Олег Кіращук — знаний писанкар з Коломиї, служить на Сіверському напрямку в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Боєць був часником АТО/ООС спочатку як доброволець “Правому секторі”, а згодом — у складі 128 бригади. Воював у Попасній, під Дебальцевим, у Вуглегірську. Був поранений.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Як творить на фронті, чому не вважає себе героєм, про сім’ю, сакральність та символи писанкарства Олег Кіращук розповів Суспільному.
Далі — пряма мова.
Творчість на війні
На фронті не часто приходять ідеї для писанок, бо тут немає можливості творчо думати, немає натхнення. Я повторюю те, що колись писав. Лише одну писанку створив трохи нову для мене.
У перший рік повномасштабного вторгнення я навіть не думав про писанки — то було складно. Але побратими попросили хоч якусь писаночку на пам’ять. То я почав з простеньких орнаментів. А далі вийшов на вищий рівень, звичайно, не на довоєнний — у таких умовах складно написати таку писанку, як писав у мирний час вдома. Але доволі непогано виходить — хлопцям подобається.
Зараз маю трошки спартанські умови попри те, що не перебуваю безпосередньо на передовій — за кілька десятків кілометрів від фронту. Я вже не того віку — мене не дуже хочуть на лінії зіткнення.
Олег Кіращук. Олег Кіращук
Відповідно, з’явилося трошки більше часу. Хоча я тут зайнятий роботою: на варту треба заступити, на чергування. З’явилося трошки більше часу, і десь одна-дві годинки випадає, щоб писати писанки.
Зазвичай моя дружина Оля готує пакуночок з фарбами та яйцями для писанки. І його вкладають до посилки з дронами, які час від часу купує моя сім’я для нашої частини. І волонтери привозять сюди.
Коли я маю час, пишу. Хлопці мені виділили тут місце. Тісно, звичайно, не так, як вдома. Вдома в таких умовах я б не писав. У мене мала бути тиша в кімнаті, я повинен був виспатися. А тут після того, як добу не спав чи поспав кілька годин, пишу писанки. Хоч дуже складно, але нема чого вибирати.
Під час АТО/ООС Олег Кіращук служив у 128 бригаді. Facebook/Олег Кіращук
Ми їх продаємо, щоб купити дрони. Позаминулого року одну писанку на гусячому яйці продали за 80 тисяч гривень. У Коломиї на аукціоні писанку на курячому яйці за 18 тисяч купили. У Чикаго в Українському національному музеї продали мою писанку на страусовому яйці за 2 тисячі 500 доларів.
“Добровольці вже закінчилися”
Я зараз читаю про ухилянтів, а на початку великої війни — то була абсолютно протилежна історія.
Те, що буде вторгнення, я розумів за кілька місяців до того, а вже впевнився у цьому десь за добу. Мене викликали у військкомат на 24 лютого.
Писанка з ангелом Олега Кіращука. Олег Кіращук
Коли я прийшов туди, зустрів багато знайомих атовців. Ми сміялися, обіймалися, бо давно не бачилися. Розумію, на нас було дико дивитися — хлопці їдуть вмирати, а їм весело. Зараз такого, я розумію, немає — добровольці вже закінчилися.
Наступного дня ми виїхали на північ України. Все вийшло зовсім інакше, ніж я собі уявляв. Думав, що відразу потраплю у важкі бої, а насправді десь тижнів зо два був у резерві. Хвилювався, що мої друзі воюють, а мене там тримають.
Згодом мене взяли в артилерію, оскільки за військовим квитком у мене дві спеціальності: артилерист і вогнеметник. Я — піхотинець, а на піхоту вже були всі місця зайняті.
В артилерії подивилися, що мій вік вже не такий, щоб снаряди носити, і зараз доручають не надто важку фізичну роботу. Понад рік тому мене ще брали на лінію зіткнення, а далі сказали: “Петрович, ваша війна на цьому закінчилася”. Вік не той, бігати не можу. Я тут зараз називаю себе “підсобником” — допомагаю нашим хлопцям.
Про можливість демобілізуватися
Ні, ні, ні — категорично ні. Звичайно, я розумію, що не встигаю за молодими. Але мені приємно, що я можу хлопцям допомогти.
Олег Кіращук. Олег Кіращук
“Я був певен, що за два-три тижні мене вже не буде. Така армада суне”
Я дуже цим переймаюся і журналістам та знайомим повторюю, щоб з мене героя не робили. Коли був в АТО, тоді вдалося трохи повоювати.
Так, творчим людям у рази важче на фронті, але ми максимально робимо, що можемо. Під час АТО війна була не такою інтенсивною, хоча в Дебальцевому було важко. Але обстрілів таких інтенсивних не було, як зараз.
Олег Кіращук. Facebook/Олег Кіращук
На початку повномасштабного вторгнення я був певен, що за два-три тижні мене вже не буде. Така армада суне. Відтоді я не будую плани надовго. Живу сьогоднішнім днем.
