Артур Пройдаков — вчитель української мови та літератури, переможець премії Global Teacher Prize Ukraine 2021. Він змалку любив українську. Російськомовне середовище у рідному місті Кадіївка, що за 60 кілометрів від Луганська, не змусило його відмовитись від своїх інтересів.
Після окупації Кадіївки у 2014 році Артур переїхав у місто Ромни, що за 100 кілометрів від Сум, а потім — до Києва. У кожному із цих міст Артур викладав українську. Повномасштабна війна Росії проти України спонукала його знову переїхати. Цього разу із сім’єю до Коломиї, де крім вчителювання, Артур почав викладати курси української мови для переселенців, передає Правда.іф з посиланням на Ukrainer.
Початок кар’єри та викладання під окупацією
Артур Пройдаков почав викладати українську мову та літературу ще у 2011 році. Його кар’єра розвивалася всупереч стереотипам та політичним обставинам. Нульові роки у місті поблизу Луганська — час та локація, де складно уявити попит на професію викладача української мови та літератури. Рідне місто Артура — Стаханов (з 2016 року — Кадіївка) не було винятком:
— Говорити українською мовою означало бути не таким, як всі. На вулицях мого рідного міста Стаханова у 90-ті та нульові почути українську мову — це була рідкість. І якщо ти знаєш українську мову, десь нею висловлюєшся, то це певна позиція була — тоді ще не політична позиція, але якась така важлива.
Українська мова Артуру подобалася ще з дитинства. Хоча у побуті говорили російською, він читав і писав українською, любив уроки літератури, слухав футбольні трансляції українськомовних коментаторів. У студентські роки захоплювався сучасною українською літературою, музикою — гуртом «Океан Ельзи». Зазначає, що саме це вплинуло на нього і спонукало розмовляти українською.
Артур вступив на філологічний факультет у Луганському університеті і згодом почав працювати вчителем. Викладав українську мову у Стаханові до 2014 року. Тоді російські військові захопили Крим, а на Донеччині активізувалися проросійські заворушення, що відбувалися за участі громадян Росії. «Мітингувальники» вимагали федералізації та відокремлення від України. Почалася російсько-українська війна.
Спочатку Артур не сприймав заворушення серйозно й очікував вирішення ситуації дипломатичним шляхом. На його думку, всі звикли жити в Україні, вболівати за українську футбольну команду, ідентифікувати себе українцями. Але з часом зміни ставали більш помітними:
— Коли деякі мої друзі прийшли вночі охороняти пам’ятник Леніну в центрі міста, тому що хтось прийде його зруйнувати… Для мене це була трагікомедія, щось абсурдне. А от вони йшли і захищали місто від міфічних українців, міфічних бандерівців, міфічного «Правого сектору».
6 квітня 2014 року невідомі озброєні люди захопили Донецьку ОДА, 29 квітня — Луганську. Внаслідок сфабрикованих РФ «референдумів» на тимчасово окупованих територіях були утворені маріонеткові «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка». Звісно ж, вони не були визнані Україною та міжнародною спільнотою, а 15 травня Генеральна прокуратура оголосила «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями.
Хоча у Кадіївці було чутно вибухи із зони бойових дій, Артур та його знайомі сподівались на ефективність Мінських угод. Він готувався викладати українську мову в новому навчальному році як зазвичай, під українськими прапорами. Проте у вересні 2014 року вчителювати не вдалося:
МІНСЬКІ УГОДИ
Комплекс документів щодо врегулювання війни на Донеччині, яка була спровокована РФ у 2014 році.
— Я спитав у нашої адміністрації: на кого працюємо? Я — вчитель української мови та літератури. Мені сказали, що все окей, викладаєш українську мову, ми нейтральні. В оригіналі: «Ми далжни бить патріотамі сваєво учєбнава учрєждєнія».
Однак у місті скрізь розвішували прапори Росії та «ЛНР» — українських прапорів не було, так само як і заробітної плати після початку навчального року. Згодом у коледжі з’явилися студенти у російській військовій формі:
— На уроках були деякі випадки, коли ставили запитання: «А ґаварітє па-рускі, шо ви с намі на укра́інскам разґаваріваєтє?»
Заради чого продовжувати роботу та як при цьому зберегти моральні норми — Артуру було незрозуміло. Він вирішив переїхати. У листопаді 2014 року звільнився відповідно до українського законодавства і рушив на Полтавщину разом із мамою. Вони сподівалися на швидке повернення додому. Однак Стаханов, нині Кадіївка, досі перебуває під окупацією РФ.
Новий етап і звання найкращого вчителя України
У новому місті Артур винайняв кімнату у гуртожику, згодом квартиру, та продовжив працювати за фахом. Уперше він почав викладати у школі саме у місті Ромни — до цього викладав у коледжі для 9–11 класів.
