У серпні цього року “Українська Правда” з посиланням на власні джерела у правоохоронному органі повідомила, що Генеральна прокуратура України готує підозру директору Національного антикорупційного бюро Артему Ситнику.
Відтоді у медіа чи не щодня стали з’являтися згадки про директора Бюро в контексті розслідувань проти нього, а генеральний прокурор України Юрій Луценко підтвердив намір вручити йому підозру.
На підставі публічно відомої інформації та судових ухвал Центр протидії корупції спробував розібратися, скільки справ є у генпрокуратурі стосовно Ситника та наскільки обґрунтованими можуть бути підозри слідства.
Правоохоронці перевіряють як мінімум 5 можливих порушень Ситником закону у двох кримінальних провадженнях – у так званій справі “off-the-record” та “незаконно набутої квартири”. Обидві мають ознаки замовності, але у жодній поки не висунули підозру.
Після інциденту, який днями відбувся недалеко від будівлі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керівник САП Назар Холодницький вимагатиме від СБУ та Нацполіції відкрити ще кілька проваджень щодо дій НАБУ. За даними УП, їх таки відкриють по чотирьом епізодам: прослуховування, викрадення авто, ДТП і побиття.
Утім не виключено, що ГПУ має більше “компромату” на директора НАБУ і головний “козир” тримає в рукаві. Щоправда в публічних джерелах відсутня інформація про будь-які інші факти та епізоди, які б могли бути такими “козирями”.
Однак уже зрозуміло, що справи та “докази” для них штампуються слідством з однією метою – прибрати Ситника з НАБУ чимшвидше.
Оскільки із законними підставами звільнення у влади не складається, схоже, в “ситуативній кімнаті” на Банковій обрали інший шлях – відсторонити директора Бюро з посади за рішенням суду на період досудового розслідування. А для цього вистачить нашвидкоруч сконструйованих за надуманими обставинами підозр у будь-якій справі, яку можна “продати” всередині країни як реальну.
“Справа off-the-record”
Приводом для початку цієї справи був опублікований нарфронтівцем Антоном Геращенком аудіозапис. Там чоловік зі схожим на Артема Ситника голосом розповідає про хід розслідування у так званій справі про “незаконне збагачення військового прокурора сил АТО” Костянтина Кулика, який сьогодні займає посаду заступника керівника міжнародного департамента ГПУ.
Детективи НАБУ встановили, що в Кулика невідомо звідки з’явилася нерухомість більш ніж на 3 млн грн, яку він записав на свою цивільну дружину Німець, дохід котрої теж на дозволяв придбати таке майно. У Бюро завершили розслідування і передали справу до суду в жовтні 2016 року.
Одразу після публікації плівок – 17 листопада 2017 року – Генпрокуратура відкрила справу проти Ситника через ймовірне розголошення даних слідства за зверненням депутатки від “Народного фронту” Олени Масоріної та цивільної дружини Кулика.
Оприлюднений запис містить розмову, під час якої начебто Артем Ситник розповідає журналістам деталі діалогу, отриманого НАБУ в результаті прослуховування дружини Кулика.
Із розшифровок запису можна дізнатися, що дружина прокурора у приватній розмові обговорювала ніщо інше, як версії, за допомогою яких вона може пояснити слідству походження своїх статків.
Правовий аналіз аудіозапису свідчить про те, що навіть за умови підтвердження голосу з плівок, поведінка директора НАБУ може бути визнана неетичною, але точно не злочинною.
По-перше, самі плівки можуть використати як доказ у справі лише у випадку, якщо запис робив професійний журналіст під час виконання редакційного завдання, а не потайки, і всі учасники розмови були обізнані та дали згоду на запис. Вочевидь, формат “не під запис” цього не передбачав.
У ГПУ вважають інакше і кваліфікували справу одразу за 4 статтями Кримінального кодексу:
- порушення таємниці телефонних розмов (ч. 2 ст. 163);
- порушення недоторканності приватного життя (ч. 1 ст. 182);
- розголошення державної таємниці (ч. 1 ст. 328);
- розголошення даних досудового розслідування (ч. 2 ст. 387 КК України).
