Жителі села Княждвір на Івано-Франківщині щодня збираються у місцевому ліцеї, щоб плести маскувальні сітки для військовослужбовців. Їм допомагають учні, працівники та випускники школи. Серед них — 24-річний Роман Попович, який щодня на колісному кріслі приїздить з іншого кінця села. Штаб організували у жовтні 2025 року волонтери ініціативи “Маскувальні феї”. Відтоді жителі сплели три повноцінні сітки.
Більше про роботу волонтерів — у матеріалі Суспільного.
Приїздить у штаб на колісному кріслі з іншого кінця села
24-річний Роман Попович щодня плете маскувальні сітки для ЗСУ у Княждвірському ліцеї, що у Печеніжинській громаді. Хлопець колись там навчався, а тепер приїздить у школу на колісному кріслі з іншого кінця села, аби допомагати воїнам. Дорога в один бік займає 40 хвилин, а іноді й годину.
“Насамперед це допомагає не здаватися, рухатися навіть попри такі великі обмеження. Важливо приділити цьому навіть годину-півтори часу і вже буде корисно, вже ви щось зробите. І дуже хочу подякувати нашим військовим, бо якби не вони, я б не зміг робити те, що я роблю. І скласти подяку нашим односельцям, які воюють, і тим, які загинули за наше село й нашу Батьківщину”, — говорить волонтер.
Як у штабі організували волонтерську роботу
Штаб є однією із 28 філій волонтерського центру “Маскувальні феї”. Від старту ініціативи в Княждвірському ліцеї минув місяць. За цей час місцеві сплели три сітки, говорить організаторка філії у Княждворі Марія Луцак.
“Ми допомагали воїнам з Печеніжинської громади, безпосередньо з Печеніжина. І зараз оця сітка, яку ми закінчили, це — для воїна з Княждвора. Ми розуміємо, що ця сітка накриває чи бліндаж, чи якусь техніку, і, відповідно, підбираємо розмір, колір. Додатково нам описують ландшафт чи за змоги скидають фото локації, щоб ми зробили якісну сітку”, — розповідає Марія Луцак.
З її слів, волонтери працюють тут увесь тиждень без вихідних.
“На перервах діти підходять, вчителі, коли мають “вікна”, тобто час без уроків. Підходять прибиральники, технічний персонал, також люди із села допомагають. Вони плетуть з понеділка по п’ятницю, поки працює ліцей, також на вихідні, коли кому виходить, тоді збираються на вихідні”, — каже Марія Луцак.
“Це заспокоює, і це так, як арттерапія”
Пенсіонерка Ганна Клюсик приходить плести сітки, щоб відволіктися від переживань за внука, який четвертий рік воює на фронті.
“Це заспокоює, і це так, як арттерапія. Плетіння сіток заспокоює, бо знаєш, що це — для воїнів, для наших дітей. Вони десь там в окопах, в лісах, а ми тут, у теплі”, — говорить Ганна Клюсик.
Як допомагають воїнам-односельцям
Колектив і учні стараються допомогти армії зокрема й тому, що їхні випускники наразі служать у війську, каже завучка ліцею Мирослава Мокринчук. З її слів, шестеро колишніх учнів загинули у боротьбі за державу.
“Звичайно, всіх тих дітей, які зараз перебувають на передовій, ми виховували, ми вчили. І зараз дуже-дуже боляче розуміти, що ці діти — уже воїни. Вони — бійці, яким завдячуємо нашим життям, комфортом. Ми завдячуємо, що маємо можливість вчити діточок, молоде покоління, щоб вони знали, якою ціною дається нам воля, незалежність, місце під сонцем. Це дуже і дуже важка ціна”, — каже Мирослава Мокринчук.
Директорка ліцею Ганна Рогозіна додає, що, крім плетіння маскувальних сіток, на свята вони збирають військовим подарункові набори та передають на фронт.
“Кожного року на свято Миколая і на Великдень ми своїм односельцям надсилаємо великі посилки, щоб вони могли відчути тепло рідного дому. Діти малюють малюнки, роблять прикраси на руку, щоб воїни могли відчувати їхнє тепло. І дати зрозуміти, що ми з ними, що ми за них переживаємо”, — говорить Ганна Рогозіна.
