На 71- му році Життя пішов у засвіти засновник та голова (з 1997 року) Івано-Франківського осередку Національна спілка кінематографістів України Юліан Яковина
Юліан Яковина народився 24 лютого 1953 року смт. Перегінське.
Юліан Яковина запам’ятається сучасникам, як український громадський діяч, кінооператор, режисер, засновник та голова Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України, член Координаційної Ради відділень, осередків та організацій НСКУ, засновник Івано-Франківської молодіжної навчальної «Студії Кіномистецтв», автор документальних фільмів, фотохудожник, художник, колекціонер, пише АК.
Сумну звістку повідомила відома прикарпатська письменниця Марія Вайно, інформує своїх читачів новинний ресурс Правда іф.
Відійшов у Вічність Юліан Яковина – засновник і очільник Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематорафістів України, оператор, режисер, світливець художньої фотографії, зокрема оригінальної мобілографії, вихователь когорти кінолюбителів та професіоналів…
Зналися ми впродовж 36-ти років… За цей час виросли і створили сім’ї наші діти…
Сьогодні, відчуваю: мушу згадати і скласти слова подяки цьому чоловікові. Я сама свого часу відвідувала його кіностудію «Верховина» і він переманював мене в кіносценаристику, а я відбивалася, кажучи, що я новелістка та й годі. А потім це сталося (ніщо не минає даремно!): я вихлюпнулася кіносценарною роботою й досі із задоволенням складаю кіноісторії чи пишу кінодраматургійні твори для читання… Тепер маю і свій посібник зі сценарної майстерності. І в цьому аспекті моєї творчості я первинно за вектор творчої дії завдячую саме йому, Юліанові Яковині.
А ще особлива дяка цій людині за підтримку мого сина Мар’яна, в якому він перший побачив потенціал і дуже радів його кіноуспіхам, спілкувався постійно, з учнівсько-студентських часів і досі, зокрема пишався художнім фільмом, який пройшов позаминулого року ледь не цілим світом (про початок нашої війни) – «Снайпер. Білий Ворон». Завжди відчував син від нього любов і турботу. А це висока вартість стосунків.
Ми жили не завжди спокійно з Юліаном Івановичем… Оля Терешкун вчора мені сказала, що він говорив про мене, що я «буваю колючою, але і найбільш надійною»… Дякую, Юліане, за ці слова… Так, я завжди знала, що Ти щиро тішився моїми здобутками і найменшими успіхами кожного з членів нашого осередку.
Сьогодні ми якось раптово осиротіли. Ти хворів довго. Ми навіть до того звикли і здавалося, що життя Твоє буде безконечним. А воно он як… Кожен, хто знав Тебе, матиме що згадати…Щирі співчуття родині: сестрі Лесі, племінникові – Ігореві, донечці Мар’яні; друзям, знайомим, соратникам – членам осередку і спілки та вихованцям…Дяка, Друже, що Ти був у моєму житті. Молитимусь. Пам’ятатиму, нписала Марія Вайно.
