішими питаннями, за словами лікарки, є вчасна діагностика і формування прихильності до лікування.
— Буває, що людина починає лікування, потім бачить, що гарно себе почуває, нічого не бракує, думає: “Навіщо мені ті таблетки?” і залишає. Тоді імунітет потрохи починає послаблюватися і проблеми повертаються.
Найскладніше лікувати, говорить Наталія Дьоміна, тоді, коли на III-IV стадіях є комплекс різних хворіб.
— Скажімо, діагностували у людини ВІЛ-інфекцію на IV стадії. Починаємо дообстеження, а в людини – і гепатит B+C, обстежили легені, а там – активний туберкульоз, а ще переговорили – людина наркозалежна, і грибкова інфекція в роті з’явилася. Тоді потрібно приймати одномоментно рішення про лікування усіх цих проблем, якщо не одночасно, то поетапно, враховувати всі взаємодії лікарських засобів. Це дуже важко.
Кожен у групі ризику
Як стверджує Наталія Дьоміна, раніше існували стереотипи, що у групі ризику перебувають тільки ті люди, які вживають ін’єкційні наркотики, чи ті, які мають стосунок до комерційного сексу, або ж чоловіки, які практикують секс із чоловіками. Одначе зараз, продовжує лікарка, ця епідемія вийшла за межі груп ризику.
– Тепер, як правило, левова частка інфікувань – через гетеросексуальний статевий акт. Це здебільшого люди, які мають численні сексуальні контакти і дуже часто – люди, які працюють за кордоном, перебувають там роками і мають різні стосунки. Зважаючи на те, що з Івано-Франківської області дуже багато людей на заробітках, тому така велика частка.
Крім того, змінилося і відсоткове співвідношення шляхів зараження. Про це каже Олександр Гринь.
– Якщо раніше більше інфікувалися наркозалежні, то зараз – статевим шляхом, особливо серед чоловіків, які мають стосунки із чоловіками, секс-робітниць, людей, які ведуть статеві стосунки будь із ким, чи, буває, на нетверезу голову.
СНІД помолодшав
– Зараз СНІД на Франківщині дуже помолодшав, – зазначає Олександр Гринь. Частіше ВІЛ виявляється серед молоді – 18-19-річних людей. Це – через незнання, необізнаність. Те, що він продовжує ширитися в нашій області, це однозначно. Кожен другий ще не знає про свій ВІЛ-статус – це теж факт. Із таким ставленням, ми ще не скоро це поборемо.