Аж не віриться, що три роки повномасштабної війни минуло. Я за своє життя встиг багато, гарно прожив завдяки дітям, дружині, знайомим. Дерева посадив, сина і доньку виростив, побудував їм житло. Багато виставок було, трохи побачили світу з дружиною.
Про магію писанок
Мої писанки — порожні всередині. Тому не можна казати, що вони мають магічну силу. Для цього вони мають мати білок і жовток.
Колись вважали, що писанки можуть мати магічну силу лише за умови, що її написала жінка, яка дотримувалася певних ритуалів. Щоб заварити фарбу, треба було набрати воду з річки. Коли жінка йшла додому, не мала права вітатися ні з ким чи ставати до бесіди. Фарби робилися з природних барвників. Жінка писала писанки при щільно зачинених вікнах. Ніхто чужий не мав права зайти до хати.
Коли з печі виймали паски, натомість ставили керамічну тарілку з писанками, вкритими воском. Віск починав плавитися, писанки виймали, стирали віск, а ганчірку ховали до наступного року, щоб нею розпалити знову вогонь у печі. Тобто з покоління в покоління передавалася певна енергетика через цю ганчірку.
Це я прочитав у творі Володимира Шухевича “Гуцульщина”. Коли читаю про давнє писанкарство, це мене надихає до творчості, відчуваю себе в тих давніх часах.
Олег Кіращук. Facebook/Олег Кіращук
Про символіку писанок
Символи — це наше народне надбання. Я не можу їх придумувати. А от орнаменти інколи створюю свої, нові. Хоча більшість з них — на основі народних візерунків.
Наконечник стріл
У квітні 2025 року передав до Музею писанкового розпису писанку з символом “наконечник стріл”. Її писав за 30 кілометрів від лінії фронту.
Цей орнамент — єдиний з усіх символів, які я бачив на давніх писанках у наших етнографів, що стосувався зброї, яка може вбивати. Завжди символи на українських писанках були про добре: прохання до Бога про гарну погоду, здоров’я, достаток.
Писанка Олега Кіращука з наконечником стріл . Олег Кіращук
Коли зображали цей символ, це означало, що в Бога просили або вдалого полювання, або перемоги над ворогами. Я зобразив те, чого ми всі бажаємо.
Я просто відобразив, який у давнину мав вигляд на писанці наконечник для стріл. Лише додав кілька авторських штрихів.
Ангел
У Дебальцевому я зі собою мав блокнотик, в якому робив замальовки. У ньому намалював ангела. Той блокнотик залишився в бліндажі, коли ми відходили, але ангела я запам’ятав. І згодом по пам’яті намалював на писанці.
Олень
Про оленя є різні версії. Наші предки вірили, що олень тягне за собою сонце небосхилом. Також вважали, що він вказує правильний шлях у житті, до Бога чи до успіху.
Олег Кіращук з писанкою, яка очолювала парад писанок на День Незалежності. Олег Кіращук
У 2011 році в мене виникла цікава ідея щодо розмітки писанки з оленем. У 2012 я написав кілька писанок з ним. Одну з них визнали найкращою на обласному конкурсі. З неї художник Ярема Стецик з командою створили велетенську копію. Її експонували у центрі Франківська, а у 2013 році вона очолила парад писанок до Дня Незалежності в Києві.
10 гірсько-штурмова бригада оголосила передвеликодній аукціон з лотом — реплікою цієї писанки, яку Олег Кіращук написав на фронті.
10 гірсько-штурмова бригада оголосила аукціон з писанкою від Олега Кіращука. Facebook/Фонд підтримки гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”
Птах
Щодо птахів — вони різного кольору і мають багато видів, тому є великий простір для творчої фантазії. До слова, є така легенда, що у давнину птахи не мали забарвлення різних кольорів як зараз. І один ангел вирішив їх розфарбувати. Він помалював усіх птахів. Але для сороки залишилися тільки чорний і білий кольори. Відтоді вона літає і скрегоче — жаліється, що її обділили.
А ще птахи несуть яйця. Наших предків вражало, що з мертвого яйця народжується живе пташеня. Яєчний жовток нагадує сонце. Тому й почали зображати символи на яйцях. Яйце наші предки обожнювали, сакралізували. Це був тотем такий.
Легенда про Рахманський Великдень
Також люблю зображати легенди на писанках. Насправді їх у мене не так і багато. Наприклад, є цікава легенда про Рахманський Великдень. Її описує Володимир Шухевич у праці “Гуцульщина”.
Згідно з легендою гуцули кидали в річку яєчну шкаралупу, яка залишилася після випікання паски. Через чотири тижні ця шкаралупа мала припливти у відлюдне місце, де живуть рахмани, які увесь рік моляться за нас. Тоді рахмани розуміли, що ми відзначили наш Великдень, а тому починали святкувати свій Рахманський Великдень.