З юридичної точки зору жодного з перелічених вище складів злочину в діях Артема Ситника немає і не може бути, тому, що “порушення таємниці телефонних розмов та недоторканності приватного життя” могло мати місце лише у випадку, якби НАБУ прослуховувало дружину Кулика без відповідної ухвали суду. Але тоді б навряд справу Кулика направили до суду прокурори САП.
Порушення державної таємниці, тобто розсекречення прослушки та її методів, теж виключається. Зі слів Ситника, ці матеріали у справі “прокурора Кулика” були розсекречені у встановлений законом спосіб, а на їхнє розголошення він мав дозвіл від детектива.
Сам же off the records Ситника та журналістів, за версією слідства, відбувся через рік після того, як справа Кулика була направлена до суду. Це у принципі виключає будь-яку шкоду від оприлюднення інформації з неї, адже адвокати Кулика вже були ознайомлені з цими матеріалами.
“У силу займаної посади я постійно спілкуюся з журналістами. Це – нормальна практика всіх правоохоронних і державних органів, елемент прозорості в тому числі антикорупційних органів. Формати спілкування з журналістами є різними. У мене дійсно були зустрічі з журналістами у форматі off the records”, – пояснив свою позицію директор НАБУ.
З огляду на це, жодна фоноскопічна експертиза невідомого походження аудіозапису, яка за заявами Генпрокурора уже підтвердила голос Ситника, немає значення і не може бути доказом у цій справі, бо в діях директора Бюро немає складу злочину.
Цікаво, що у судових ухвалах, якими слідчі отримують доступ до необхідних доказів – йдеться лише про цей аудіозапис і більше жодних натяків на те, що слідчих цікавлять у цій справі будь-які інші факти чи дії директора НАБУ.
Ситника та його заступника Гізо Углаву, а також декількох журналістів, які за версією слідства, могли бути присутніми на зустрічі, допитали ще восени минулого року. Через рік генпрокурор заявить, що всі свідки у справі “відмовилися давати покази”, і слідство не змогло встановити ані часу, ані місця їхньої імовірної зустрічі.
Розслідування у “справі off the records” знову активізували влітку цього року.
13 серпня Печерський суд дозволив ГПУ вилучити у САП матеріали кримінальної справи щодо Кулика, зокрема протоколи за результатами прослуховування телефонних розмов його дружини.
27 серпня той же суд санкціонував отримання великого обсягу даних із мобільних журналістів, адже, як пояснив Луценко, іншого способу довести факт off the records зустрічі та кола її учасників у ГПУ не знайшли.
Журналісти назвали такі дії слідства втручанням у їхню професійну діяльність, спробою відстежити й викрити їхні джерела та оскаржили санкцію на доступ до їхніх мобільних у суді, в тому числі – в Європейському суді з прав людини.
14 вересня генпрокурор в прямому ефірі одного з телеканалів анонсував вручення підозри директору НАБУ. У контексті звинувачень щодо Ситника одразу постає питання до Луценка: хіба не є розголошенням матеріалів слідства анонсування підозри і чи дали на це письмовий дозвіл слідчий і прокурор у справі? І якщо дали, то в чому вони більше зацікавлені: в поширенні цієї інформації у ЗМІ чи в реальній ефективності розслідування, яке неможливе за умови анонсування підозри?
У разі доведення справи проти Ситника до підозри та суду, захист Кулика намагатиметься визнавати інформацію з прослушки Німець недопустимими доказами або проситиме суд не розглядати їх до моменту завершення розслідування у справі за її заявою. Це відтвермінує або взагалі унеможливить вирок Кулику.
Найцікавіше – це вибірковість “правосуддя” Луценка. Наприклад, в аналогічній справі “акваріумних плівок” Назара Холодницького, якого “слухали” детективи НАБУ в рамках кримінальної справи ГПУ, зафіксовано, як спецпрокурор зливає інформацію кримінальних проваджень фігурнатам ще задовго до завершення розслідувань, інструктує їх, як свідчити та діяти під час обшуків та дає незаконні вказівки підлеглим. Все це мало невідворотні наслідки для різних справ і тягне на три склади злочинів, однак Холодницький отримав лише догану. Сам генпрокурор у діях керівника САП складу злочину не бачить, адже йому вигідне перебування Холодницького на посаді.
