Бойовий шлях Івана Матюшенка з Вигоди, що на Франківщині, почався через тиждень після повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Упродовж двох років військовослужбовець боронив Авдіївку. Там одним із перших дізнавався про атаки росіян та навчився на слух визначати, куди летить, як швидко і де впаде ракета чи снаряд.
Про оборону міста, російські обстріли, свої позивні та бажання навчати дітей керувати дронами Іван Матюшенко розповів Суспільному.
“Дзвонить мама. Плачі. Починають падати ракети”
Повномасштабне вторгнення росіян Івана Матюшенка застало вдома — у селищі Вигода Калуського району. У перші години він не міг повірити у те, що діється. 3 березня 2022 року добровільно прийшов у військкомат.
“Дзвонить мама. Плачі. Починають падати ракети. Вмикаю телевізор, починаю дивитися, що і до чого, пакую рюкзак на війну. Таким було моє 24 лютого 2022 року”, — пригадує Іван Матюшенко.
“До великої війни я цікавився дронами, але не мав змоги навіть спробувати, бо девайс дуже дорогий”
Після навчань Івана разом з побратимами відправили на Авдіївський коксохімічний завод. Відтоді він два роки боронив місто від російських військових. Працював на радіолокаційній станції, а потім керував нею.
“До великої війни я завжди цікавився дронами, але не мав змоги навіть спробувати, бо девайс дуже дорогий. А тепер, завдяки цим апаратам, ми тлумимо ворога. На радарі я бачу “засічку”, що ворожа артилерія почала стріляти по нас, по наших хлопцях. Я одразу моментально, це відбувається дуже швидко, передаю координати на нашу артилерію, щоб вона дала у відповідь”, — розповідає боєць.
Після влучання росіян у радіолокаційну станцію Іван Матюшенко дивом вижив. Військовослужбовцю довелося освоїти вміння бусоліста. З 14-поверхового будинку, що був найвищою спорудою в Авдіївці, боєць у бінокль спостерігав за російськими атаками. Свою роботу переважно виконував вночі, а тепер лікує наслідки нестачі вітаміну D.
“По спалаху — чи “Град”, чи “стволка”, чи міномет — я розумів, скільки часу в мене є, щоб бігти в укриття. Я знав на слух чи погляд, куди воно летить і де впаде”, — розповідає військовослужбовець.
“Коли я приїжджаю, хлопці вже були в кільці”
“Смерека”, “Смерекула”, “Смерепка”, “Король ночі” — свої позивні Іван Матюшенко отримував залежно від обов’язків, які він виконував на передовій. Боєць пригадує відчуття, коли повернувся з відпустки на фронт. В Авдіївку вже зайшли росіяни.
“Коли я приїжджаю, хлопці вже були в кільці. Дійшло до того, що думали дронами передавати їжу, провіант, бензин. Авдіївка “йшла” поступово. Почалося все, якщо брати по карті, з півночі, терикону. Виходили по двоє однією посадкою. Залишали машини, палили, щоб не лишити їм нічого. Скільки могли, те забрали”, — каже Іван Матюшенко.
Свій досвід військовослужбовець згодом прагне передати іншим. Відтак мріє у школах навчати учнів керувати безпілотниками. Іван Матюшенко каже: хоче пояснити дітям, як важливо і цінно спостерігати за мирним українським небом.
