Ми маємо переконувати західних політиків та суспільство в тому, що Україна потребує набагато більшої допомоги, пише НВ.
Для того, щоб говорити про стратегію, навіть у загальних рисах, треба мати повну та об’єктивну інформацію, якої в мене немає і не може бути: зараз, в часи війни, об’єктивною реальною інформацію про все — про втрати та ресурси, як наші, так і ворога, про запас міцності, про реальний стан постачань в Україну економічної, фінансової, військової та військово-технічної допомоги, — володіє обмежене коло осіб, і це абсолютно виправдано. У першу чергу, зрозуміло, президент, і ще декілька людей, які мають доступ до цієї інформації відповідно до посади. Тому саме від них залежить, якою має бути стратегія для того, щоб в такій дуже непростій ситуації зробити все, щоб Україна не просто витримала, а здобула перемогу і, бажано, якомога швидше. Але про тактику, умовно кажучи, ми можемо говорити, навіть спираючись на ту інформацію, що в нас є, і на аналіз тих даних, які маємо під рукою.
Перше, що абсолютно очевидно: Росія має певні проблеми із відновленням ресурсів, що може виглядати дивно і навіть трохи дико, але насправді так і є. Я нагадаю, що Росія — це країна, де більше 140 млн населення, де чисельність збройних сил перевищує 1 млн, і, теоретично, ще 2 млн осіб військового резерву, проте вона стикається з реальними проблемами відновлення навіть людського ресурсу.
Це пов’язано з тим, що попри те, що Росія перетворилася майже на Північну Корею, їй все одно не вдається зупинити потік інформації про величезну кількість загиблих і ще більшу кількість поранених — йдеться про десятки тисяч людей. Зрозуміло, що приховати це неможливо, похорони тривають по всій території Росії, всі білоруські медичні заклади на кордоні з Україною забиті пораненими російськими агресорами, і, відповідно, кількість людей, які тікають, ховаються, розривають контракти, відмовляються брати участь в бойових діях, які навіть стріляють собі в ноги для того, щоб не потрапити на арену бойових дій, стає все більшою.
Більшість БТГрів [батальйонних тактичних груп], які заходили в Україну на початку війни, сьогодні вже не боєздатні — частина загинула, частина була поранена, частина потрапила в полон, частина втекла, відповідно, цей ресурс треба закрити. І для цього росіяни зараз вдаються до самих різних речей: вони витягують військовослужбовців з контингентів в Сирії, Вірменії, Таджикистані, окупованих Південної Осетії і Абхазії, намагаються комплектувати БТГРи курсантами та викладачами певних військових училищ, і все це означає, що проблеми дійсно є. Більше того, якщо росіянам вдасться закрити цей ресурс, боєздатність цих БТГрів може виявитися достатньо сумнівною.
Ця війна змінила не тільки Україну, змінюється й світ
Я би не перебільшував українського інформаційного впливу на російське суспільство, але й не применшував би його. Ризик для росіян того, що вони не зможуть швидко відновити боєздатність на українській території, є достатньо високим. І нам потрібно зараз зробити все, що від нас залежить, щоб ця боєздатність не була відновлена. Ось що для цього потрібно.
По-перше, треба підтримувати наші ЗСУ, щоб вони знищували якомога більше ворогів.
По-друге, вкрай важливо, щоб люди, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, повідомляли про будь-які переміщення військової техніки і підрозділів ворожої армій, для того, щоб полегшувати роботу нашім розвідникам, артилеристам і авіаторам, які будуть знищувати відповідні колони. Також важливо те, що росіяни, зрозумівши, що їм не вдається перебороти українців в відкритій боротьбі, нарощують кількість обстрілів і ракетних ударів, намагаючись збільшити кількість жертв серед мирного населення. Це робиться для того, щоб у такий спосіб тиснути на українське суспільство і українську владу, щоб, умовно кажучи, великою кров’ю примусити Україну стати більш чутливою до вимог РФ і поступово схиляти нас якщо не до капітуляції, то до певних поступок. Тому людям, які знаходяться в будь-якому місті, будь-якому населеному пункті, треба робити елементарні речі: не постити нічого, що полегшує життя ворогу і може стати зайвими координатами для нанесення ударів, і намагатися під час сигналів повітряної тривоги бути в укриттях, для того, щоб зменшувати кількість жертв.Читайте також:Володимир В’ятровичІсторія протистояння, а не братерства. Чому сталася ця війна?
Третій момент дуже важливий. Те, що відбувається зараз, може перетворитися на якомусь етапі на війну на виживання. Росіяни намагаються з першого дня прицільно бити по нашій інфраструктурі, по складах із пальним та боєприпасами, по електростанціям, по всьому тому, що може достатньо сильно знекровити і відповідно зменшити наш спротив. Для того, щоб все це відновлювати, тому що відновлювати це потрібно, українська економіка має жити. І тому при всій величезній повазі до волонтерів — я сам займаюся волонтерством, зараз всі займаються, але, тим не менш, — всі, хто може працювати, мають працювати. Всі, хто може сплачувати податки, мають сплачувати податки. Всі, хто може сплачувати за комірне, мають сплачувати за комірне. Зараз критично важливо, щоб українська економіка працювала. Україні потрібно, щоб економіка дихала і не дай боже не почала задихатися, тому що, якщо це відбудеться, жодна фінансова або економічна підтримка нам не допоможе. І ті, хто зараз працює, нехай не мучаться докорами сумління — вони виконують свій обов’язок так само вправно, як і ті, хто зі зброєю в руках.
