В Україні є немало небайдужих людей, які не забувають про збереження архітектурної спадщини й під час повномасштабної війни. Одна із таких – активістка ініціативи “Франківськ, який треба берегти” Марія Козакевич.
У інтерв’ю для TRAVEL РБК-Україна вона розповідає про те, як у Франківську відновлюють старовинні двері та як вона своїм прикладом надихає містян цінувати власну спадщину, передає Правда.іф.
Також вона є популярним екскурсоводом, що відкриває місто по-новому для франківчан та переселенців з різних регіонів нашої країни.
Пані Марія пишається званнями, якими її нагородили містяни – “фея дверей”, “берегиня дверей”. Коли її пізнають на вулиці, то одразу запрошують: “Заходьте в гості на каву, і ми вам розповімо про нашу спадщину”. І демонструють їй старовину, на яку багатий Станіслав (колишня назва міста): ошатну ліпнину, кольорові вітражі та ковані сходи.
Зберегти пам’ять: як реставрація вчить цінити власну історію
Наша ініціатива має два напрямки: окрім того, що ми фізично реставруємо двері, ми ще широко популяризуємо бережне ставлення до архітектури . Через трагічні події ця тема більше актуалізувалася, тому що українці часто не знають історії, хто вони та звідки, яка їхня спадщина та яка її цінність.
Українцям треба відновлювати любов та повагу до себе, почати шанувати власну спадщину, для того, щоб всі ці красоти, які нам дісталися: будинки, замки, храми тощо – були у гідному стані та ми могли передати їх нащадкам. Про це треба багато говорити.
Я зробила багато сувенірної продукції, яка допомагає місту створювати позитивний імідж. І мешканцям приємно, і туристам – сувеніри: магнітики у вигляді франківських дверей, шкарпетки із ратушею по всіх світах замандрували. І ще проводжу зараз, під час війни, дуже багато екскурсій. Думаю, що я, мабуть, наразі рекордсменка в Україні, тому що у нас приїхало багато людей з початку війни. Згідно зі статистикою, близько 40 тисяч.
Щовихідних я йду на екскурсії як на роботу, завдяки чому познайомилася з багатьма активними людьми з різних міст. І от ми разом з ними організували другу спільну подію. На першій зібрали 35 тисяч на фронт.
Зараз займатися реставрацією ще крутіше, ніж у мирний час: починаєш цінувати місто, яке навколо тебе, ви всі об’єднуєтесь перед загрозою того, що можете втратити все.
Раніше думали, що хтось інший має дбати про місто. Наприклад, міська влада. А мене, мовляв, це не стосується. Або недооцінювали життєві спогади. Кожен має своє місто, і його карта у нього на серці: його образи, наші дитячі та дорослі спогади. І коли є ймовірність все це втратити, то приходить розуміння, яка це значна частина твого життя.
Реставруючи двері, намагаємося прищепити франківцям відчуття того, що вони господарі на своїй землі
Насправді двері – не наша самоціль. Це скоріше інструмент, який дозволяє показати мешканцям, як круто може виглядати ваш будинок, і як ви можете кайфувати щодня, коли йдете додому.
Коли люди бачать вже відреставровані двері, хочуть і стіни помалювати, і світло провести – не просто лампочку на одному дроті, а ліхтарик повісити, помити самостійно. Не чекати, доки президент прийде і зробить, чи мер Франківська познімає павутину. Це дає поштовх для інших позитивних змін.
Ми реставруємо історичну пам’ять містян і відновлюємо їхню відповідальність. Найцінніші зміни – ті, які ми робимо у головах і серцях людей. І, коли ці зміни відбулися, люди починають відчувати себе господарями на своїй землі.
Усі ці відео, на яких люди зупиняють танки голими руками та кажуть: “Це моє. Я це не віддам. Я тут господар” – оце відчуття власності ми й намагаємось прищепити. У радянський час нам цю пам’ять стирали, перекручували, привласнювали досягнення наших людей.
У багатьох людей своїм домом вважається тільки квартира. Я завжди кажу, що наш дім – це не тільки наша квартира, а й наш будинок, наша вулиця, наше місто. А тепер ми всі кажемо, що наш дім – це наша країна. Ми читаємо новини і нам болить, коли шкода всіх у будь-якій точці України. Чому так відбувається? Бо ми вважаємо це своїм.
Активісти з інших міст переймають досвід франківчан та реставрують двері на малій батьківщині
За 6 років діяльності у Франківську відреставрували 40 дверей. Є команда професіоналів, які виконують всі роботи: столяри, ковалі, майстри по вітражах та по ліпнині.
