Радянська влада судила його вдруге за тими ж звинуваченнями, за які Іван Гончаренко вже провів роки у концтаборі. Розстріляли воїна УПА 12 липня 1989 року, лише за два роки до проголошення Незалежності України
Про останнього розстріляного воїна УПА радянською владою розповідає “Еспресо.Захід“.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Життя з УПА
Іван Савич Гончарук народився 22 червня 1925 року у польському селі Грудки, мав двох братів та одну сестру. Власне вже у 1944 році саме на хуторі у сестри Домни Іван переховувався від мобілізації до Червоної Армії. А в липні того ж року долучився до лав УПА, було йому на той момент 19 років.
Хлопець пройшов двотижневий вишкіл та отримав своє псевдо – Лісовий. Після вишколу воїну видали зброю та патрони. Тим часом відійшли нацисти, та прийшли радянські війська, які поставили собі за мету повністю знищити національно-визвольний рух. У першому своєму бою Іван Гончарук разом з іншими членами двох загонів УПА потрапив у оточення військами НКВС, їх розгромили, а єдиним шансом вибратися –було йти на прорив. Так вони й зробили, і повернулися на хутір Вовки.
Варто також зазначити, що Іван Гончарук не був саме активним бійцем, він був господарчим – займався переважно збором від населення продуктів та одягу для повстанців, іноді брав участь у бойових операціях, де його ставили вартовим.
Перше заслання
Вперше за крок від смертної кари Іван опинився наприкінці 1945 року, коли його спіймали війська НКВД разом з іншими вояками УПА. Їх судили: звинувачували в ухиленні від служби в Червоній Армії, участі в боївці УПА та збиранні продуктів для неї, бойових діях проти НКВД і вбивстві місцевої мешканки. Першим вироком стала смертна кара, однак розстріл таки замінили на 20 років каторги та 5 років позбавлення громадянських прав.
Покарання Гончарука відправили відбувати в таборах на Колимі. Там він працював різноробочим, безоплатно. Проте після 10 років табору, улітку 1956 року радянська влада вирішила звільнити його через недоцільність подальшого тримання в ув’язненні. Але повернутися додому Іван права не мав.
Тому боєць УПА оселився в селищі Усть-Омчузі Магаданської області, влаштувався кухарем до військової частини. Там познайомився із майбутньою дружиною дівчиною Ганною Проценко. Сама із Сумщини, у тому селищі дівчина працювала швачкою. Згодом у них народилися син та донька. А до рідних Грудок Іван приїздив раз на три роки, лише такий мав дозвіл.
Іван Гончарук зміг повернутися до України лише 1975 року, разом із родиною вони осіли на Харківщині у селищі Комсомольське (нині Слобожанське).
Фото: Район.Історія
Смертна кара
У жовтні 1986 року управління волинське КДБ розпочало проти Івана Гончарука додаткове розслідування за тим же самим звинуваченням. Архівно-кримінальну справу № 13017 проти нього розпочали 29 червня і завершили 17 вересня 1987 року.
“Перейшов на сторону ворога, добровільно вступивши в банду УПА організації українських націоналістів (ОУН), яка спільно з фашистами вела збройну боротьбу проти радянської держави за відділення від Радянського Союзу Української РСР і встановлення на її території буржуазного ладу”, – за такими надуманими звинуваченнями арештували Івана в останні дні червня 1987 року.
24 червня 1987 року президія Волинського обласного суду скасувала вирок Івану Гончаруку від 28 березня 1946 року, після чого упродовж кількох днів його арештували. По 8 годин денно проводили допити Івана в Готвальді та Луцьку. Під час слідства влада тисла на родину, дозволяючи зустрітися з ним лише раз на три дні.
Відкритий судовий процес відбувся в місті Камінь-Каширський, він тривав від 12 до 16 жовтня 1987 року. Проте вирок був зрозумілий ще до його початку. Смертна кара.
За два роки до проголошення Незалежності України, у своїх останніх конвульсіях радянська влада розстріляла воїна УПА Івана Гончарука. Це трапилося 12 липня 1989 року в Києві. Місце його поховання – невідоме.
