Договір про копалини знову псує стосунки Києва та Вашингтона. Пише Главком
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Відносини між Києвом та Вашингтоном, які ніби нормалізувалися після публічного скандалу у Білому домі, – знову під загрозою. Приводом стала угода про корисні копалини, яку мала підписати українська делегація під час того самого візиту 28 лютого, але поїхала ні з чим через роздратування Дональда Трампа. До обговорення підписання угоди згодом повернулися, але тепер її умови куди небезпечніші для України, а хазяїн Білого дому на вихідних в ультимативній формі пригрозив «великими проблемами», якщо українська влада відмовиться від підписання договору.
Про ту саму угоду, з якою Зеленський їхав до Вашингтону, вже не йдеться: якщо місяць тому американці були готові підписати рамковий документ з основними параметрами, то зараз вони надіслали до Києва свій варіант детальної остаточної угоди, яка має бути ратифікована Верховною Радою. І цей варіант, який дивним чином просочився у ЗМІ, має такий вигляд, що ніби США воювали з Україною і тепер виставляють умови репарацій переможеному.
Президент України Володимир Зеленський вже висловився з цього приводу. Він зробив ремарку, що спільного бачення варіанту угоди ще немає, м’яко дорікнув американським партнерам постійною зміною умов, але однозначно дав зрозуміти, що головну «червону лінію» не перетне. Йдеться про вимогу Штатів, яка містилась в першому варіанті американської пропозиції, потім звідти зникла і зараз знову з’явилася: повернути кошти за допомогу, вже надану попередньою адміністрацією Джо Байдена. Це несе у собі не тільки загрози не тільки для спустошеного українського бюджету, а й створює небезпечний прецедент: якщо Україна раптом погодиться на це, інші донори також можуть з часом пред’явити рахунки на повернення коштів за допомогу, яка надавалася без будь-яких умов.
«Ми не будемо сприймати борги, як я і казав. Це для мене зрозумілі абсолютно речі», – підкреслив Зеленський, але допустив, що Україна буде відшкодовувати допомогу, яку надаватиме вже нова американська влада. «Якщо матимуться на увазі якісь перспективи, нова підтримка, нові пакети підтримки – тоді США, напевно, можуть ставити ті чи інші умови. Ми розуміємо, що безкоштовно ця команда нам нічого робити не буде», – визнав глава держави та пообіцяв комунікувати з суспільством усі «ризикові речі», що спливуть в угоді.
Водночас Зеленський обережно зауважив, що не хотів би, аби у Сполучених Штатів виникло відчуття, що Україна в цілому проти угоди. «Ми показували постійно наші позитивні сигнали, для нас важливо зберегти допомогу або обмін розвідданими від США і тому ми конструктивно діємо щоденно», – дипломатично зауважив український президент.
Трамп був не таким дипломатичним. «Він (Зеленський) намагається вийти з угоди щодо рідкісноземельних корисних копалин, і якщо він це зробить, у нього виникнуть великі, великі проблеми», – у своєму стилі заявив господар Білого дому.
Дональд Трамп у неділю заявив журналістам, що на Володимира Зеленського можуть очікувати «великі проблеми»
фото: Reuters
Що це, наприклад, можуть бути за проблеми, раніше повідомило агентство Reuters: Вашингтон погрожує Києву відключити життєво важливу для фронту систему супутникового зв’язку Starlink у разі, якщо українська сторона продовжуватиме гальмувати підписання документа.
Про те, що Україна не готова до підписання угоди, яка містить лише її односторонні зобов’язання, ще 22 лютого повідомило видання Sky News. А видання The Telegraph зазначило, що умови нинішнього варіанту угоди, ідею якої свого часу запропонував Штатам сам Зеленський, є гіршими, ніж фінансові санкції, накладені на Німеччину і Японію після їхньої поразки у війні в 1945 році, і гіршими, ніж репарації, накладені на Німеччину за підсумками Першої світової війни.
