У вересні 2022 року до рідних військовослужбовця з Івано-Франківщини Андрія Хованського зателефонувала працівниця одного з моргів Дніпра.
Вона повідомила, що до них привезли тіло невідомого бійця. В його кишені було лише три номери телефону, один з яких належить Любові Середі — тітці воїна.
Понад рік рідні намагалися з’ясувати, чи справді загиблий військовий — їхній Андрій. Вони провели дві ДНК-експертизи. Особу бійця встановили.
Свою історію рідні Андрія Хованського розповіли Суспільному, передає Правда.іф.
Перед початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну Андрій Хованський проходив строкову військову службу в Києві. Звідти, каже мама бійця Тамара Хованська, повернувся з грамотою.
“Дуже дивувалися в нас в селищній раді, казали: “Боже, хто тепер приходить з грамотою з армії?” Але вийшов він резервістом після служби. Скільки він побув вдома — до року, і тут почалася велика війна”, — каже Тамара Хованська.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
6 березня 2022 року Андрій Хованський пішов на фронт. Чоловік воював у складі 68 єгерської бригади імені Олекси Довбуша на Донеччині. Він був командиром автомобільного взводу, мав в підпорядкуванні 26 водіїв, які підвозили паливо для техніки.
“Андрій казав: “Ми такі помучені, три рази їдемо на ніч, коли скажуть. Коли ми привозили паливо, хлопці нас обнімали — які вони були раді. Бо ні машини, ні танк — нічого не їде. Вони як нас бачать — дівчина так би не обіймала, як вони”, — розповідає мама бійця.
Тітка військовослужбовця Любов Середа. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Тітка військовослужбовця Любов Середа говорить: часто говорила з племінником телефоном. Він, каже жінка, не був говіркою людиною, ніколи не скаржився на обставини, проте розповідав, що йому дуже комфортно працювати з його побратимами.
“Андрій казав: “Їдемо степом, гради стріляють. А ми вмикаємо музику, щоб менше того чути, молимося і просимо щасливо доїхати до локації”, — розповідає Любов Середа.
Мама бійця Тамара Хованська. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
29 серпня о 6:00 Андрій Хованський востаннє зателефонував мамі. Тоді, каже жінка, він ще не знав, куди їх відправлять. Згодом рідні дізналися, що він воював у Богоявленці на Донеччині. Там військовий і загинув.
“Пішла наша дитина у тій Богоявленці. Нам потім розповідали командири, що страшні бої йшли там, страшні. Навіть не можна було винести нещасних наших воїнів. Аж потім відбили території й хлопців уже забрали”, — розповідає Тамара Хованська.
Фото: 68 єгерська бригада імені Олекси Довбуша
“Доказів немає — він це чи не він”
У вересні 2022 року, пригадує тітка військового Любов Середа, до неї зателефонувала працівниця моргу з Дніпра. Жінка сказала, що до них привезли тіло військового, в кишені якого вона знайшла папірець з трьома номерами телефонів.
“Перший номер, на який вона зателефонувала, виявився мій. Я запитала, звідки привезли військового. Жінка відповіла, що із села Богоявленка. Я сказала: “Якщо немає прізвища, ім’я та по батькові, звідки ви знаєте, що це — він?” Вона відповіла: “Я просто в паперах запишу прізвище, а ви запам’ятайте номер його, бо він в морзі. Ми зробимо ДНК-експертизу, а ви звертайтеся у відповідні структури, тому що доказів немає — він це чи не він”, — розповідає тітка Любов Середа.
Тітка та мама Андрія Хованського. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Родичі Андрія Хованського вирішили зробити ДНК-експертизу. Впродовж 10 місяців тітка бійця зверталася в Національне інформаційне бюро, Міноборони, СБУ, Прикордонну службу, Червоний Хрест, Уповноваженого з прав людини. Зрештою працівники Волноваського відділу поліції направили ДНК-дані на повторну експертизу. Ще через два місяці родичі військового отримали результат.
“Слідча відділення поліції мені телефонує і каже: “Любове Вікторівно, готовий ДНК-тест. Є збіг за молекулярною експертизою — 99,9%”. І все закінчилося. Постанову з поліції нам переслали поштою”, — каже Любов Середа.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
З цією постановою Любов Середа звернулася до місцевої влади. Заступник голови Делятинської громади Петро Якимець поїхав в Дніпро, щоб привезти родичам загиблого необхідні документи.
“Він, поважаючи нашу сивину, з дорученням від сестри поїхав в Дніпро. Відвідав міську раду, залишив заяву на сесію, щоб депутати дозволили ексгумацію. Потім їде в колишню санстанцію одержати для ексгумації дозвіл, потім — в місцевий РАЦС. Йому оформили свідоцтво про смерть”, — розповідає Любов Середа.
“Мені здається, що він прийде”
7 жовтня 2023 року, за понад рік після смерті, Андрія Хованського поховали у рідному Делятині. Рідним передали парадну військову форму чоловіка.
“Військовослужбовець на позивний Морфей зробив нам величезну послугу. За годину до того, які тіло Андрія винесли на подвір’я для останнього прощання, нам принесли його парадну військову форму, яку він мав одягнути в день перемоги”, — розповідає Любов Середа.
Фото: 68 єгерська бригада імені Олекси Довбуша
Форму бійця передали його сину Віктору.
“Він сказав нам: “Прошу, тільки мені цю форму дайте”. Здається, що це росте просто другий Андрій. Такий мовчазний, як тато. Такий слухняний, спокійний”, — каже Тамара Хованська.
Син загиблого бійця Андрія Хованського Віктор. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Решту речей військового, які рідним передали його побратими, залишили в його недобудованому будинку. Перед повномасштабною війною чоловік реставрував будинок початку XX ст., який йому у спадок передала тітка Любов Середа. З її слів, в племінника були “золоті руки”, тому всі робити з відновлення будівлі він робив сам. Зараз, зізнається жінка, часто заходить сюди й плаче біля речей, які залишилися на згадку про племінника.
Мама бійця Тамара Хованська. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Мама загиблого воїна каже: досі виглядає у вікно з надією, що син повернеться додому.
“Я ще дотепер дивлюся у вікно, на дорогу. Мені здається, що він прийде. Я його чекаю. І тепер кожного воїна, який іде, я зупиняю — просто чужу дитину — і кажу: “Дзвони більше мамі, мама так чекає дзвінка”, — каже Тамара Хованська.
