За час існування Станіславського гетто нацисти вдавались до небаченої жорстокості – українці докладали чимало зусиль, щоб врятувати євреїв.
Версії продовжують серію матеріалів про гетто в Івано-Франківську та історію галицьких євреїв. 20 грудня – 82-річниця, відколи наприкінці 1941 року у Станіславові офіційно було оголошено про створення єврейського кварталу – гетто.
Про Голокост на Прикарпатті в часі нацистської окупації 1941-1944 років спілкуємось з історикинею-джерелознавицею Любов’ю Соловкою.
Для гетто окупаційна влада нацистів відвела невелику, затиснуту територію в північно-західному районі міста під назвою «Бельведер» – на той час це була приблизно 1/6 частина міста. Основною артерією Станіславського гетто була вулиця Бельведерська.
Від Галицького мосту збудували двометрову огорожу і забили дошками вікна кам’яниць на першому і другому поверхах – це був своєрідний кордон, який відділяв гетто від міста.
«Процес примусового переселення всіх євреїв міста, а на час окупації це було більше 30 тисяч, у гетто розпочався лише після першої масової акції 12 жовтня 1941 – розстріл на єврейському цвинтарі 7–12 тисяч, «практичною» метою нацистів було зменшення загальної кількості єврейського населення, задля «втиснення» у межі виділеного для гетто», – розповідає Любов Соловка.
Впродовж кількох днів з території, відведеної під гетто, виселили поляків і українців, натомість туди набили євреїв.
«Значно більше, ніж могло там поміститися», – відмічає науковиця.
Спочатку гетто було відносно «відкритим» та мало 6 виходів, так званих «шлюзів» – воріт, біля яких розміщувалися пости поліції. Та згодом гетто зробили закритим.
«До березня 1942 року у гетто мали місце постійні поодинокі, але жорстокі розстріли. Щодня, за спогадами лікаря Лібесмана, вмирало по 10–15 осіб», – додає Любов Соловка.
А з кінця березня 1942, напередодні єврейської Пасхи, яку того року відмічали 2 квітня, починається вже систематичне знищення євреїв міста.
«Оточивши центр гетто, 2 300–5 000 осіб було схоплено й вивезено у табір масового знищення євреїв Белжець. У гетто спалили 30 будинків, «кидаючи в них гранати», загинули ті, хто не хотів вийти зі сховків і підвалів», – повідомляє історичні факти науковиця.
Дуже часто, щоб уникнути смерті, євреї переховувались у каналізаційних мережах. Для цього вони звертались до майстрів, які їх добре знали. Серед них було і чимало українців, які допомагали євреям Станіславова.
«Є навіть такий факт, що українець спеціально причепив собі на одяг зірку Давида, щоб проникнути в гетто і допомогти євреям. Для того, щоб переховуватись в каналізаційних мережах, їх потрібно було знати – щоб не заблудити, щоб не втопитися. Тому євреї і послуговувались допомогою українців, які знали ходи-виходи зі станіславівських мереж», – розповідає Любов Соловка.
Подібну історію описує і австрійська журналістка і письменниця Елізабет Фрейндліх в книзі «Знищення міста на ім’я Станиславів».
Уродженка Відня Анна Горн, якій тоді було 20 років і яка, живучи в Сілезії, через тодішні події 1939-го втекла до Станиславова, розповідає, що про заплановану ліквідацію гетто її попередив робітник неєврей. Щоб проникнути до неї в гетто, він прикріпив собі на одяг зірку Давида… Із допомогою одного сантехніка, який жив у її будинку й свого часу брав участь у спорудженні каналізації, добре знаючи її структуру, Анні та її братам вдалося сховатися там і пересидіти кілька днів. Коли вони вилізли, побачили, що підвали й квартири повні мерців.
Довідково:
Зірка Давида – то символ нації єврейського народу. В період Голокосту за наказом нацистів євреї повинні були носити відмітний знак «Жовту зірку» або «Лату». Лати треба було носити спереду і ззаду на верхньому одязі для того, щоб відповідно до расової політики нацистів можна було відрізнити єврея від будь-якої людини іншого етнічного походження. Окрім жовтої зірки часто використовувалися інші додаткові позначення. Наприклад, вводилися спеціальні нарукавні пов’язки із зіркою Давида або нашивки на грудях з номером будинку, де живе цей єврей.