І останнє. Ми, на жаль, на сьогоднішній день, з огляду на наші ресурси, які не є невичерпними, залежимо від додаткової фінансової, економічної, військової допомоги з боку Заходу. Тому всі, хто має можливість в будь-який спосіб переконувати західних політиків та суспільство, мають переконувати їх в тому, що Україна потребує набагато більшої допомоги. Те, що відбувалося на початку війни, нагадувало невеликий струмочок. Зараз він перетворився на потічок, але ще не став повноводною рікою, тому ще насправді Україна потребує набагато більше різних ресурсів, від палива до боєприпасів, для того щоб гідно чинити спротив. Це всі мають розуміти.
Це ті елементарні речі, які треба робити для того, щоб наша життєздатність та боєздатність підвищилися.
<…>
На початку війни потенційна допомога країн, які готові були нам допомагати, або наявна допомога, тому що частина постачань почалася ще до війни, була дуже обмеженою з точки зору кількості і якості виробів. Зараз, як я вже сказав, цей струмочок перетворився на потічок. Зброя стає все більш складною, обсяги постачань поступово збільшуються. Зараз ми вже маємо можливість отримати більш важливі та ефективніші речі, але насправді це відбувається трохи повільніше, ніж нам би цього хотілося, і точно повільніше, ніж ми цього потребуємо. Втім кожен день нашого спротиву, кожна сотня покладених агресорів, кожен десяток спалених машин збільшують, по-перше, кількість країн, які готові надавати допомогу, по-друге, швидкість, з якою приймаються рішення. Країни західного світу, і в першу чергу це стосується Європи, дуже повільні, дуже забюрократизовані. Переналаштуватися на той ритм, в якому зараз змушені жити ми, їм дуже важко.
Більше того, був певний скепсис щодо того, наскільки довго ми протримаємось, і наскільки ефективно будемо використовувати ту допомогу, яку нам будуть надавати. Тому що Захід, американці зокрема і не тільки вони, були дуже налякані прикладом Афгану і побоювалися, що велика кількість військової допомоги, різних виробів, озброювання, просто не допоможе, гроші будуть викинуті в грубу і це жодним чином не позначиться на ефективності української оборони. Але те, як працює українська армія з тією зброєю, яку нам надають, і той спротив, який ми чинимо, поступово переконує західні країни, що потрібно надавати більш складне озброєння. Щоб не видавати таємниць, пошлюсь на ту інформацію, яка вже була оприлюднена, — про надання комплексів С-300 і про британські переносні зенітно-ракетні комплекси, щодо яких вже досягнуто принципової згоди. Це перші ластівки. Я сподіваюся, що кількість і обсяги таких постачань будуть збільшуватись.
Щодо ідеї із миротворчою міжнародною місією на базі країн НАТО, то, якщо дивитися правді у вічі, на жаль, сьогодні ця перспектива не виглядає реалістичною. Але це станом на зараз, тому що багато речей, які ще місяць тому здавалися неймовірними, зараз відбуваються на наших очах. Насправді ця війна змінила не тільки Україну, яка, на мій погляд, з 24 лютого і назавжди стала соборною державою, і з цим вже ніхто нічого не поробить, незалежно від того, як розгортатимуться події надалі. Але змінюється й світ. Він змінює свої погляди на все, що відбувається навколо, на Україну, до якої досі ставилися зі змішаними почуттями співчуття та роздратованості, і на Росію, яку вже ніхто не хоче почути.
Наведу дуже простий приклад. Нагадаю, що чотирма найбільшими противниками приєднання України до ЕС були Німеччина, Франція, Угорщина та Італія, але днями прем’єр-міністр Італії сказав, що його країна підтримує приєднання України до ЄС. Три тижні тому це здавалося фантастикою і було би сенсацією номер один, зараз, на тлі подій війни, це взагалі губиться в інформаційних хвилях, але це реальне просування зміни ставлення європейців та Заходу до України, до її перспектив та до держави як до певного вже не об’єкту, а суб’єкту світової політики.
Кожен день нашого спротиву не тільки змінює ставлення до нас в бік ще більшої поваги, але й ставлення європейців та всього світу до деяких процесів, деяких речей, яке формувалося десятиліттями. І тому те, що сьогодні здається нереалістичним, завтра або післязавтра може стати реальністю.
Тепер щодо практичного моменту. Миротворча місія на теренах України неможлива до завершення бойових дій. Є два підходи до використання миротворчих сил — спонукання до миру і підтримка миру. І нам неодноразово давали зрозуміти, що операція по спонуканню до миру не розглядається, тому що це означатиме участь інших країн, до того ж членів НАТО, у воєнному конфлікті з Росією, чого весь світ уникає. Якщо нам вдасться в осяжній перспективі зупинити російські війська і добитися суттєвого припинення вогню, — тоді миротворча місія, тобто операція по підтримці миру, буде можливою. Західні країни, і вони про це заявляли, робитимуть для підтримки України все, що від них залежить, проте у відкриту війну с росіянами жодна з них зараз вступати не готова.
<…>
Щодо перемовин із Росією, то, якщо коротко, кожен день нашого спротиву підвищує наші шанси на успіх в них, коли б вони не відбулися. Це точно не буде капітуляція, і чим більше буде вбито ворогів, тим жорсткішими будуть наші умови на перемовинах з росіянами.