Я зобразив на писанці з одного боку гуцульську пару, яка прийшла до гірського потоку, щоб кинути в річку шкаралупу. Також намалював, як її несе течія попри казкових звірів і густих лісів. Далі ріка приводить до рахманів, які щойно помітили ту яєчну шкаралупу.
Писанка “Рахманський Великдень” Олега Кіращука. Олег Кіращук
“Це — найвища оцінка моєї роботи”
Я маю знайомого власника художньої галереї в Європі. Його дружина написала мені лист, що їхня 15-річна племінниця важко хвора, і попросила написати для дівчинки писанку.
Я подумав: напишу геометричну, вона побавиться день-другий, їй стане нецікаво. І я створив писанку-мальованку: старенька українська хата під солом’яною стріхою, біля неї — діжки з медом. Одну діжку вкрав ведмідь і втікає. За ним женеться рій бджіл, а він відмахується хворостиною. Така гумористична сценка.
Писанка Олега Кіращука. Олег Кіращук
Надіслав писанку у Люксембург. Приблизно за пів року мої друзі написали, що племінниця померла. Коли її поховали й розбирали ліжко, знайшли змотаний у клубок рушник. Почали розмотувати, а там — моя писанка. Дівчинка пів року лежала і роздивлялася цю писанку, тримала її біля себе. Це — найвища оцінка моєї роботи.
“У мене сім’я — на першому плані”
У мене сім’я — на першому плані. Все інше — на другому. Мені дуже пощастило з дружиною Олею. Ми багато років разом. Виховали сина й доньку. Дружина завжди казала: “Я в тебе вірю, в тебе все вийде”. Це окриляло мене, і я готовий був “землю орати”.
Звичайно, дружина не хотіла, щоб я йшов воювати. Я сказав, що є два варіанти: або я йду зі сваркою, або йду по-доброму, спокійно. Дружина плакала, але зібрала мені рюкзак.
Як тоді, так і зараз вона допомагає. Ну і треба вдома господарство тримати. Я приємно вражений, що вона навчилася сама почистити каналізацію, поремонтувати кран чи лампочку вкрутити. І ніколи не жаліється.
Олег Кіращук з дружиною Ольгою. Олег Кіращук
Оля робить гердани, розробляє свої схеми. Першу ми разом робили — до сьогодні вона популярна. Я дуже переймався, що мені доведеться постійно допомагати. А ні — решту схем вона створювала самотужки. Оля — талановита, її роботи — чудові.
Син — програміст. За все життя написав дві писанки. Першу — коли я поїхав на Майдан. Син просив Бога, аби я вернувся живий, щоб все було добре. Він тоді ще малим був.
Потім ще одну писанку створив. Ми її виставили в соцмережі, і одна жіночка написала, що хоче купити. Я їй написав, що то малювала маленька дитина не надто якісно. Вона відповіла: “Боже, це — прекрасно. Мала дитина зробила, то нехай відчує, що зробила гарну річ”. Вона купила ту писанку, і син тішився дуже. Але з того часу він не написав жодної писанки.
Олег Кіращук вдома. Facebook/Олег Кіращук
Зараз син допомагає війську і, зокрема, нашому підрозділу — дрони, рації. Ось недавно надіслав багато технічно покращених рацій. Він переймається, щоб тато з побратимами був забезпечений всім, чим треба.
Про відпочинок
Коли дружина говорила про відпочинок, я відразу починав проситися: я залишуся вдома, а ви їдьте. Тим паче у нас — собаки, кури, городи. І ми хати будували дітям.
Я люблю в гори ходити. Але там є “обов’язкова процедура”. Спочатку до мене додому приїжджають друзі, вмовляють мене (бо я часу не маю ніколи), садять в машину, везуть у Карпати. І коли ми виходимо на вершину, я тішуся. Друзям кажу: “Який я щасливий, що ви мене взяли”. За якийсь рік-два все повторюється — друзі знову мене вмовляють поїхати в гори.
Олег та Ольга Кіращуки. Олег Кіращук
Коли я приїжджав у відпустку з війська, дуже хотів у ліс піти — від моєї хати через річку кілометрів зо п’ять. То я настільки зайнятий був домашніми справами, що пішов туди вночі.
Про славу
Коли про мене кажуть, що я відомий, то сміюся і говорю, що я відомий на своїй вулиці.
Якось я був на фотосесії у краєзнавчому музеї у Франківську. У мене “виросли крила”, повірив, що я — такий геніальний, що слів нема. І почув, що поверхом вище — виставка писанок викладачок Прикарпатського університету. Думаю: піду гляну, що вони пишуть. Тільки на поріг зайшов, зрозумів, що я — ніхто. Мені стало дуже соромно.
Відтоді я розумію, що дуже негарно задаватися, що завжди знайдеться людина, яка краще за тебе робить. Для визнання є інші люди, які зможуть оцінити твою роботу.
