На продовження теми примусової евакуації дітей з Херсонщини… Чимало батьків і самі відправляють дітей в тилові області, аби малеча могла бодай трохи відпочили від постійних вибухів та обстрілів.
Про це повідомляє Правда.іф з посиланнямм на Подробиці.
Майже сотню дітлахів прийняли санаторії Прикарпаття. Як обживаються юні гості на новому місці і в яких умовах живуть – розкаже Жанна Дутчак.
Вікторія із донечкою Катрусею в Косові вже кілька днів. Багато гуляють та насолоджуються гірським повітрям і …. тишою.
Вікторія, жителька Херсона:
Йдемо, а вона каже: “Зараз буде повітряна тривога”. Я кажу: “Ні, не буде”.
Жінка на Прикарпаття приїхала з Херсона із чотирма дітьми. Каже: привезла малечу, аби ті бодай трішки відпочили від вибухів та обстрілів. Рідне місто вони не покидали від початку великої війни.
Вікторія, жителька Херсона:
Зранку, в обід, вечором, вночі йдуть обстріли. Дуже такі сильні, важкі. І ще сирена виє. У нас старший знає, де виліти, де прильоти, якою зброєю навіть стріляють. Він вже розбирається – “Гради” чи артилерія. – А йому скільки років? – Тринадцять.
Про можливість поїхати у Прикарпатський санаторій Вікторія дізналася від знайомих. І одразу записалася.
Вікторія, жителька Херсона:
Вирішили, тому що більше не могли. Діти майже не виходили на вулицю. А якщо виходили, то серце не на місті. Тому шо не відомо коли і куди прилетить.
Марії – тринадцять. Вона теж із Херсонщини. Розповідає: її село, Широка Балка, постійно під обстрілами.Багато місцевих – загинули. Відтак, у жовтні Херсонська ОВА внесла їхній населений пункт до переліку обов’язкової евакуації родин з дітьми.
Марія – переселенка з Херсонської обл.:
Ми виїхали із-за чого, бо моя мама попала під осколки. В неї був осколок в нозі. Вона дуже багато крові втратила. Тута в бік, сказали що їй легені пробило. Нас евакуювали сюди.
Загалом на Прикарпаття з Херсонщини приїхала майже сотня дітей. Деякі у супроводі батьків. Частину гостей з півдня прийняв Косівський санаторій.
Оксана Суканець, директорка дитячого санаторію:
З кожним разом діти приїжджають психологічно складніші. Як показав час, діти приїжджають із певними рівнями тривоги. Вони мають безсоння. Діти бояться на вулицю виходити.
Тут з вихованцями працюють психологи та фізіотерапевти. А ще – паралельно вони навчаються. При санаторії діє повноцінна школа.
Мирослава Іваницька, вчитель історії:
– Хочуть вчитися? – Так як всі діти. Хтось хоче, хто не хоче, когось треба трішки заставити, так як діти.
Уляна щойно з уроків. Каже: вже забула як це сидіти за партою.
Уляна – жителька Херсона:
Мої емоції… я була в шоці. За ці два роки війни я ні разу не була в школі. А в школі мені подобалося. Там прикольно…
Родина дівчинки – всю війну безвиїзно пробула в Херсоні. Уляна каже: до постійних вибухів вже звикла.
Уляна – жителька Херсона:
Знаєте, коли ти там живеш, то іноді буває, що коли сильно-сильно бабахкає, то іноді вже байдуже. Бабахкає та й бабахкає.
За кілька днів у Карпатах дітей не впізнати, каже Вікторія. Життя без вибухів, можливість вільно гуляти на вулиці та спілкування з однолітками допомогло їм знову відчути радість дитинства.
Вікторія, жителька Херсона:
Ми нині перший день пішли тут в школу. Ми такі щасливі, що діти в школу пішли. А Катрусю водили в дитсадок. Катруся дуже змінилася. Я у неї питаю, чи хочеш ти в Херсон. Вона – ні.
Путівка розрахована на місяць, але чимало людей залишаються на довше, каже директорка. Багатьом повертатися просто нікуди. Ліза із Марганця на Дніпропетровщині, в санаторії живе майже пів року. Разом із нею і ще 8 братів і сестер.
Ліза – переселенка з Дніпропетровської обл.:
Коли ми виїжджали, нам казали, що можуть підірвати станцію. І мама дуже хвилювалася, і сказала, щоб ми приїхали сюди, бо тут безпечно. Мама каже, що поки не може забрати, бо йдуть обстріли.
Від початку війни в санаторії прийняли понад дві тисячі дітей. З дня на день чекають на приїзд ще однієї групи із Херсонщини.
Оксана Суканець, директорка дитячого санаторію:
Ми підпорядковані Міністерству охорони здоровʼя. Наш заклад забезпечений всім базовим, чим мав би бути забезпечений. Комусь треба одяг поновити, комусь іграшку. І нам дуже потрібна волонтерська допомога.
Микола Грабовецький, волонтер:
Запити, якщо раніше було більше запитів на харчові продукти, пральні порошки, то зараз ми привезли подарунки, побутові речі, які потрібні для функціонування, зокрема прибирання приміщень – пилосмоки. Як був запит на одяг так і залишається.
Проте дещо ще потребує оновлення в закладі – зокрема професійні пральні машинки. Бо побутові, які є у них – не витримують навантаження…
Зранку включаємо, вечором виключаємо. Мріємо, аби була велика машинка і легше було нам робити ніж цими маленькими машинками.
Незабаром Миколая, тож для маленьких гостей працівники санаторію готують справжнє свято, каже керівник закладу. Закликають приєднатися до їхньої команди і всіх небайдужих… аби разом виконати мрії дітей.
Ліза:
Хочу набір для малювання, тому що це я дуже люблю.
Та найбільша мрія дітей, і спільна для всіх – якнайшвидше Перемога.
Ліза:
Поїхати додому, до мами.
Марія:
Я тут звикаю, але все одно хочеться додому, звісно під обстріли не хочу. Це страшно дома сидіти.. воно стріляє.