Сім’я Марусяків щороку піднімається на полонину. В одному із найвіддаленіших сіл Буковини Сараті проводять 4 місяці. Там збирають гриби, пасуть худобу та виготовляють гуцульський сир. Про те, як господарюють гуцули на полонині, показали у фільмі Суспільного Буковина “Цидулки про гуцулів”.
Побут гуцулів на полонині
У Сараті Василь та Антоніна Марусяки розпочинають свій день о 6:00. Спершу працюють у корівнику. Там доять худобу, щоб потім з отриманого молока зробити гуцульський сир. Окрім того, Марусяки мають телят, курей та кролів. Для них самостійно заготовляють сіно.
“Свиней від восьми до 12 хороших постійно тримаємо. Телята, кури, кролі – уся живність наша. Восени все рубаємо, частину продаємо, частину – дітям”, – каже Василь.
Випасають худобу не лише свою, а й знайомих. Сім’я каже, заробляють 25 тисяч гривень за 4 місяці. Ці гроші отримують за продаж м’яса худоби, сиру та грибів.
Буковинець Василь на полонину піднімається 22 роки. Розповідає, що любов до гір йому прищепив батько. Після весілля почав брати з собою і дружину. Антоніна розповідає, що до цього займалась торгівлею і не вміла доглядати за великим господарством.
«Мені це було незвично. Думала, що не зможу, бо я не знала, ні як приготувати сир, ні вурду. Я пішла так собі просто. Ми спочатку не мали багато корів, більше було молодняку. У мене не дуже добре виходило», – розповідає жінка.
Найбільше молока худоба дає влітку, адже у цей період тварини харчуються свіжою травою та квітами. Василь розповідає, що тепер худоби випасають менше. Її важко утримувати та доглядати за нею.
“Якщо раніше на Буковині було 8-10 полонин, і на кожній – 400-500 овець, 600-700 корів на всій території, то зараз – це 200-250 максимум”, – каже Василь.
10 кілограмів сиру коштує понад 1000 гривень
Гуцульський сир готують з коров’ячого молока. Сир, який утворився у кислому молоці, проціджують крізь марлю та підвішують, щоб зайва сироватка стекла. У такому положені він сохне добу. Опісля його ставлять на щільну дерев’яну сушарку. Сир ставлять ближче до вогню, аби швидше висихав.
Антоніна каже, що для неї ця робота є не важкою. Вона її любить і це приносить їй задоволення.
У горах завжди є робота
Василь служив у бойовій прикордонній комендатурі два роки, пізніше – на Сході України. Чоловік годував та дбав про чистоту й охайність солдат. Каже, що на полонині відпочиває душею, особливо почав це цінувати після того, як побував на війні.
Поки чоловік був на війні, жінка сама доглядала за господарством. Василь каже, що гуцули пристосовані до важкої роботи.
“Гуцули на відміну від міських людей набагато простіші. Вони роботящі. То корови, то паркан, то сад, то городи – практично все своїми руками, а якщо гуцул живе високо у горах, то має все на плечах носити. Люди тут, у горах, не мають часу їздити на курорти, відпочивати, телевізор дивитись так, як у місті. Тут від зорі до зорі є робота”, – розповідає чоловік.
