Радянська влада судила його вдруге за тими ж звинуваченнями, за які Іван Гончаренко вже провів роки у концтаборі. Розстріляли воїна УПА 12 липня 1989 року, лише за два роки до проголошення Незалежності України
Про останнього розстріляного воїна УПА радянською владою розповідає “Еспресо.Захід“.
Життя з УПА
Іван Савич Гончарук народився 22 червня 1925 року у польському селі Грудки, мав двох братів та одну сестру. Власне вже у 1944 році саме на хуторі у сестри Домни Іван переховувався від мобілізації до Червоної Армії. А в липні того ж року долучився до лав УПА, було йому на той момент 19 років.
Хлопець пройшов двотижневий вишкіл та отримав своє псевдо – Лісовий. Після вишколу воїну видали зброю та патрони. Тим часом відійшли нацисти, та прийшли радянські війська, які поставили собі за мету повністю знищити національно-визвольний рух. У першому своєму бою Іван Гончарук разом з іншими членами двох загонів УПА потрапив у оточення військами НКВС, їх розгромили, а єдиним шансом вибратися –було йти на прорив. Так вони й зробили, і повернулися на хутір Вовки.
Варто також зазначити, що Іван Гончарук не був саме активним бійцем, він був господарчим – займався переважно збором від населення продуктів та одягу для повстанців, іноді брав участь у бойових операціях, де його ставили вартовим.
Перше заслання
Вперше за крок від смертної кари Іван опинився наприкінці 1945 року, коли його спіймали війська НКВД разом з іншими вояками УПА. Їх судили: звинувачували в ухиленні від служби в Червоній Армії, участі в боївці УПА та збиранні продуктів для неї, бойових діях проти НКВД і вбивстві місцевої мешканки. Першим вироком стала смертна кара, однак розстріл таки замінили на 20 років каторги та 5 років позбавлення громадянських прав.
Покарання Гончарука відправили відбувати в таборах на Колимі. Там він працював різноробочим, безоплатно. Проте після 10 років табору, улітку 1956 року радянська влада вирішила звільнити його через недоцільність подальшого тримання в ув’язненні. Але повернутися додому Іван права не мав.
Тому боєць УПА оселився в селищі Усть-Омчузі Магаданської області, влаштувався кухарем до військової частини. Там познайомився із майбутньою дружиною дівчиною Ганною Проценко. Сама із Сумщини, у тому селищі дівчина працювала швачкою. Згодом у них народилися син та донька. А до рідних Грудок Іван приїздив раз на три роки, лише такий мав дозвіл.
Іван Гончарук зміг повернутися до України лише 1975 року, разом із родиною вони осіли на Харківщині у селищі Комсомольське (нині Слобожанське).
Фото: Район.Історія
Смертна кара
У жовтні 1986 року управління волинське КДБ розпочало проти Івана Гончарука додаткове розслідування за тим же самим звинуваченням. Архівно-кримінальну справу № 13017 проти нього розпочали 29 червня і завершили 17 вересня 1987 року.
“Перейшов на сторону ворога, добровільно вступивши в банду УПА організації українських націоналістів (ОУН), яка спільно з фашистами вела збройну боротьбу проти радянської держави за відділення від Радянського Союзу Української РСР і встановлення на її території буржуазного ладу”, – за такими надуманими звинуваченнями арештували Івана в останні дні червня 1987 року.
24 червня 1987 року президія Волинського обласного суду скасувала вирок Івану Гончаруку від 28 березня 1946 року, після чого упродовж кількох днів його арештували. По 8 годин денно проводили допити Івана в Готвальді та Луцьку. Під час слідства влада тисла на родину, дозволяючи зустрітися з ним лише раз на три дні.
Відкритий судовий процес відбувся в місті Камінь-Каширський, він тривав від 12 до 16 жовтня 1987 року. Проте вирок був зрозумілий ще до його початку. Смертна кара.
За два роки до проголошення Незалежності України, у своїх останніх конвульсіях радянська влада розстріляла воїна УПА Івана Гончарука. Це трапилося 12 липня 1989 року в Києві. Місце його поховання – невідоме.
