В умовах війни в Україні роль медіа стала ще відповідальнішою: журналісти не лише інформують суспільство, а й формують ставлення до людей, які постраждали від бойових дій. Особливо важливою є тема висвітлення проблем внутрішньо переміщених осіб (ВПО), яка вимагає не просто об’єктивності, а глибокої етичності та чутливості.
Косметологія FineLine пропонує лазерну епіляцію на новому 3000w апараті. Спробуйте перший сеанс на ділянку пахв безкоштовно. Переконайтесь у ефективності!
Пише Правда.іф.
В Івано-Франківську пройшов навчальний тренінг на тему “Висвітлення проблем внутрішньо переміщених осіб у ЗМІ”. Захід організували для студентів факультету журналістики, а провела його відома медіаекспертка, соціологиня та психологиня Ольга Гужва. Вона поділилася своїм досвідом організації школи воєнної журналістики, розповіла про важливість самоконтролю в роботі журналіста.
Цей тренінг став частиною проєкту «Журналістика в умовах війни: точність, етика, співпраця», який впроваджується Івано-Франківським прес-клубом реформ за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
На занятті обговорили головні виклики роботи із темами війни: емоційне навантаження, безпечна робота у прифронтових зонах, коректне висвітлення історій внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
Етика спілкування: повага замість жалю та емпатія
Коли журналіст працює з людиною, яка пережила травматичні події, перш за все необхідно дотримуватися принципів поваги й обережності. Інтерв’ю має бути прозорим за метою, а співрозмовник може відмовитися від розмови у будь-який момент.
«ВПО — це не окрема каста. Це люди серед нас, які опинилися в інших обставинах», — підкреслила Гужва.
Психологиня наголосила на важливості унікального підходу до кожної історії, уникнення узагальнень та маніпуляцій. Журналісти мають виявляти повагу й обережність, особливо працюючи з людьми, що зазнали травм, полону чи катувань. Уникати запитань, які можуть травмувати ще більше, і утримуватися від фраз, що можуть здатися знеціненням унікального досвіду людини. А емоційна стійкість дозволяє журналісту підтримувати професійний підхід і не переносити особисті емоції на матеріал.
Важливо уникати узагальнень, які знеособлюють людей, і розповідати про широкий спектр життєвих ситуацій переселенців: від втрати домівки до адаптації у новому середовищі.
Також експертка зазначила, що за роки війни українське суспільство частково втратило емоційну чутливість до новин про бойові дії та обстріли. Тому важливо нагадувати світові про реальність війни через людські історії.
«До прикладу, коли йдеться про катування та полон – це максимально чутливий контент. Тоді маємо розрізняти документування злочину, детально фіксуючи подробиці інформації, котрі надалі фігуруватимуть у кримінальній справі, та журналістський матеріал, який не потребує такої конкретизації подій», – уточнює медіаекспертка.
Вона наводить цікавий факт, де на противагу українським, іноземні журналісти надають перевагу емоції. Культура споживання зарубіжного контенту відрізняється від нашого: навіть самою побудовою питань та сюжету розповіді чи інтерв’ю. Їм цікаві не стільки деталі, скільки людські емоції.
Російські маніпуляцій
За словами Ольги Гужви, Росія веде системну інформаційну війну, спрямовану на дискредитацію журналістів та поширення фейків. Перевага росіян в інформаційному полі полягає у системності їх роботи. Вони всіляко намагаються дискредитувати роль військових, представників громадських організацій та волонтерів, знизити рівень довіри та їх професійності.
Тому завдання українських медійників — подавати перевірену інформацію, уникати емоційної маніпуляції і дотримуватись етичних стандартів навіть під час сильного емоційного тиску.
Експертка також розповіла про важливість протидії російській пропаганді й закликала розвивати навички критичного мислення і верифікації джерел.
«Журналісти — це люди, які мають нести правду. Без істерики, без емоційного нав’язування, тільки факти», — наголосила вона.
Професійна стійкість журналіста
«Професіоналізм журналіста полягає у вмінні виокремлювати соціально важливу тему та при цьому не погрузити суспільство у паніку, тримати дисбаланс емоцій та сприяти діалогу. Це важливі речі, про які легко говорити, але важко змодерувати на практиці», – переконана Ольга Гужва.
Постійне висвітлення журналістом таких трагедій, робота в стресових умовах і тиск аудиторії накладають значне емоційне навантаження. Тому важливо слідкувати за власним психоемоційним станом: регулярно відпочивати, ділитися переживаннями з колегами, проводити медитаційні вправи – робити те, що допомагає «перезавантажитись».
Особлива увага має бути приділена і фізичній безпеці. Медіаекспертка радить обов’язково пройти курси першої медичної допомоги, знати протоколи поведінки в зонах ризику та дотримуватись правил кібербезпеки. Це є обов’язковими складовими професійної підготовки.
«Дуже раджу взяти за правило (поки Росія жива і продовжує діяти як країна), раз у три місяці ходити на курси з тактичної медицини. Краще, якщо відвідувати комплексні курси, які передбачають евакуацію та моделювання всіх ризикових ситуацій. А наявність аптечки та вміння користуватись турнікетом – є необхідністю базових знань, – стверджує Гужва.
Місія журналістів — показувати людські обличчя війни
Сьогодні особливо важливо не дати війні перетворитися на суху статистику. За кожною цифрою втрат стоять справжні людські історії, які потребують бережного і чесного висвітлення. Саме журналісти мають залишатися голосом тих, кого війна змусила залишити свої домівки.
«Все, що може зробити журналіст – бути свідком подій. Оскільки, позитивних сценаріїв наразі немає. Натомість вони нав’язані нам і не є тими, на котрі надіялись у 2022 році. Українське суспільство непомінто звикло до ситуації, в якій живе. Деталі такої поведінки можна побачити тільки зі сторони. Але ці речі потрібно рефлексувати, про них говорити і думати», – розповідає спікерка.
Професійна етика, особиста відповідальність і емоційна стійкість — три складові, на яких базується правильне висвітлення теми ВПО в умовах війни.
Проблема страхування українських журналістів
Ще одним болючим питанням стала тема страхування. На відміну від іноземних кореспондентів, українські журналісти часто працюють без належного страхового захисту. У разі поранення або загибелі підтримки від держави вони практично не мають. Точніше, вони зовсім не захищені, попри небезпечну роботу в зоні бойових дій. І така ініціатива у державі, на жаль, навіть не піднімається. Страхування, належна оплата та визнання їхньої ролі в суспільстві досі не є нормою, хоча реалії війни вже давно вимагають змін.
«Журналістика в умовах війни — це виживання. Але це і шанс змінити правила гри – підняти роль професії і добитися справжньої поваги», — підсумувала Гужва.
