Леся і Наталія Никипанчук із села Корнич, що на Коломийщині, створили оригінальну репліку місцевого весільного вінка. Так мати з донькою взялися зберігати давні народні села.
Пише Галка.
Незабаром у 20-річної майбутньої дизайнерки Наталії — весілля. Дівчина ретельно готується, і разом з мамою дуже сподіваються, що її брат, який наразі вважається таким, що пропав безвісти, виявиться живим.
Напередодні весілля Наталія і її мама Леся вирішили відтворити автентичний в окрузі святковий вінок, зроблений власними руками, в якому би поєдналися традиції і сучасність.
«Весільні вінки у Корничі плели здавна,— розповідає «Галці» Леся Никипанчук. – Ми живемо у Грушеві, це село дуже близько від Корнича, і в нас одна народна та весільна ноша. Весільні вінки завжди були гарні та пишні».
Леся пригадує, що в момент свого весілля, а це був 1993 рік, традиційний весільний вінок не був в моді – його ще, за пострадянською інерцією «соромилися»…Але жінка такий убір на свій шлюб мала.
«З кінця 1960 до 1980-их у селі в таких вінках майже ніхто не одружувався, бо це, за нав’язливою ідеологією ворожої для українців радянської влади, було…соромно. Але в мене на весіллі, в 1993 році вінок був», — продовжує Леся Никипанчук.
У 1990-ті вінки для «кнігинь» (так називали в селі наречених — авт.) плела Софія Граб, яка вже відійшла у Вічність. До пані Софії часто приходили наречені. Аж черга була. Ще, за словами пані Лесі, був такий звичай, що наречені у таких вінках та традиційному одязі йшли до церкви і під час Служби Божої носили скриньку для пожертв. У цих вінках також наречена з дружками кілька днів ходили пішки просити родичів і знайомих у кількох селах. Бувало, кілька днів ходили, аби особисто запросити сотні людей.
«Весільний вінок, який ми зробили до весілля доньки Наталі, складається з шести частин, –продовжує Леся Никипанчук. — В його основі, на самому низу так звана подушечка, на неї накладається червона стрічка з нашитими золотистими «круглими штучками, які в Корничі називають «пацьорки». Далі сплітається ряд білих штучних квіток, згодом ряд голубих, знову білих і дрібних синьо-голубих. Останній ряд вінка — це листочки зеленого мирта й гілочки аспарагуса».
По боках мати з донькою прикріпили синьо-жовті «бинди» (стрічки — авт.), Позаду на голові теж стрічки укладені в «кокарди» (банти), з брошками посередині. В центрі біла кокарда, а по боках —дві червоні. Донизу стеляться різнобарвні стрічки завдовжки 114 сантиметрів. А загальна довжина стрічок з кокардами — 120 сантиметрів, проте все залежить від зросту нареченої. Довершують образ синьо-жовті «вущінки» (помпони з ниток — авт.) вставлені в сережки.
Усі складові вінка Леся та Наталія Никипанчуки купляли у магазинах, на матеріали витратили 700 гривень. Вага вінка — 500 грам, завдовжки передня частина вінка 33, заввишки — 46 сантиметрів. Мати та донька сподіваються, що традиція вінкоплетіння, запрошення на весілля, традиційний одяг на святі вже не зникнуть, а житимуть у віках, як традиція предків.
Текст – Марта Локотецька
Фото – Леся Никипанчук