“Записи аналізували Ситник і я. У них явно вбачаються дисциплінарні порушення. Можу з упевненістю сказати, що хабарів, які одержував або вимагав Холодницький, там не зафіксовано, кримінального переслідування я не вбачаю”, – прокоментував Луценко.
Ще більш цинічно з боку Луценка виглядає звинувачення Ситника в розголошенні держтаємниці та даних досудового розслідування в той час, коли саме з вуст Луценка та його прес-секретарки Лариси Сарган вся країна дізналася про реальне ім’я та прізвище агента НАБУ, що дійсно на той час було держтаємницею. Також, ГПУ зараз розслідує агентів Бюро за провокацію хабаря та фіктивне підприємництво у справі, де це було частиною їхньої легенди.
Або ж згадати скандальну справу ГПУ щодо члена Вищої ради правосуддя Гречківського, де Генпрокурор публічно під час свого брифінгу попередив останнього про майбутній обшук.
Таке розголошення даних слідства відбувається навіть в фейсбук-постах Генпрокурора. Усе це лише підтверджує відверту упередженість Луценка і замовний характер дій ГПУ.
“Квартирна справа Ситника”
Згідно з відомостями судового реєстру, 24 травня 2017 року ГПУ відкрило справу за статтею “отримання неправомірної вигоди” щодо діяльності Артема Ситника до його призначення в НАБУ, коли він працював у місцевій прокуратурі.
Приводом для початку цієї справи стали публікації ЗМІ про розкішний рівень життя деяких керівників місцевих прокуратур Київської області. На думку ГПУ, така невідповідність могла бути наслідком отримання прокурорами хабарів.
Під час розслідування слідчі ГПУ вирішили перевірити, як Ситник у 2010 році купив 82-метрову квартиру у Броварах.
Чомусь у ГПУ не звернули увагу на те, що Ситник не був фігурантом тих журналістських матеріалів і не був на той час керівником місцевої прокуратури, у законності статків яких засумнівалося ГПУ. Та й взагалі, кримінальну відповідальність за незаконне збагачення ввели в Україні у 2011 році. Відтак, цей злочин неможливо інкримінувати Артему Ситнику по епізодах, що мали місце 8 років тому.
Отже, розслідування цього провадження здається безперспективним, тим більше, згадок про успіх слідства у справі квартир для верхівки місцевих прокуратур теж не чутно.
Натомість ці справи активно використовуються правоохоронними органами та навіть фігурантами справ НАБУ для публічної дискредитації Ситника.
Зокрема, обвинувачена НАБУ в незаконному збагаченні голова Держаудитслужби Лідія Гаврилова неодноразово заявляла, що справа проти неї пов`язана із тим, що вона готувала аудиторську довідку у справі “квартири Ситника”. Наведене не може відповідати дійсності, адже кримінальне провадження щодо Гаврилової розпочалося ще за декілька місяців до підготовки відповідної довідки.
***
Існує велика вірогідність, що чим ближче до виборів, тим більше з’явиться аналогічних справ проти Ситника.
Наприклад, нещодавно проти директора Бюро відкрили кримінальну справу через втручання у вибори президента США у 2016 році щодо очільника кампанії Дональда Трампа та лобіста Віктора Януковича в США Пола Манафорта.
Чомусь це зробили українськи правоохоронці, а не американські. У судовому реєстрі немає ухвал, які б пролили світло на фабулу цієї кримінальної справи. Утім, сам Ситник припускає, що тут теж може йтися про розголошення таємниці слідства.
“Коли з’явилися матеріали “амбарної книги”, де фігурувало це прізвище (Манафорта – УП). У подальшому було дуже багато запитів зі ЗМІ і детектив, який розслідував цю справу, дав дозвіл на підтвердження, що це прізвище фігурує … Наслідком цього, особисто для мене, було два позови і кримінальна справа про втручання у вибори президента США”, – розповів директор НАБУ.
Чим можуть закінчитися кримінальні провадження, порушені за надуманими приводами та без залізобетонних доказів, передбачити важко.
Очевидно одне – ГПУ з різних боків “копає” під Ситника та шукає будь-яку підставу, через яку його можна буде відсторонити або зняти з посади директора антикорупційного органу, якого боїться чи не весь політичний бомонд країни.
Олена Щербан, Тетяна Пеклун, Вікторія Савчук, Центр протидії корупції спеціально для УП
