Очі, які не забути: Сповідь бойової медикині "Аліси" з Прикарпаття
Диван на коліщатках в темній вітальні

Очі, які не забути: Сповідь бойової медикині “Аліси” з Прикарпаття

Автор: Олег Мамчур
08/05/2025 13:33
-Реклама
-Реклама
-Реклама
blagodeveloper.com/promotional-landing/
-Реклама
Азов
-Реклама
купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні

Її звати Оксана, але на передовій усі знають її за позивним “Аліса”. Вона — бойова медикиня одного з підрозділів 23 інженерно-позиційного полку Збройних сил України.

Реклама: Місцеві пропозиції
Ремонт зарядних станцій BGA, якість і надійність.
Ремонт інверторів, Ecoflow, зарядних станцій.”

“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.

До повномасштабного вторгнення працювала операційною медсестрою з п’ятирічним досвідом. Та війна змінила все, пише Бліц-Інфо.

— У військкоматі мені кілька разів відмовляли. Жінка, маленька дитина — на той момент доньці було лише чотири, — згадує вона.

Переламним моментом став дзвінок від рідного брата. Він перебував в оточенні, його побратим був поранений.

— Ми з братом по телефону разом рятували життя. Тоді я зрозуміла: мої знання потрібні ЗСУ.

Влітку 2022 року Аліса одягла піксель і стала бойовою медикинею. Почались ротації на сході. Біль, страх, втрати — і віра. Віра, що кожна хвилина на фронті може врятувати чиєсь життя.

Одну з найтяжчих історій Аліса пережила на Покровському напрямку.

— Приїхали два пікапи, повні поранених. Один хлопчина, йому було років 19, вийшов із машини і просто заплакав: “Це моя перша ротація. Допоможіть мені”. Ми надали допомогу десятьом пораненим. Дев’ять — вижили. Один, на жаль, ні.

Вона пам’ятає його очі. Зелено-ізумрудні, мов у мультфільмах. І 45 хвилин після — просто сиділа поряд, не в силі підійти. Зрештою наважилась — і закрила йому очі.

— Я качала його 48 хвилин. Руки боліли настільки, що здавалося, більше не витримаю. Але зупинитись не могла.

Були й інші випадки — евакуації, боротьба за життя в дорозі, крики, сльози, надія. Одного з поранених, що тричі втрачав свідомість, вона особисто доправила до госпіталю в Покровську, буквально “видерши” в смерті.

— Йому врятували життя. Так, ампутували ногу. Але лікарі сказали: якби я не влила розчини — не довезла б.

Сьогодні Аліса не бачить себе в цивільній медицині. Вона — на своєму місці.

— Я потрібна тут. Тут — мої побратими. Тут — життя. І тут — мій рюкзак, 30-35 кг, у якому є все, аби рятувати. Він завжди поруч. Як і моя війна.

А найбільше вона хоче миру. Для своєї доньки. І для всієї України.

Детальніше у відео: