Другий місяць Олег та Тетяна Бутусіни виховують двох прийомних дітей. Сім’я живе на Івано-Франківщині. Окрім прийомних дітей, Олег та Тетяна мають десятеро рідних. Романа і Вероніку подружжя взяло на виховання, аби втілити бажання загиблого на війні сина Романа.
Про важку втрату Бутусіних та те, що дає сили жити далі, читайте у матеріалі Суспільного, передає Правда.іф.
“Ромчик наш казав: “Коли закінчиться війна, ми з Лєною візьмемо дітей, які залишилися без батьків через вторгнення РФ”, — згадує Тетяна Бутусіна.
“Діти нас заставили вийти зі ступору. Вони нас надихають на подальше життя. Діти нам дають віру в майбутнє, стимул жити далі”, — додає Олег Бутусін.
Бутусіни — етнічні росіяни, які переїхали з РФ в Україну у 2014 році, коли Росія окупувала Крим і почала війну на Донбасі.
Приблизно через пів року Олег Бутусін долучився до “Правого сектору” та служив в АТО.
Його сини Роман та Леонід воювали у складі 16 батальйону 58 бригади з 2021 року. Обидва загинули у березні 2022 року у бою за село Лукашівка на Чернігівщині. 8 липня 2023 року братам Бутусіним посмертно присвоїли звання Героїв України.
“Наших дітей — 12: двоє пішли до Бога, десятеро живуть з нами. Тепер прийомних двоє — 12. Вони швидко знайшли спільну мову, легко ввійшли у сім’ю. У нас таких проблем немає, з якими інколи зіштовхуються люди, що довго приживаються одне з одним”, — каже Тетяна Бутусіна.
До того, як потрапити до Бутусіних, Вероніка та Роман жили в Івано-Франківському обласному центрі соціально-психологічної реабілітації. Перед тим, як взяти дітей на виховання, подружжя пройшло двотижневе навчання.
Усиновити дітей, як того хотів Роман з нареченою Оленою, подружжя не змогло, адже батько досі не отримав українське громадянство. Тому діти мають статус прийомних.
Тетяна та Олег кажуть, що прийомні діти проживатимуть у їхній сім’ї доти, доки матимуть таку потребу. Однак, якщо з’явиться сім’я, яка зможе їх всиновити, подружжя готове “відпустити” дітей, зваживши на бажання Вероніки та Романа.
“У нас діти одні одних обіймають. А ці були такі, як їжачки, трохи замкнуті. Коли ми, соціальна служба та моя подруга поїхали з ними знайомитися, — всі плакали. Бо картина була не з найкращих: діти були “закриті”, не могли сказати ні слова, лише кивали. Але згодом знайшли спільну мову. Ми там під партами повзали, у хованки грали, щоб діти “потепліли” і зрозуміли, що ми їм нічим не загрожуємо”, — розповідає Тетяна.
Жінка радить тим, хто втратив близьких, особливо дітей, не “закриватися, не “топитися” у своєму горі.
“Ми зобов’язані дати тепло і любов тим, хто його не має. Тому я б бажала усім мамам знайти в собі сили, прийняти таких дітей, і вони вас врятують”, — каже Тетяна Бутусова.