Умови «репарацій»
З лаконічної попередньої рамкової угоди, яку Зеленський наприкінці лютого віз на підписання до Білого дому, документ, який надіслали американці, перетворився у талмуд на 58 сторінок. Це нормально для міжурядової угоди, в якій мають бути прописані всі деталі майбутньої співпраці, проте зміст документу – це фактично скрупульозно оформлений ультиматум, згідно з яким американська сторона ухвалює всі рішення та отримує повний контроль над українським видобутком, а українська сторона не отримує нічого, окрім зобов’язань. Причому якщо при обговоренні першого варіанту угоди на самому початку йшлося про рідкоземельні метали, то з часом апетити США зростали і нова угода включає вже не тільки метали, а й «важливі корисні копалини та інші корисні копалини, нафту, природний газ (включно зі зрідженим), паливо або інші вуглеводні та інші матеріали, що видобуваються».
США націлилися на видобуток газу в Україні
Одразу варто зазначити, що проєкт угоди, складений американцями, більше нагадує класичну бізнес-угоду, а не міжнародний договір. Проєкт складений за американським правом, під юрисдикцією штату Делавер.
Власне, ключовою структурою, яка контролюватиме такий масштабний процес як видобуток корисних копалин, пропонується зробити класичний інвестфонд – «Американсько-український інвестиційний фонд реконструкції та розвитку» (US-Ukraine Reconstruction Investment Fund). Свої частки в ньому матимуть відповідно США та Україна. Штати будуть представлені Міжнародною фінансовою корпорацією з розвитку (International Development Finance Corporation або DFC). Причому у Штатів в фонді буде більшість для прийняття рішень (три голоси проти двох в раді директорів), українська сторона – лише «обмежений партнер» без права ветувати рішення головного партнера та приймати щось самостійно. Генеральний партнер матиме право у подальшому змінювати, як йому заманеться, не тільки структуру фонду та інші організаційні умови на кшталт створення керуючих компаній чи визначення регламенту, а й саму угоду.
Також за версією, що просуває американська сторона:
- Україна буде зобов’язана вкладати у фонд 50% своїх доходів від усіх нових проєктів у галузі природних ресурсів та інфраструктури;
- Кошти, які поступатимуть на рахунки фонду, конвертуватимуться у валюту та будуть виводитися за кордон;
- Новостворений фонд не буде обкладатися податками;
- Україна не зможе втручатися в повсякденне управління фондом;
- Україна буде зобов’язана представляти нові проєкти на розгляд керівництва фонду, корпорація DFC зможе отримувати місця у раді директорів цих проєктів;
- Відхилені проєкти Україна не зможе пропонувати іншим інвесторам протягом щонайменше одного року;
- США отримають пріоритетне право на купівлю українських корисних копалин незалежно від того, чи фінансує фонд їхній видобуток;
- Україна не зможе продавати критично важливі корисні копалини країнам, які США вважають своїми «стратегічними конкурентами»;
- Україна не зможе ініціювати судові розгляди в судах, що знаходиться за межами США тощо.
Ну, і найголовніше – у той час як Україна зобов’язується поступитися правом на свої природні ресурси, США жодних грошей в розвиток добувної галузі, принаймні, на перших порах, не вкладають. Початковий внесок американців складатиме вартість вже наданої Україні допомоги з моменту початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Її ще треба порахувати точно, але попередньо фахівці Незалежного інституту Кіля оцінюють її в $123 млрд (сюди входить навіть та допомога, коли ці кошти фактично лишалися в американській економіці). Звісно, це не $500 млрд, про які Трамп говорив з самого початку, але й така сума, яку треба буде повернути постфактум за допомогу, яка надавалася як безповоротна, відверто шокує. Якщо Київ буде гальмувати з погашенням «боргу», передбачена щорічна пеня в 4%.
Поклади рідкоземельних металів в Україні. Але, судячи з другої версії угоди, яку просувають США, цього команді Трампа здалося замало
інфографіка: CNN
Кошти для наповнення фонду збиратимуться з майбутніх доходів від видобутку: у фонд надходитиме половина вартості усіх нових ліцензій та рентних платежів з нових родовищ. Один з нечисленних «пряників» для України в проєкті угоди – відсутність обов’язку перераховувати ренту від вже існуючого видобутку, хоча такі плани у американців раніше були. Також фонд може реінвестувати всі або частину отриманих доходів у проєкти в Україні, при цьому отримуючи половину майбутніх доходів бюджету від цих інвестицій. Але опцію реінвестування фонд застосовуватиме на свій розсуд.
