З багатьох історичних джерел ми дізнаємося про життя станиславівського «кварталу червоних ліхтарів» – Зосиної Волі (тепер вул. Коновальця), де розташовувалися будинки розпусти. Судячи з повідомлень преси, значну частину постійних клієнтів цих закладів складали військові. Цілком імовірно, що якби у Станиславові не було гарнізону, місцевий «квартал червоних ліхтарів» мав би набагато скромніші розміри. Однак це зовсім не свідчить про якусь особливу розбещеність станиславівських вояків. – пише “Західний кур’єр“.
Справа в тому, що військовим австрійської армії було дуже складно одружитися – для цього потрібно було збирати цілу низку документів, мати власний капітал і брати дозвіл у військового командування. Держава не була зацікавлена у жонатих військових, адже у випадку загибелі чи травми одруженого солдата його сім’ї виплачували солідну компенсацію. Знайти дівчину для побачень солдатові теж було непросто – залицяння до панянки «з доброго дому» в ті часи мусили закінчуватися одруженням. Залишалися хіба що зустрічі зі служницями та іншими дівчатами «з низів» або ж відвідування борделів, на яке військове керівництво дивилося крізь пальці.
Однак інколи розваги військових заходили занадто далеко. Так, у серпні 1911 року пригода на Зосиній Волі завершилася кривавою сутичкою.
Як повідомляла преса, «минулої неділі під ранок, поблизу цегельні Урмана на вул. Зосина Воля четверо п’яних чоловіків волокли за собою напівголу жінку, яка опиралася. На її крики прибіг поліцейський, але один з п’яних був військовим. Він витяг шаблю й сильно поранив поліцейського в руку. Залитий кров’ю поліціянт Штерлінський звернувся по допомогу до казарм, що знаходились неподалік. Але патруль прибув запізно, бо нападники вже втекли».