Хоча мало хто спочатку вірив у нас, навіть у департаменті архітектури міської ради казали, що нічого з того не буде: немає майстрів і грошей не знайдете. А це недешева річ: 40-80 тисяч гривень йде на відновлення в залежності від стану дверей.
Ми стали першопрохідцями в Україні, флагманом у цьому напрямку. Тому тепер Франківськ асоціюється у тому числі з дверима. І до війни багато людей з інших міст приїжджали до нас переймати досвід.
Наприклад, хлопець з Маріуполя, який почав подібну ініціативу, і за рік йому вдалося відреставрувати троє дверей. Але, на превеликий жаль, двоє з цих трьох вже знищені. Харків’яни відреставрували одні двері. Також з’явилися активісти в Одесі, Ужгороді, Тернополі, Бережанах.
Ще є приклади, коли нам привозять двері на реставрацію. Минулого року таким чином зробили двері для музичної школи у Черкасах. Зараз у нас лежать троє дверей з Луцька, які ми до війни взяли.
Наш рух поширюється і люди ним надихаються. Це шлях від банального фотографування біля дверей – така модна інстаграмна фоточка – до поштовху, коли люди починають задумуватися про архітектуру, спадщину, історію.
Реставрація – дуже крута річ, бо ти лишаєш слід в історії. Ці двері до нас стояли й ще після нас сто років простоять.
Зараз ми монтуємо двері з фантастичною історією: хлопець з Харкова вирішив подарувати своїй дівчині на день народження відреставровані двері.
Дівчина – з Франківська, до війни вони разом мешкали у Харкові. Після початку бойових дій він став часто їздити сюди та побачив, що зараз у Франківську живе багато харків’ян. Сказав, що це ще один стимул, аби подякувати місту за гостинність до земляків. І листівки до цих дверей намалювали: з розкішним вітражем, на якому каштанове листя та самі колючі каштанчики. Також будуть сумки з цим зображенням.
“Люди приходять по декілька разів”. Екскурсії рятують від суму війни
До війни (повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, – прим. ред.) проводила екскурсії містом, але нерегулярно. Коли почалася війна, мій чоловік пішов добровольцем, хоча у нас троє неповнолітніх дітей. І десь на кінець березня я вирішила, що маю проводити екскурсії, бо в них є потреба у переселенців. Та й мені легше і веселіше, коли зайнята роботою, немає часу про сумне думати.
І щовихідних ми ходимо – вже більше ніж 60 екскурсій провели з весни. У нас є декілька маршрутів: я показую двері, цікаві будинки й загалом розповідаю про історію міста. Люди, які по декілька разів приходять, кажуть, що “вже були на цьому маршруті, але ви так цікаво розказуєте, що завжди цікаво послухати”.
На екскурсіях люди теж донатять. З цих коштів вже зібрали й на тепловізор, і термоси з дощовиками купили підрозділу, в якому служить чоловік. Вони сидять в окопах біля кордону, там холодно і сиро, тому потрібно зігріватися.
Громадська ініціатива, про яку знають по всій Україні
Гроші на відновлення спадщини дістаємо кількома способами: нам допомагають меценати, місцеві підприємці, виграємо гранти тощо. Івано-Франківську пощастило з Urban Space 100 (громадський ресторан, приклад соціального підприємництва, – прим. ред.), де я є однією зі співвласників.
Кожні три місяці співзасновники збираються і віддають 80% прибутку на корисні для міста проекти. Ми дев’ять дверей відреставрували завдяки Urban’у і, що символічно, найперші. Коли ініціатива стає популярна, то починають донатити люди з інших міст та країн.
Міська влада нам не допомагає. Ми пробували зробити пару дверей з ними: столяри чекали оплати по півроку. Тут такий момент: ми як з реставраторами зійшлися 6 років тому, так разом і працюємо.
Коли сходяться люди зі схожими життєвими цінностями, ми розуміємо, для чого ми це робимо, кожен з нас фанат своєї справи. З мерією ми пробували – не вийшло. Натомість громадська ініціатива працює так, що її знає вся Україна і вона має багато результатів.
Фейсбук-сторінка проекту: https://www.facebook.com/groups/342879319403810
Підтримати ініціативу #ФранківськЯкийТребаБерегти можна на Patreon та за номером карти 5375414127591674
“З вашою допомогою ми зможемо робити ще більше корисних і красивих для міста справ”, – закликає Марія Козакевич.