Часи вчителювання з 2014 по 2020 рік були для Артура дуже продуктивними. Зокрема, він з іншими викладачами української працював у закарпатській школі, де спілкуються переважно угорською мовою. Там у межах проєкту «бомбеЗНО» він допомагав дітям підготуватись до ЗНО з української мови та літератури. Крім цього, у Ромнах Артур проводив багато позашкільних заходів для учнів, організував команду «Клубу веселих і кмітливих» (КВК). Розповідає, що це були роки свободи, за які він вдячний адміністрації школи. Бо свобода — це про відповідальність.
Артур Пройдаков записав подкаст із порадами щодо підготовки до ЗНО з української літератури. Подкаст почали активно поширювати у фейсбуці, і Освіта.ua проспонсорували створення 38 епізодів, які виклали у себе на сайті. У 2019 році Артур створив телеграм-канал, в якому поширює корисну інформацію з української мови та літератури:
— Я не б’юся тут за кількість підписників, мені важливо, що я регулярно його наповнюю. Вести інстаграм — це треба щодня сторіси. Я так не встигаю все: багато всього писати. Тому я не берусь за це.
У 2020 році Артур вирішив переїхати у Київ разом із дружиною, щоби брати участь в масштабніших проєктах та ініціативах, комунікувати з іншими вчителями, отримувати гранти:
— Мені замало цих рамок школи нашої роменської. Я поїхав у Київ і знайшов роботу в приватній школі. Мені подобається, що паралельно купа різних проектів — всеукраїнська школа онлайн, вебінари або майстер-класи, на які я можу офлайн приїхати в Київ. Комунікація з іншими вчителями-колегами — це дуже класно.
Заявку на премію Global Teacher Prize Ukraine 2021 року Артур подавав за часів викладання у Ромнах. Це національна нагорода (заснована після підписання меморандуму з міжнародною нагородою Global Teacher Prize), якою відзначають найкращих вчителів року. Артуру хотілося підбити проміжні підсумки своєї професійної діяльності і потрапити у ТОП-50 вчителів. Тоді він був переконаний, що у вчителя із приватної школи обмаль шансів.
В анкеті учасника потрібно було відповісти на питання про найголовніше у професії вчителя, досягнення та концепцію освіти у майбутньому. На подив Артура, йому вдалося опинитись у десятці фіналістів. Про це він дізнався урочисто та емоційно — до того ж у цей час народжувала його дружина:
— Увечері була телепрограма ТСН, і в кінці ведуча оголосила імена десяти фіналістів. Серед них був я. Реакція бурхлива, я розумію, що це вже фініш, десятка. Але в цей же час у мене дружина була в пологовому будинку. Премія — це дуже приємно, але я готувався до народження сина. 7 вересня народився Марко.
Наприкінці вересня фіналісти, члени журі та минулорічні переможці премії вирушили у Полтаву у центр оцінювання. Там кандидати проводили відкриті уроки, брали участь у майстер-класах. Фінальним етапом для Артура став урок для четвертокласників на тему «Полтава як місто майбутнього». Через кілька днів, у жовтні 2021 року відбулося нагородження на Софійській Площі у Києві із прямою трансляцією Суспільного. Перемога для Артура була несподіванкою:
— Виходимо, виступає купа зірок наших українських, і в кінці оголошують ім’я переможця. На бібліотеці Вернадського світлове шоу — моє ім’я. Я в шоці, вийшов на сцену, щось сказав (не готував промову). На відео видно, що я був дуже збентежений, але в підсумку — усе добре. І на наступний день почалося нове життя: купа дзвінків, купа ефірів.
Принципи викладання
Після здобуття премії життя вчителя стало ще насиченішим — ЛІГА.net записали Артура у топ особистостей Натхнення-2021, він почав проводити майстер-класи, давати інтерв’ю:
— Я на всі медіа, на всі інтерв’ю ходив. Тому що мені здавалося, що якщо я переміг у цій премії, я маю бути обличчям сучасних вчителів. Якщо треба йти, то треба йти всюди, говорити про образ сучасного вчителя. Часи змінюються, змінюються вчителі, змінюються підходи, але все це тому, що змінюються учні.
Викладацький підхід Артура визначається тим, що дітям має бути комфортно, а вчителю цікаво. У середній школі, на думку Артура, мотивація для вступу у виші не грає значної ролі, тому найголовніше — не відбити інтерес до української мови. Закони мови можуть здаватися нудними, тому не варто забувати про інші навички — написання есе, розвиток креативності.
Зараз навчання у школі дистанційне й учні спілкуються з вчителями у спільних чатах. Для старшокласників Артур намагається бути і наставникам, і вчителем — встановити із ними зв’язок:
— Це дуже потужні діти. Вони розумні, незалежні, знають англійську і додаткові мови. Дуже круті. Там такі діти, які мене консультують з приводу інвестування грошей і так далі. Це дуже класно. Це такі діти, на яких я дивлюсь і розумію, що це наше майбутнє.
