Бойовий шлях Івана Матюшенка з Вигоди, що на Франківщині, почався через тиждень після повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Упродовж двох років військовослужбовець боронив Авдіївку. Там одним із перших дізнавався про атаки росіян та навчився на слух визначати, куди летить, як швидко і де впаде ракета чи снаряд.
Про оборону міста, російські обстріли, свої позивні та бажання навчати дітей керувати дронами Іван Матюшенко розповів Суспільному.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
“Дзвонить мама. Плачі. Починають падати ракети”
Повномасштабне вторгнення росіян Івана Матюшенка застало вдома — у селищі Вигода Калуського району. У перші години він не міг повірити у те, що діється. 3 березня 2022 року добровільно прийшов у військкомат.
“Дзвонить мама. Плачі. Починають падати ракети. Вмикаю телевізор, починаю дивитися, що і до чого, пакую рюкзак на війну. Таким було моє 24 лютого 2022 року”, — пригадує Іван Матюшенко.
“До великої війни я цікавився дронами, але не мав змоги навіть спробувати, бо девайс дуже дорогий”
Після навчань Івана разом з побратимами відправили на Авдіївський коксохімічний завод. Відтоді він два роки боронив місто від російських військових. Працював на радіолокаційній станції, а потім керував нею.
“До великої війни я завжди цікавився дронами, але не мав змоги навіть спробувати, бо девайс дуже дорогий. А тепер, завдяки цим апаратам, ми тлумимо ворога. На радарі я бачу “засічку”, що ворожа артилерія почала стріляти по нас, по наших хлопцях. Я одразу моментально, це відбувається дуже швидко, передаю координати на нашу артилерію, щоб вона дала у відповідь”, — розповідає боєць.
Після влучання росіян у радіолокаційну станцію Іван Матюшенко дивом вижив. Військовослужбовцю довелося освоїти вміння бусоліста. З 14-поверхового будинку, що був найвищою спорудою в Авдіївці, боєць у бінокль спостерігав за російськими атаками. Свою роботу переважно виконував вночі, а тепер лікує наслідки нестачі вітаміну D.
“По спалаху — чи “Град”, чи “стволка”, чи міномет — я розумів, скільки часу в мене є, щоб бігти в укриття. Я знав на слух чи погляд, куди воно летить і де впаде”, — розповідає військовослужбовець.
“Коли я приїжджаю, хлопці вже були в кільці”
“Смерека”, “Смерекула”, “Смерепка”, “Король ночі” — свої позивні Іван Матюшенко отримував залежно від обов’язків, які він виконував на передовій. Боєць пригадує відчуття, коли повернувся з відпустки на фронт. В Авдіївку вже зайшли росіяни.
“Коли я приїжджаю, хлопці вже були в кільці. Дійшло до того, що думали дронами передавати їжу, провіант, бензин. Авдіївка “йшла” поступово. Почалося все, якщо брати по карті, з півночі, терикону. Виходили по двоє однією посадкою. Залишали машини, палили, щоб не лишити їм нічого. Скільки могли, те забрали”, — каже Іван Матюшенко.
Свій досвід військовослужбовець згодом прагне передати іншим. Відтак мріє у школах навчати учнів керувати безпілотниками. Іван Матюшенко каже: хоче пояснити дітям, як важливо і цінно спостерігати за мирним українським небом.
