У листопаді “Ігри героїв” уперше з початку повномасштабного вторгнення повернулися на міжнародну арену. Проєкт, присвячений ветеранському спорту, провів змагання з кросфіту в Брюсселі, де перше місце серед адаптивних атлетів посів новачок команди Ігор Семкович.
Разом із ним до трійки ввійшли Юрій Козловський і Михайло Соколян, а всього Україну представили 11 військових і ветеранів із пораненнями, пише “Суспільне Спорт”.
Для 32-річного Семковича це був не лише дебют на “Іграх героїв”, а й загалом перші змагання в житті. Військовослужбовець приєднався до проєкту лише влітку 2023 року, коли проходив відновлення після ампутації нижньої кінцівки.
Сам він родом з Калуського району, що на Івано-Франківщині. До війська приєднався на початку повномасштабної війни у 2022 році. До того, зізнається, про армію практично нічого не знав: “навіть не любив фільми про війну” та плутав БМП з танком. Утім, поступово набув нових навичок і став сапером.
Поранення Семкович зазнав під час визволення Херсонщини восени 2022 року, наступивши на міну. Каже, що “налаштовувався на найгірше” з кожним виходом, тому подібний сценарій “переживав” у голові заздалегідь.
“Під час контрнаступу багато розмінував, часто ішов у бій першим, щоб виявити [міни]. У Росії добре розвинута саперна справа, на жаль. І ось одну з мін я не помітив: вона була добре замаскована. Наступив — і бабахнула. Після того, як підірвався, може, кілька секунд була паніка, і потім почав брати себе в руки”, — розповідає Ігор Семкович.
Військовий розповідає, що уже адаптувався до відсутності частини ноги:
“Через кілька місяців уже не помічаєш, що в тебе щось не так, як було до того. Тим більше, якщо хороший протез підібрати, мобільність практично не втрачається. Можна і бігом займатися, і в гори ходити, і плавати. Залежить від того, яка кінцівка ампутована, але все можна підлаштувати. Треба шукати нові можливості”.
Уже через тиждень після протезування Ігор виконував присід зі штангою та катався на велосипеді, але визнає, що працювати без нагляду тренера було помилкою:
“Я самотужки почав займатися, чого не рекомендую [робити]. Люди думають: почну собі сам, а потім звернусь до тренера. Насправді це дурня. Треба відразу, бо собі травм наробите. Я от і собі трошки заробив”.
Відкривши для себе кросфіт, Ігор усвідомив його терапевтичний ефект у фізичному й ментальному відновленні.
“Я спортом скорше почав займатися, ніж до психолога звернувся, — ділиться військовий. — Коли займаєшся, ні про що не думаєш”.
Уперше продемонструвати результати тренувань на міжнародному рівні Ігор зміг у Брюсселі, де на учасників чекали змагання на витривалість, силу й швидкість. Спортсмени мали виконати по два комплекси вправ. У першому були підтягування, кидання медболу, а також підйом і поштовх дисків. У другому — веслування у два підходи, махи гирею та берпі.
Попри те, що техніка в Ігоря, за його словами, ще не ідеальна, йому вдалося здобути перемогу. Та сам чемпіон виправляє:
“Перемогу здобули ми всі, бо сам факт того, що ми займаємося спортом, — це перемога. А оскільки ми змагалися з побратимами, то тут правильніше сказати, [що я] виграв або посів перше місце. У мене лояльно командування поставилося: постійно до спортзалу відпускали, і я собі міг файно підготуватися. А от у деяких хлопців не було такої можливості, і десь я трошки краще виступив, але ніяк не переміг своїх побратимів”.
Підтримати учасників приїхали представники української діаспори, та ще потужніше позитивне враження команда справила на іноземців.
“Всі на нас дивилися, як на супергероїв, — розповідає Ігор про реакцію глядачів і просто перехожих, яких вони зустрічали в Бельгії. — Особливо реакція іноземців [була бурхливою]. Коли ми гуляли Брюсселем і вони чули, що ми військові з України, [сприймали нас як] крутих дядьків. А як штанку піднімеш [і вони побачать протез], для них це так, якби перед ними стояв Супермен чи Спайдермен”.
Водночас Семкович звертає увагу на те, що потрібно робити адаптивний спорт не лише доступним, але й видимим. Тобто давати приклад іншим пораненим військовим, адже, за його спостереженнями, лише 5% з них займаються спортом після ампутації.
“Я не дивлюся на те, що втратив кінцівку й це якась проблема. Навпаки, знайшов багато плюсів у цьому, — описує свій новий світогляд Семкович. — Раніше б я не подумав, що на такому рівні займатимуся спортом, що на змагання їздитиму, тим більше за кордон. А зараз це моя реальність. Так що не треба опускати руки”.
Для Ігоря мотивацією не здаватися стало “просто бажання жити”, адже на фронті неодноразово траплялися моменти, коли був переконаний: це його останні хвилини.
“Це все після поранення — як нове життя. Наче бонусне. Мені здається, що я вже сто разів помер і тут заново родився: з більшим бажанням жити, і жити яскравіше”, — каже захисник.
На Ігоря чекає реампутація, після якої потрібно буде заново адаптувати культиприймач.
“Щось недобре в мене зрослося, — пояснює військовий. — І я знову втрачу мобільність на кілька місяців, але продовжуватиму [займатися спортом]“.
Нині Семкович продовжує жити військовою справою та передає свій досвід новобранцям, але й сам не покидає думок про повернення на фронт. До цього готуватиметься вже після операції й відновлення.