Велика війна та мовні курси у Коломиї
24 лютого 2022 року Артур із дружиною були у відпустці. Вирішили, що повернутися до Києва — небезпечно, тому приїхали в Коломию. Там живуть батьки Артурової дружини, до яких вони часто приїздили на свята. Відчуття, що це надовго, не було, але поступово вони звикли до міста і почали планувати майбутнє.
Ідея створити курси виникла через бажання бути корисним, яке Артур називає «комплексом вцілілого». Після переселення до Коломиї російськомовних українців, у фейсбуці почали з’являтися дописи про те, що у місті стало більше російської. Артур побачив попит на курси української мови:
— Мені здається, що ідея створення курсу — це була така синергія. Мені дружина показала сторіс в інстаграмі жінки, яка напевно очолює Молодіжну раду в Коломийській міській раді, і пише, що «ми хочемо відкрити курси і шукаємо вчителя української мови». Я тут же відповів, і ми буквально тут же започаткували.
Світле просторе приміщення, розміром як шкільний клас, має кілька рядів дерев’яних стільців та дошку з проєктором. Цього достатньо, щоб проводити лекції для 30 учнів. Приміщення й оснащення надала міська рада Коломиї, яка поширила інформацію про курси настільки, що охочі вивчити українську з’явилися і в інших містах країни:
— Почали дзвонити з інших міст взагалі — Чернівці, Чернігів, з Києва: «Альо, ми хочемо на курс». Вони думали, що це онлайн курс.
Так з’явилася ідея створити онлайн курси. Артур сконтактував із організаторами ініціативи «Навчай українською». Разом із мовним омбудсменом Тарасом Кременем Артур Пройдаков долучився до творення проєкту «Єдині»:
— Це такий челендж переходу з російської на українську мову. Відбувається в онлайн варіанті, в різних територіальних громадах на заході України. Тобто ця ідея зазнала такого масштабування.
Підхід до дорослих студентів в Артура такий як і до всіх учнів. Він намагається знаходити релевантні приклади та вчити практичних навичок. Навчальної програми і домашніх завдань на курсах немає — акцент на застосуванні вивченого у житті. Єдина різниця між учнями та слухачами курсів — ставлення до навчання:
— Люди мотивовані самі приходять. У школі сказали: «Петро, ти сьогодні йдеш в школу і не повертайся скоріше всіх уроків, щоб всі уроки відсидів». І Петро бідненький іде, бо батьки так сказали. А тут люди самі приходять. Це їх вільний час, вони цей час інвестують, наприклад, у вивчення української мови. І за це величезний респект людям.
Мова та майбутнє
Важливість мови, на думку Артура, усвідомили і ті, хто раніше нейтрально ставився до мовного питання:
— Багато людей, я знаю особисто, перейшли в соцмережах на українську мову. Цей тренд почався взимку 2022-го — Льоша Дурнєв, Слава Балбек, Дантес і так далі, вони всі почали переходити в соцмережах показово. І багато моїх колег перейшли на українську мову. І мені здається, зараз оцей перехід на українську мову — це про солідарність, про те, що вони на стороні світла, на стороні добра.
Для тих, хто потребує додаткових пояснень, чому необхідно говорити українською, Артур пропонує кілька аргументів. По-перше, це посилить відчуття солідарності, по-друге, українська має попит у світі, по-третє, у майбутньому вона допоможе у працевлаштуванні в Україні, по-четверте, щоб розуміти тексти українських пісень, і п’яте:
— Українська мова дозволить тобі відчувати себе гармонійно разом з іншими. Тому що зараз, чому ці люди прийшли на курси? Вони російськомовні, а їм трішки некомфортно, тому що навколо українськомовне середовище. Мені здається, що володіння українською — це буде ознака сучасного прогресивного українця або сучасної прогресивної українки.
Війна не змінила погляди Артура на життя. Він сподівається, що Україна продовжить розвиватись шляхом, який обрала раніше — європейської держави із розумними людьми, зі своєю культурою та регіональними особливостями. Це буде складно:
— Ви розумієте, який шлях у нас буде ще попереду. Я пригадую, в дитинстві мені дід казав: «От хоч ви поживете, наші внуки.» Я боюсь, що зараз я буду так само казати своєму синові Маркові. Сподіваючись, що внуки наші точно будуть жити в такій державі. Сподіваюсь, що це питання десяти років, не десятиліть. Але все залежить від нас.
Однак обставини не дозволяють втрачати надію й опускати руки. Артур відчув, що війна змусила його бути більш стресостійким. І робити ще більше, ніж раніше:
— Мої діти знають, моє словосполучення-паразит — «все буде добре». Я завжди казав: «Все буде добре». «Артуре, а ми не знаємо тему!» — все буде добре, ще два заняття, ми повторимо. Зараз просто казати «все буде добре» замало, і треба щось робити. Я намагаюсь бути обережним оптимістом. Я знаю, що ми переможемо. Я не знаю, коли це станеться.
