Іван Цахнів з села Росільна, що у Дзвиняцькій громаді, пригадує, як колись уявляв, що стане військовим. Проте, хлопець і подумати не міг, що зовсім скоро у двері постукає війна, а колишні думки про камуфляж та захист Батьківщини стануть реальністю.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Той день, 24 лютого 2022 року, він памʼятає, ніби це було ще вчора. Новина про початок повномасштабного вторгнення багатьох шокувала та скувала. А він тоді твердо вирішив, що поповнить лави ЗСУ, пише Місто.
«Оскільки під час навчання в університеті я проходив підготовку на військовій кафедрі, то мав чимало друзів, які напряму були пов’язані з військовою справою. Я почав дізнаватися в них, куди можна поїхати. Один з них мені передзвонив та повідомив, що є місце до нього в бригаду. 26 лютого я зранку я вирушив вже на місце, — пригадує хлопець.
За ці роки Іван встиг побувати в багатьох точках. У військових все безвідмовно — за наказом. Спочатку це були Дніпропетровський, Запорізький та частково Донецький напрямки. Відколи його 75 батальйон 102 бригади ТРО зайшов на першу лінію оборони, то вони оберігають стабільно один напрямок.
«Я ні тоді, ні тепер не думаю про те, скільки це буде тривати. Мене більше хвилює, що я можу зробити тут і зараз. Війна — це складно. Проте найважче на ній — втрачати побратимів. До цього не звикнеш і за цей період це взагалі найгірше, що можна уявити, — розповідає захисник.
За свою цивільну спеціальність отримав позивний «Хакер». Каже, що вони з побратимами вже давно стали як одна сімʼя.
«Неважливо, чи це хлопці 20-25 років, чи це старші 50+. Кожен намагається допомогти один одному, щось підказати. Ми всі ділимось досвідом, адже кожен обізнаний у різних сферах життя.»
Зараз хлопець обіймає посаду офіцера групи планування штабу. Проте за три роки змінив вже декілька посад та колективів. Каже, що змінюється все — війна, завдання, люди в країні.
«Українці можуть бути згуртованими. Це вони неодноразово показували тим самим 2014 роком, Майданом, початком війни. Зараз цього дуже не вистачає. У нас немає ідеї та напрямку, щоб вони разом пішли до певної мети. Хочеться, щоб люди не втрачали віру та більше активізувалися у своїх діях, — каже «Хакер».
Військові мають такий самий доступ до інформації, як і всі інші люди в країні. Тому захисники бачать всі інциденти з підпалами військових автомобілів, підривами відділень ТЦК та протестами проти мобілізації.
«Коли читаєш новини то задумуєшся, адже не так важливо те, яке ми, як військові, вибрали для себе життя. Питання в тому, що майбутнє покоління має нас замінити, щоб розвивати нашу державу. Прикро, коли хлопці від 15 до 20 з гаком років ведуться на російську пропаганду, поширюють її й роблять ганебні вчинки. Третій рік війни. Кожен на своєму фронті бореться за те, щоб цього було менше. Але, на жаль, знаходяться люди, які не тільки не допомагають своїй країні, але й руйнують все те, що ми робимо.»
Попри все Іван віддано вірить в перемогу, будує плани на майбутнє. Каже, що ситуації у військових звичайно ж бувають різні, проте він завжди старається бути на звʼязку з рідними та коханою, щоб не давати зайвих приводів для хвилювання. Друзі також не забувають про нього, часто пишуть, підтримують та дуже чекають, щоб йому нарешті дали відпустку й вони могли провести час разом.
«Дуже приємно, коли на нову пошту чи через волонтерів передають посилки. Завжди цікаво дивитись, що ж туди поклали на цей раз. Так само приємно зустрічати тут знайомих людей. Додому всім хотілося б звичайно частіше, але це все залежить від, насамперед, обстановки тут на місці. Окрім того, людей тут багато, додому кожен хоче, тому є певна черговість і ми мусимо її дотримуватись.»
А поки підходить до завершення третій рік служби. Міняється все, проте віра у перемогу залишається незламною.
«Я вірю, що війна закінчиться. Питання тільки коли і яким чином. Це вже хай вирішують наші політики та командувачі, які мають більше важелів впливу й знають, чим можна поступитись в певних ситуаціях, а чим не варто. Вірю, що цьому буде кінець і маю надію на краще, — підсумував Іван Цахнів.