Ще одна цікава деталь: Україна не має права виходити з фонду чи пробувати передати свою частку третій стороні, а от штатівська DFC – може, і гіпотетично американська частка може опинитися у будь-кого, навіть у наших ворогів і недоброзичливців.
На цьому тлі надання фонду необмежених повноважень перевіряти рахунки будь-якого українського міністерства чи відомства виглядає «дрібницею».
Ну, і вишенька на торті – про жодні гарантії безпеки для України, крім заходження на її територію американського бізнесу (ніби зараз його нема), в угоді очікувано не йдеться. Звісно, можна фантазувати, що пізніше Вашингтон може прописати ці гарантії в інших документах, але поки що на руках у Києва фактична вимога передати контроль над надрами без жодних зобов’язань партнера та ще й з перспективою «стати на лічильник».
«Це – не міжнародний документ»
Ще до офіційного оприлюднення цього кабального варіанту угоди він спричинив хвилю обурення в українському суспільстві, зокрема, у Верховній Раді, яка має остаточно дати йому «зелене світло». Прогнозовано категорично проти виступила опозиція, принагідно не забувши пнути Зеленського за зрив візиту до Білого дому, коли на столі лежав куди більш «травоїдний» варіант. Хоч сам Зеленський намагається ховати свій явний скепсис до американської пропозиції, жорстко розкритикували забаганки Білого дому і в пропрезидентській фракції. Так, голова парламентського комітету із закордонних справ Олександр Мережко назвав версію документа, надіслану у Київ, «абсурдною» і такою, що взагалі не схожа на міжнародний договір.
«Як юрист-міжнародник нагадаю, що в міжнародному праві є таке поняття як «засада добросовісності», – каже Мережко в розмові з «Главкомом». – Елементом цієї засади є послідовність позиції. Ми зі Сполученими Штатами опрацювали разом текст міжнародної угоди про рідкоземельні метали, який готові були підписати і почати опрацювання справжнього повноцінного міжнародного договору з усіма деталями. І раптом виникає абсолютно незрозумілий документ, написаний в стилі типового американського контракту, який регулюється не міжнародним правом, а правом штату Делавер. Якщо ми домовились про одне, то інша держава не має права в односторонньому порядку пропонувати ультимативно вимагати підписувати інший односторонній документ. Це суперечить і основам міжнародної політики, і міжнародному праву. Просто уявіть, якби ми Штатам запропонували підписати такий документ».
Мережко наполягає: згідно з міжнародним правом, потрібно сідати за стіл переговорів і розробляти документ на принципах взаємної вигоди. Зокрема, він нагадує про засаду Pacta sunt servanda (латинський вислів, який застосовується у міжнародному праві для визначення положення про обов’язковість укладених договорів – «Главком»).
«За цим столом треба запитати – а яка доля першого документа, який ми не підписали, але вже погодили? Чому з’явився новий варіант, який не враховує того, що було у попередньому? – задається питаннями депутат. – За своєю формою це навіть не міжнародний договір, а якийсь контракт, який намагаються представити як міжнародний документ. У президента, по суті, немає повноважень на те, щоб давати на нього згоду. За статтею 13 нашої Конституції взагалі з цього питання треба референдум проводити. Президент може будь-що підписати, але ніхто в парламенті за це не проголосує, бо це антиконституційно. І ще одне питання, яке поставив би американцям: якщо ви наполягаєте, що це обов’язковий міжнародний договір, і ми маємо його ратифікувати, то чи самі США будуть його ратифікувати в Сенаті двома третинами голосів? Це буде, скажімо м’яко, непросто».
У шоці від зухвалості команди американського президента перебуває і західна преса. Видання Politico на прикладі угоди про копалини робить висновок, що Дональд Трамп не бачить користі у допомозі союзникам. «Президент США діє як воєнний спекулянт, аморально користуючись моментом, щоб обдурити», – зазначає видання.
