В травні 1908 року станиславівський суд присяжних розглядав «справу Зібауера», яка стала одним з найбільш гучних процесів у місті початку ХХ ст. Судовий розгляд тривав шість днів і було опитано 50 свідків. Обвинувачуваний Бенедикт Зібауер був колійовим інспектором, йому було 65 років і він мав чотирьох дітей.
На лаві підсудних поруч із ним сиділи підсобний робітник Юзеф Вальдекер і шляховий майстер Антоній Рудковський. На слід зловживань цієї трійці компетентні органи натрапили ще у березні 1907 року. Тоді до однієї з залізничних майстерень доставили свіжопридбаний інвентар, а вже невдовзі серед нього виявили недостачу. Це неабияк стурбувало залізничне керівництво, і було вирішено провести ґрунтовну ревізію.
Масштаби зловживань виявилися дуже значними, особливо це стосувалося деревини. Інспектор Зібауер часто підтверджував приймання деревини й інших матеріалів у значно більших кількостях і на вищі суми, ніж було реально доставлено. Проте різницю у коштах злочинна трійця не клала лише собі в кишеню. Висловлювалися підозри, що в афері були задіяні й значно вищі колійові службовці. Зібауер також списував матеріали, нібито використані підлеглими йому колійовими робітниками. Насправді ж ці матеріали не були використані, а присвоювалися новоявленою колійовою мафією.
Як припускали слідчі,такі махінації тривали ще з 1905 року, а загальна шкода залізниці була завдана на суму близько 46 тис. корон. Цікаво, що інспектор Зібауер, незважаючи на всі представлені докази, вперто заперечував свою провину й навіть друкував обурені звернення в пресі.
Однак ще цікавішим був епілог цієї справи: Зібауера та двох інших обвинувачених суд присяжних виправдав, імовірно, завдяки майстерному захисту двох відомих адвокатів – Юркевича і Бораля. Преса зазначала, що промова Юркевича тривала три з половиною години, а під час промови Бораля присутні у залі дами плакали. Щоправда, інспектора все ж звільнили з займаної посади, а його подільників перевели на інші місця праці з меншою оплатою.
