Сюзанна та Катерина Словак — гуцулки. Донька та мати займаються кушнірством і вже понад вісім років популяризують традиційний український одяг.
Один за одним вони створюють елементи гуцульського вбрання: кептарі, сердаки, кожухи, передає Правда ІФ з посиланням на глузд
Сюзанна розповідає, що кушнірство — поклик пращурів, який передався крізь покоління. Мамин дядько був колись знаменитим на Гуцульщині кушніром. Свою племінницю Катерину вчити не хотів, казав — не жіноча робота. Та коли вона пішла у невістки, то кептарі навчила шити мати чоловіка.
“Спочатку мама шила вишиванки для нашої сім’ї. Коли ми перебралися у Косів, то було не модно щодня носити вишиване. Але я поєднувала кептар із джинсами, до прикладу, і так почала популяризувати окремі елементи одягу серед молоді”, — каже майстриня.
На виготовлення одного виробу витрачають чимало часу, адже все роблять винятково вручну — від викрійки до останнього хрестика. Застосовують різні види робіт, такі як кушнірство, шиття, ткання. Для пошиття кептарів та кожухів беруть натуральні матеріали.
“Відтворити старовинний гуцульський стрій зі всіма притаманними йому ознаками — кропітка праця. Ми з мамою розділили обов’язки. Я транслюю нашу роботу в соціальних мережах, фотографую готові вироби і часто роблю викрої, а мама шиє, бо вона любить це всім серцем. А я часто їй в цьому допомагаю”, — ділиться Сюзанна.
Майстрині створюють як жіночий, так і чоловічий одяг, на якому відтворюють елементи та візерунки різних регіонів Івано-Франківщини.
“Ми збираємо фотокартки, на яких зображений одяг минулих століть, і відтворюємо його. До прикладу, кептар 1913 року — виріб кушніра Тимочка із села Полянки. Кожен регіон та село відрізнялися своєю унікальністю в кольорах, аплікаціях, кроях та навіть манері носіння. На жаль, більшість моделей сільських місцин забуто, але ми відтворюємо з нуля все, що вдалось зберегти у регіональному спадку”, — ділиться Сюзанна.
Майстрині показали на прикладі чоловічого кептаря, який вони відтворили, який вигляд має оригінальний і готовий створений виріб. Безрукавний хутряний кожушок, який із давніх часів вбирали гуцули, виготовляють з овечої шкіри та оздоблюють кольоровим сап’яном, вовною, бляшаними кружальцями, колосовим бавовняним шнурком та смушком (хутро новонародженого ягняти смушково-молочних овець, — ред.).
Вироби косівських майстринь вишиті яскравими нитками. Кожен колір має своє значення. Жовтий асоціюється з сонцем і радістю, символізує оптимізм та позитивну енергію. Червоний — вважається кольором сили, захисту, любові. Вишивка червоними нитками підкреслює життєвий дух, часто асоціюється з релігійними обрядами та святами.
Як оздоблення у візерунках найчастіше використовують геометричні фігури, зокрема ромб, а ще хрестики, квіти.
“Вишиванки та гуцульське вбрання часто прикрашають візерунками з різних квітів, які мають символічне значення. Часто це геометричні квіткові мотиви, кожен візерунок може мати свою унікальну інтерпретацію, але загалом це часто вказує на зв’язок з природою та природними циклами в гуцульській культурі. А от ромб символізує сонце і світло, що було важливим у проживанні високо в горах”, — ділиться майстриня Сюзанна.
З початком повномасштабного вторгнення роботи у майстринь стало значно більше, тепер особливо відчутне прагнення українців ознайомлюватись з традиціями.
“Нам приємно, що більшість людей стають свідомішими та цікавляться культурою, хоч ми і не женемося за тим, щоб масово вдягати всіх. Ми шукаємо людей, які розуміють глибоку цінність наших виробів”.
Сюзанна каже:
“Наші традиції потрібно показувати світові, у нас класний стиль і ми завжди маємо нагадувати про себе. Бо, гуляючи по світу у якомусь яскравому елементі нашого традиційного одягу, привертатимемо увагу не лише до людини, а й до цілої нації”.
Традиційний одяг замовляють і з-за кордону, це 45% від усіх замовлень. Здебільшого це українці, котрі давно не живуть в Україні або виїхали під час війни.
А нещодавно берлінський дизайнер Френк Вільде позував у своєму Instagram на 150-тисячну аудиторію в українському кептарі, який створила Катерина Словак.
“Він казав, що ніколи нічого подібного не бачив і не одягав”, — ділиться Сюзанна.
За словами майстринь, серцем мотивації завжди є люди, які стають натхненням для такої роботи. Жінки створюють не лише одяг, а й спадок для майбутніх поколінь, передаючи українську культуру через унікальність традиційного одягу.