«Трамп допоможе сусідові лише заради наживи»: з таким промовистим заголовком вийшла стаття у виданні Politico, присвячена новим умовам США щодо угоди про копалини
Politico порівнює Трампа з колишнім американським президентом Франкліном Рузвельтом та його політикою лендлізу часів Другої світової війни:
«У грудні 1940 року тодішній президент США Франклін Д. Рузвельт пояснив ідею свого плану позичити та орендувати запаси військового обладнання Британії, що перебувала в облозі. Він порівнював це з пропозицією сусідові використати садовий шланг для гасіння пожежі в будинку. «Ви б не сказали своєму сусідові: «Мій садовий шланг коштував мені 15 доларів; ви повинні заплатити мені за нього 15 доларів», – сказав Рузвельт. Просто треба повернути шланг, коли полум’я буде погашено.
Але Трамп в момент найбільшої небезпеки для свого сусіда користується прекрасною бізнес-можливістю, затримуючи шланг, доки не отримає в рази більше, ніж заплатив за нього – готівкою наперед».
Politico нагадує, що рузвельтівські угоди про лендліз передбачали відплату не грошима чи повернутим обладнанням, а вимагали «спільних дій, спрямованих на створення лібералізованого міжнародного економічного порядку в післявоєнному світі»: «Це, звичайно, не те, що спрацювало б для Трампа – він хоче зруйнувати порядок, для якого Рузвельт заклав основу».
Перестаралися з наживкою
Утім, здається, ні в кого у світі нема (й не було) ілюзій, що Трамп є новим Рузвельтом. Власне, і крок з пропозицією угоди про корисні копалини, який свого часу зробив Зеленський, був зроблений з розрахунком на те, аби зіграти на бізнес-жилці Трампа, яка превалює у нього над всім іншим. Але навряд чи на Банковій могли уявити, що новий американський президент, користуючись слабкістю України, так глибоко захопить наживку, що спробує з’їсти з черв’яком й… рибалку.
І наразі Володимир Зеленський опинився у надто непростій ситуації: з одного боку, побажання американців вочевидь неможливо виконати, з іншого – знову виводити Трампа з себе, коли експресивний американський президент намагається балансувати між Києвом та Кремлем під час «мирних перемовин», що тривають, – надто небезпечно. Тим більше що росіяни швидко «скопслеїли» українську ідею та запропонували Штатам розробку своїх покладів рідкоземельних металів в рамках «майбутньої економічної угоди між країнами».
Суперечки щодо угоди про українські копалини відбуваються на тлі перемовин США та Росії щодо завершення війни в Україні. Москва також спокушає Вашингтон своїми надрами
фото: АР
Якщо згадати умови, які Вашингтон виклав щодо першого варіанту угоди про копалини, то вони також виглядали неприйнятними для української сторони, але в результаті їх вдалося перетворити у цілком компромісні. Тож можна припустити, що і зараз США використовують класичну тактику торгу: просять по максимуму, аби згодом «піти на поступки», але все одно отримати більше, ніж хотіла б дати Україна. Принаймні вже точно більше ніж те, про що йшлося місяць тому.
З іншого боку, США продовжують використовувати угоду як важіль впливу на Київ під час занадто млявих для Трампа «мирних перемовин». Перед тим, як звинуватити Зеленського у невиконанні домовленостей стосовно угоди, Трамп ледь не вперше відкрито висловив роздратування тактикою Володимира Путіна, який ігнорує всі миротворчі зусилля американської адміністрації, та пригрозив додатковими митами на російську нафту. Каміння в бік незговірливого Зеленського могло бути кинуте «для балансу».
Відверто «хижа» друга версія угоди про копалини лишає простір і для зовсім конспіролого-апокаліптичних теорій. У Білому домі не могли не розуміти, якою буде реакція Києва на такі відверто неприйнятні умови. Тож метою Вашингтону може бути не намагання домовитися, а просто пошук приводу для остаточного псування відносин з українською владою.
Втім, у українських переговорників ще є шанс спробувати вичавити максимум позитиву з угоди, що наразі виглядає абсолютно програшною. Але для цього треба зіграти важкий матч з командою Трампа на її полі.
Павло Вуєць, «Главком»
